2. Етапи розвитку міжнародної торгівлі

Ретроспективу розвитку міжнародної торгівлі найчастіше розглядають за таким критерієм, як основні події в світі.

Виокремлюють п’ять основних етапів еволюції міжнародної торгівлі.

І етап - початковий комерційний період (1500-1850 рр.);

ІІ етап - період становлення міжнародного товарообігу (1850-1914 рр.);

ІІІ етап - період між двома світовими війнами (1914-1945 рр.);

ІV етап - повоєнний період (1945- перша половина 70-х років);

V етап - період глобалізації світової економіки (кінець 70-х років - до нашого часу).

І етап починається з часів великих географічних відкриттів, які зумовили активне вивезення товарів у нововідкриті землі.

Експортні товари являли собою готові вироби, виготовлені з місцевої сировини. Торгівля колоніальними товарами сприяла становленню капіталізму в Європі і понад 300 років визначала розвиток міжнародної торгівлі. Здійснення колоніальних подорожей супроводжувалося великим ризиком, але отримання швидких та значних прибутків було сильним стимулом для залучення нових учасників торгівлі.

Із XVI до середини XVIII ст. панувало мануфактурне виробництво, яке ґрунтувалося на розподілі праці та створювало умови для масштабного виробництва. Поступово вузька мануфактурна база перестає відповідати ринковим потребам. Промислові революції замінюють її фабрично-заводською машинною індустрією.

Цей період позначається нововведеннями в галузі транспорту.

Парова машина, двигун внутрішнього згорання, пароплави, електрика тощо - все це радикально змінило засоби національного та міжнародного спілкування. Почали швидко створюватися шосе, канали, залізниці.

У таких умовах внутрішні міські ринки стають тісними і починають розширюватися до регіональних, міждержавних масштабів. Локальні центри міжнародної торгівлі переростають у єдиний світовий ринок.

Міжнародна торгівля дуже швидко розвивається. Її значення для економіки окремих країн стає вирішальним, що підтверджується випереджаючими темпами зростання міжнародного товарообігу порівняно з темпами зростання промислового виробництва.

Центром міжнародної торгівлі стає Європа.

Характерні риси першого етапу:

– зростання державного впливу на взаємовідносини країн та міжнародну торгівлю;

– зміцнення підтримки державою національних товаровиробників. У більшості країн панує протекціонізм;

– зародження політики вільної торгівлі.

ІІ етап характеризується остаточним закріпленням колоніальних імперій на фоні швидкого індустріального розвитку європейських країн та США.

Торгівля зростає швидшими темпами, ніж виробництво. Через це економіка різних країн стає більш відкритою.

Змінюється товарна структура міжнародної торгівлі. Так, торгівля спеціями, яка процвітала в попередні століття, замінюється обміном сировинними товарами (близько 60% усієї торгівлі) та переходом до обміну промисловими виробами.

Основні фактори зростання міжнародної торгівлі:

– подальша еволюція техніки та технології у виробництві;

– інновації в транспортній сфері;

– різні темпи розвитку європейських держав;

– відмінності в запасах корисних копалин;

– підйом інвестиційної діяльності;

– розширення ринків збуту;

– використання вигідних умов місцевого законодавства;

– рівень освіти населення.

Етап 1850–1875 рр. розглядається все ще як фаза порівняно вільного обміну. Однак наступні роки характеризуються посиленням протекціонізму, що пояснюється зростаючим впливом монополій на зовнішньоекономічну політику своїх держав. Якщо раніше протекціонізм характеризувався як захисний, то тепер він стає наступальним і охороняє від іноземної конкуренції не слабкі галузі національної економіки, а найбільш розвинуті та високо монополізовані.

ІІІ етап характеризується такими найголовнішими подіями:

1. Перша світова війна, яка зруйнувала економіку європейських

країн.

2. Велика економічна криза 1929–1933 рр., яка досить жорстко

поставила питання про ефективність внутрішньої торгівлі.

3. Друга світова війна, яка зруйнувала світову економічну систему та різко похитнула віру країн, що розвиваються, в торгівлю як рушійну силу економічного зростання.

4. Подальший перерозподіл світових ринків.

5. Перехід у 1944 р. до нової, більш ефективної Бреттон-Вудської валютної системи.

6. Формування двох світових систем господарства.

Внаслідок порушення міжнародних торговельних зв’язків та економічних криз зростання міжнародної торгівлі перебувало на дуже низькому рівні та суттєво відставало від темпів розвитку виробництва.

Основними експортними товарами стають сировина, продовольство, паливо (60% світового експорту).

Перша світова війна та економічні кризи спричинили дезінтеграцію міжнародної торгівлі та посилення митного протекціонізму. У прагненні захистити власну економіку країни починають нерозсудливо застосовувати тарифні та кількісні методи регулювання торгівлі, що лише поглиблювало економічну кризу.

Після Другої світової війни питання лібералізації торгівлі опинилися в центрі уваги урядів майже всіх країн світу.

Для ІV етапу розвитку міжнародної торгівлі характерні такі основні події:

1. Розпад світової колоніальної системи та швидкий розвиток колишніх колоніальних держав, які стають новими гравцями на світових ринках.

2. Посилення розвитку світових систем господарства - капіталістичної та соціалістичної.

3. Вивезення капіталу за межі національних кордонів, що забезпечувало збільшення експорту товарів, захоплення вигідних ринків збуту, джерел сировини.

4. Поширення процесів інтеграції та транснаціаналізації.

5. Створення глобальних міжнародних організацій.

Цей етап вважається «золотим» періодом всесвітнього економічного зростання та міжнародної торгівлі. Середні щорічні темпи зростання промислового виробництва становлять 6%, а в Японії вони перевищують 10%. Обсяги світової торгівлі за 1953–1963 рр. зростали щорічно на 6,1%, а сукупний світовий доход — на 4,1% на рік. У 1963–1973 рр. ефективність була ще вищою, і темп приросту обсягів світової торгівлі становив 8,9%, а приріст сукупного світового доходу — 5,1% щорічно.

Для товарної структури експорту характерно збільшення частки машинно-технічних виробів (машин, устаткування, транспортних засобів) і зменшення сільськогосподарської продукції.

На розвиток зовнішньої торгівлі поширюється вплив держави.

Відбувається перехід від жорсткого протекціонізму до політики лібералізації.

Масштаби, напрями та інструменти торговельної політики відображають бурхливе зростання міжнародної торгівлі, ускладнення її структури (товарної та географічної), переплетення новими формами світогосподарських зв’язків. Це зумовило відповідну модернізацію механізму регулювання зовнішньої торгівлі, спрямовану на полегшення взаємного обміну розвинутих країн та поширення їхнього доступу на ринки товарів країн, що розвиваються, а також на зміну зовнішньоторговельної політики промислово розвинутих країн по відношенню до країн, що розвиваються.

Лібералізації зовнішній торгівлі в цей період сприяло також те, що формування структури міжнародних економічних відносин відбувалося в умовах різкої зміни балансу сил на користь США. Необхідність лібералізації обгрунтовувалася США тісною взаємозалежністю між вільною торгівлею та досягненням повного й стабільного використання ресурсів, а також загальними потребами в поширенні міжнародного поділу праці.

Головних успіхів політика лібералізації досягла в сфері митнотарифних заходів. На Женевській міжнародній конференції в 1947 р. було розроблено та ухвалено Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

У межах інтеграційних угруповань спостерігається застосування преференційних митно-тарифних заходів.

V етап характеризується такими основними подіями:

1. Світова фінансова криза в 1971 та 1973 роках, що призвело до краху Бреттон-Вудської валютної системи. Введення в дію в 1978 р. Ямайської валютної системи.

2. Перша та друга нафтові кризи в 1974 і 1979 роках, спричинені суттєвим підвищенням цін на нафту Організацією країн-експортерів нафти (ОПЕК).

3. Банківська криза в США в 1979 р., яка призвела до загального підвищення відсоткових ставок і поставила на межу банкрутства багато країн, що розвиваються, - одержувачів приватних банківських кредитів.

4. Світова криза заборгованості 1982 р., яка пов’язана з проблемами обслуговування боргу країнами, що розвиваються.

5. Зміцнення існуючих та поява нових інтеграційних угруповань (у 1989 р. - АТЕС, у 1992 р. - ЄС, у 1994 р. - НАФТА, КОМЕСА, у 1995 р. - МЕРКОСУР та ін.).

6. Зміна політичних систем у східноєвропейських комуністичних країнах (1989–1992) і перехід від централізовано-планової економіки до ринкової. Окремі країни Азії, Латинської Америки також починають рухатися в напрямі демократії та ринкових реформ. Завдяки таким змінам привабливість цих країн як експортних ринків істотно підвищилася.

7. Створення Світової організації торгівлі, яка почала діяти в 1995 р.

8. Фінансові кризи в Мексиці (1994–1995), що суттєво вплинуло як на кон’юнктуру валютних та фондових ринків, так і на світову господарську кон’юнктуру: сповільнилася ділова активність, знизилися світові ціни на паливо, сировину.

9. Запровадження в 1999 р. країнами ЄС спільної валюти (євро) та проведення спільної грошової політики. Із запровадженням євро виникла валютна зона євро.

10. З початку 90-х років значно посилюється міжнародна конкуренція, виникають її нові форми, які ґрунтуються на зростаючій кількості суб’єктів світогосподарських зв’язків, які не мають певної державної належності. Внаслідок цього продовжується процес глобалізації в міжнародній торгівлі, коли економіки окремих країн функціонують у рамках єдиної, взаємозалежної світової економічної системи.

11. Технологічні зміни в сфері комунікацій, опрацювання інформації, транспорту, які перетворюють глобалізацію ринків та виробництва на матеріальну реальність.

12. Світова фінансова криза 2007–2008 рр., яка спричинила падіння світового попиту, через що знизилися обсяги виробництва в Європі, Китаї, Японії, Індії. Це призвело до різкого звуження світового ринку товарів і послуг, зниження цін на сировину, зростання безробіття.

Усі названі події, що відбувалися і відбуваються нині, впливають на зміну торговельних процесів.