2. За статусом зайнятості розрізняють:

• первинну зайнятість, тобто основну зайнятість за місцем роботи або навчання;

• вторинну зайнятість, пов’язану з сумісництвом та діяльністю осіб, які старші або молодші працездатного віку та інше.

3. За стабільністю трудової діяльності розрізняють:

• постійну зайнятість (відносно стабільну);

• тимчасову зайнятість (періодичну або сезонну).

4.За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють:

• стандартну зайнятість (робота у виробничому приміщенні роботодавця, при стандартному навантаженні, нормованому робочому часі). Стандартна (основна) зайнятість регулюється діючим законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджені колективами підприємств, галузевими правилами, статутами підприємств;

• нестандартну (спеціальну) форму зайнятості – з режимом неповного робочого дня і неповного робочого тижня; на умовах надомництва; за сумісництвом; у трудових семестрах учнів денного відділення; на умовах гнучкого робочого часу; вахтовим способом та інше. Ця форма потребує спеціального правового регулювання.

5. За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють:

• регламентовану (легальну) зайнятість;

• нерегламентовану (нелегальну) зайнятість – це діяльність громадян, яка здійснюється без укладення трудового договору і сплати податків.

Зайнятість з економічних позицій можна розглядати як продуктивну зайнятість, яка визначає економічний потенціал суспільства, його рівень, якість життя населення.

Поділ зайнятості за концептуальним принципом (повна, глобальна, примусова та добровільна).

3. Активні і пасивні методі регулювання зайнятості населення

Регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки здійснюється в основному державою у відповідності до прийнятої політики (концепції) зайнятості.

Основними напрямками сучасної політики більшості розвинутих країн є сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення і надання допомоги в професійній підготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці.

У цілому методи та заходи щодо регулювання зайнятості поділяються на активні і пасивні.

Основними функціями держави, яка реалізує активну політику на ринку праці, є:

• створення державних служб зайнятості, у тим числі центрів соціальної допомоги молоді;

• сприяння створенню нових робочих місць у державному секторі, у тому числі шляхом організації суспільних робіт;

• стимулювання розвитку приватного малого і середнього підприємництва як джерела робочих місць;

• надання позик безробітним, одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації ними підприємницької діяльності;

• професійна підготовка та перепідготовка робочої сили;

• вирішення проблеми безробіття молоді;

• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

• субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників;

• сприяння застосуванню гнучких форм зайнятості.

Праця замість допомоги – такий стислий зміст активної політики держави на ринку праці.

В системі державних заходів щодо забезпечення продуктивної зайнятості велика увага приділяється гнучким формам зайнятості та використання робочого часу, які відіграють роль буферної зони між зайнятим і незайнятим населенням.

Переваги гнучких форм зайнятості та використання робочого часу:

• надають можливість вибору працездатному населенню між робочим часом і відпочинком;

• допомагають підприємцям маніпулювати кількістю і якістю робочої сили, виходячи з потреб розвитку виробництва та економічної ситуації без звільнення кваліфікованих працівників;

• дозволяють ефективно вирішувати проблеми праці жінок, пенсіонерів, студентів, іммігрантів тощо;

• допомагають збільшити число зайнятих, не збільшуючи при цьому число робочих місць;

• створюють можливість періодично поновлювати знання, проходити професійну перепідготовку;

• на індивідуальному рівні дають можливість задовольнити потреби окремих громадян в поєднанні роботи з виконанням інших соціальних обов’язків або з оздоровленням.

За даними статистики західних країн, зараз приблизно 35 % зайнятих працюють в нестандартних режимах робочого часу (скорочений тиждень, розподіл робочих місць між двома працівниками і т. ін.).

Пасивна політика держави реалізується за допомогою двох основних методів:

• введення трудової повинності;

• надання допомоги по безробіттю.

Перший метод є непридатним для ринкової економіки, тоді як другий метод використовується у всіх країнах світу. Причому більш ніж у 80 % з них матеріальна допомога надається на основі систем страхування з безробіття, які в кожній країні мають свою специфіку. Наприклад, в Швеції не існує державної системи забезпечення допомогою по безробіттю. Тут працівники добровільно вступають у страхові фонди, які управляються профспілками і підтримуються державою. Інші працівники, а також ті, хто втратив право на допомогу з фонду, можуть звернутися за допомогою до держави. На державну допомогу по безробіттю можуть претендувати безробітні США, Бельгії, Німеччини, Греції, Італії, Норвегії, Великобританії, Японії та інших країн. В більшості з них фонди страхування з безробіття формуються із внесків підприємств і самих працівників.