4. Програми сприяння зайнятості, їх зміст і джерела фінансування

Активна політика зайнятості передбачає розробку програм сприяння зайнятості. У відповідності до Закону України “Про зайнятість населення” республіканська та територіальні програми зайнятості населення направлені на: сприяння розвитку і структурну перебудову економіки, створення умов для направлення вивільнених працівників в першу чергу на рентабельні підприємства і пріоритетні галузі, запобігання розвитку безробіття шляхом зацікавленості підприємств у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості, сприяння зайнятості сільського населення, осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці. Тривалість дій таких програм від шести місяців до двох років.

Фінансування програм сприяння зайнятості може здійснюватися:

• за рахунок коштів державного бюджету через державні служби, які контактують безпосередньо з учасниками програми;

• у формі субсидій місцевим органам влади;

• через податкову систему (податковий кредит, податкові відрахування, повернення податків);

• шляхом скорочення внесків підприємств у фонди соціального забезпечення;

• за рахунок утримання спеціальних податків з роботодавців.

Нині в Україні діє Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Джерелами його утворення є: асигнування з державного і місцевого бюджетів; обов’язкові внески підприємств, найманих працівників, підприємців – фізичних осіб (у % до заробітної плати); добровільні внески; штрафи підприємств, які не створюють робочих місць для неконкурентноспроможних верств населення, не проводять перепідготовку або підвищення кваліфікації; кошти державної служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам.

5. Поняття, причини і види безробіття .

Невід’ємною ознакою ринкової економіки є безробіття – тимчасова незайнятість економічно активного населення.

Причини безробіття:

1. Структурні зрушення в економіці, які виражаються в тому, що впровадження нових технологій, устаткування призводить до скорочення зайвої робочої сили.

2. Економічний спад або депресія, які спонукають роботодавців знижувати потребу в усіх ресурсах, в тому числі й трудових.

3. Політика уряду і профспілок в галузі оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної плати збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу.

4. Сезоні коливання у рівнях виробництва окремих галузях економіки.

5. Зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності населення в працездатному віці збільшує пропозицію а, отже, підвищує ймовірність виникнення безробіття.

Виходячи з причин безробіття виділяють його основні три види.

Фрикційне безробіття пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, з однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття, іншими словами, пов’язане з пошуком або очікуванням роботи у найближчому майбутньому.

Структурне безробіття пов’язане із змінами в технологіях, а також з тим, що ринок товарів і послуг постійно змінюється: з’являються нові товари, які витісняють старі, що не користується попитом. Внаслідок цього підприємства переглядають структуру своїх ресурсів, зокрема ресурсів праці. Як правило, впровадження нових технологій призводить або до звільнення частини робочої сили, або до перенавчання персоналу.

Циклічне безробіття викликане спадом, тобто фазою економічного циклу, яка характеризується падінням (дефіцитом) сукупного попиту на товари і послуги, недостатністю сукупних витрат. Таке безробіття може і повинне бути регульованим за допомогою макроекономічної державної політики.

В економічній літературі також виділяють добровільне та вимушене, приховане, нормальне та оптимальне безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням у зв’язку з незадовільним рівнем оплати праці, несприятливими умовами праці; через психологічний клімат в колективі або з інших причин всупереч бажанню адміністрації..

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми примусово скорочує персонал, що має місце в періоди економічного спаду.

Приховане безробіття пов’язане з так званою неповною зайнятістю. За оцінками експертів, рівень прихованого безробіття в Україні становить 25-30%.

Повну зайнятість взагалі забезпечити неможливо, тому що існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невід’ємним. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менше 100 % працездатних. Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень називають нормальним або природним безробіттям.