1.5. Організація науки і підготовка наукових кадрів

Оформлення науки як соціального інституту відбулося в XVII — на початку XVIII ст., коли в Європі було створено перші наукові спільноти та академії й почалося видання наукових журналів. Дотепер збереження і відтворення науки в ролі самостійної соціальної освіти здійснювалося переважно неформально — через традиції, що передавалися за допомогою книжок, викладання, листування та особистого спілкування вчених.

До кінця XIX ст. у сфері науки була зайнята порівняно невелика кількість людей. На межі XIX та XX ст. виникла нова форма організації науки — великі наукові інститути і лабораторії з потужною технічною базою, що наближає наукову діяльність до форм сучасної індустріальної праці. Таким чином, відбулося перетворення "малої" науки на "велику". Сучасна наука дедалі глибше пов'язується з усіма без винятку соціальними інститутами, насичуючи не тільки промислове і сільськогосподарське виробництво, а й політику, адміністративну та військову сфери.

У свою чергу, наука як соціальний інститут стає найважливішим фактором соціально-економічного потенціалу, потребує неабиякого зростання витрат, з огляду на те, що політика зі сфери науки перетворюється на одну з провідних сфер соціального управління.

Тому в сучасних умовах першочергового значення набувають проблеми організації науки та управління її розвитком. Концентрація і централізація науки покликала до життя виникнення національних і міжнародних наукових організацій і центрів, систематичну реалізацію великих міжнародних проектів. У системі міждержавного управління багатьох країн сформувалися спеціальні органи керівництва наукою. На їхній базі побудовано механізм наукової політики, що активно і цілеспрямовано впливає на розвиток науки. Спочатку організація науки була майже повністю прив'язана до системи університетів та інших вищих навчальних закладів і будувалася за галузевими принципами. У XX ст. широко розвиваються спеціалізовані дослідницькі організації та установи.

Організацією науки в Україні займається Міністерство освіти і науки України, яке визначає разом з науковими установами напрям розвитку наукових досліджень та використання їх у народному господарстві. Міністерство подає плани Розвитку науки Уряду або Верховній Раді України на затвердження та забезпечення фінансування із Державного бюджету або інших джерел.

Вищим науковим центром держави є Національна академія наук України (НАН). Вона очолює і координує разом з Міністерством освіти та науки, фундаментальні дослідження у різних галузях науки. НАН є державною науковою установою, яка об'єднує всі напрями національної науки та підтримує міжнародні зв'язки з науковими центрами інших країн.

Керівництво НАН України очолює Президент, який обирається загальними зборами вчених. Вони ж обирають віце-президентів, вченого секретаря, президію і ревізійну комісію.

НАН складається із відділень відповідних галузей науки, зокрема відділення суспільних наук, включає у числі інших, також економічні науки. Крім галузевих є територіальні відділення (Донецьке, Західне, Південне та ін.) і територіальні філіали.

Відділення НАН об'єднують науково-дослідні інститути (НДІ). Так, у складі відділення суспільних наук НАН є науково-дослідний інститут економіки. Спеціалізовані НДІ є також у інших відділеннях НАН. Вони очолюють розвиток науки у цій галузі знань, у них зосереджені провідні наукові сили.

Крім НАН в Україні функціонують державні галузеві академії - Українська академія аграрних наук, у складі якої є Науково-дослідний інститут аграрної економіки; Українська академія медичних наук, Українська академія архітектури і будівництва та ін. У складі галузевих академій є НДІ різного профілю відповідно до галузі науки. В Україні функціонують недержавні спеціалізовані академії, які об'єднують учених на громадських засадах за профілем їх наукової діяльності. До них належать Українська міжнародна академія оригінальних ідей, Академія інженерних наук, Українська технологічна академія та ін. Окремі із цих академій мають статус міжнародних. Так, Українська міжнародна академія оригінальних ідей як громадська наукова організація об'єднує вчених, винахідників і раціоналізаторів України та зарубіжних країн, що своїми науковими ідеями, винаходами випередили час і зробили вагомий внесок у розвиток науки і техніки. Академія у своєму складі має НДІ, видає кілька наукових журналів -"Ідея", "Хист", "Аукціон оригінальних ідей" та ін.

В Україні діє значна кількість галузевих НДІ, підпорядкованих міністерствам і відомствам. Так, НДІ економіки підвідомчий Міністерству економіки і європейської інтеграції України, НДІ фінансів - Міністерству фінансів України, НДІ статистики -Держкомстату України та ін. У галузевих НДІ неекономічного профілю (НДІ чорної металургії, хімії, будівництва та ін.) є науково-дослідні підрозділи, які виконують дослідження за темами економічного профілю (відділи, лабораторії). Науково-дослідні установи галузевого підпорядкування провадять наукові дослідження переважно прикладного характеру, в яких має потребу галузь, до якої вони входять. Зокрема, ці НДІ виконують особливо складні і трудомісткі науково-дослідні роботи, які потребують об'єднання зусиль колективу вчених (розробка методик з прогнозування розвитку галузі, запобігання інфляції ' банкрутству та ін.). Відповідно до напряму НДІ визначається його структура: створюються відділи, лабораторії, сектори, які здебільшого очолюють провідні вчені у цій галузі знань.

Вищі навчальні заклади (університети, академії, інститути) мають спеціальні підрозділи, які виконують науково-дослідні роботи за рахунок державних бюджетних і госпрозрахункових коштів. Виконують дослідження професорсько-викладацькі працівники із залученням студентів, а також учені на конкурсній основі. Тематика досліджень у цих установах формується за профілем вузу, його факультетів та кафедр на договірних засадах з підприємствами, організаціями або у формі державного замовлення.

Кадри науки підготовлюють вищі навчальні заклади і науково-дослідні установи (дод. В).

Відповідно до Закону України про освіту в Україні встановлена система наукових ступенів і вчених звань. Випускникам коледжу, інституту, університету за результатами кваліфікаційної роботи присуджується перший науковий ступінь - бакалавра відповідної спеціальності.

Випускникам інституту, академії, університету, інших до них прирівняних навчальних закладів за результатами захисту кваліфікаційної роботи присуджується другий науковий ступінь - магістра відповідної спеціальності.

Наукові ступені кандидата і доктора наук присуджуються спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів в установленому порядку за результатами захисту дисертацій (дод. Д).

Учені звання доцента, професора, старшого наукового співробітника присвоюються вченими радами вищих навчальних закладів і затверджуються в установленому порядку.

Наукова діяльність у системі вищої освіти є складовою частиною підготовки спеціалістів і здійснюється науковими колективами, окремими вченими за договорами, контрактами, державними замовленнями, програмами, проектами. З цією метою створюються наукові, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, технологічні центри нових інформаційних технологій, науково-технічної творчості та інші формування.

Докторська дисертація - це робота, у якій сформульовано і обґрунтовано наукові положення, що характеризуються як новий напрям у відповідній галузі науки, або здійснено теоретичне узагальнення та вирішення великої наукової проблеми, що має велике загальнодержавне економічне і соціально-культурне значення.

Вчені, що працюють у вузі, атестуються трьома вченими званнями. На першому етапі, коли спеціаліст приступає до педагогічної роботи у вузі, його призначають на посаду асистента. Кандидати наук, які мають певний стаж роботи у вузі і проявили себе як здібні педагоги і вчені, обрані за конкурсом радою вузу на посаду доцента, одержують це звання після відповідного затвердження. Доктори наук, які мають науково-педагогічний стаж роботи У вузі, обрані за конкурсом радою вузу на посаду професора, одержують це звання також після відповідного затвердження. Співробітникам НДІ присвоюється звання молодшого наукового співробітника і старшого наукового співробітника радою інституту.

Найбільш видатні вчені обираються зборами НАН України, галузевими і громадськими академіями членами-кореспондентами і дійсними членами -академіками. Науковим працівникам і працівникам вищої школи за великі заслуги у науці і педагогіці присвоюються почесні звання "Заслужений діяч науки і техніки України", "Заслужений працівник освіти" та ін.

Для підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів в Україні існує докторантура, аспірантура і магістратура. Докторантура, як вищий ступінь єдиної системи безперервної освіти, створюється при вищих навчальних закладах, наукових установах і організаціях, що мають необхідну наукову і матеріальну базу. Відкриття і закриття докторантури, контроль за її діяльністю здійснює Міносвіти і науки України, а в академічних наукових установах - президії НАН та інших академій.

У докторантуру приймаються громадяни України, кандидати наук, які мають наукові здобутки в обраній галузі науки. Громадяни інших держав можуть бути зараховані у докторантуру за договорами з вузами, науковими установами, складеними на міждержавній основі або приватними особами.

Термін підготовки в докторантурі не повинен перевищувати трьох років. Тема докторської дисертації затверджується не пізніше тримісячного терміну після зарахування кандидата до докторантури. За час перебування у докторантурі кандидат на здобуття вченого ступеня доктора наук повинен підготувати і захистити у спеціалізованій ученій раді дисертацію.

Аспірантура є основною формою планомірної підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. До аспірантури приймаються громадяни України, які мають вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста, магістра. Громадян інших держав можна приймати до аспірантури за договорами, що укладаються з вузами, НДІ або відповідно до міждержавних і міжурядових угод.

Аспірантура функціонує при вищих навчальних закладах, наукових установах, що мають необхідну наукову і матеріальну базу. Термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва не повинен перевищувати трьох років, а в аспірантурі без відриву від виробництва - чотирьох років.

Завершується навчання в аспірантурі захистом у спеціалізованій ученій раді дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата наук.

Аналогічно аспірантурі у вузах функціонує магістратура, до якої приймають осіб, які мають ступінь бакалавра. Після завершення навчання у магістратурі магістрант захищає магістерську роботу.

Отже, організація науки і підготовка наукових кадрів підпорядковані створенню єдиної системи науки та її кадрового забезпечення в масштабах держави.

Виражена тенденція до зниження питомої ефективності витрат на наукову діяльність, особливо у сфері фундаментальних досліджень, виявила необхідність створення нових форм організації науки. Отримала розвиток така форма організації науки, як наукові центри галузевого і комплексного характеру; виникли дослідницькі підрозділи, побудовані за проблемним принципом. Для вирішення конкретних наукових проблем, що часто мають міждисциплінарний характер, створюються спеціальні творчі колективи, які складаються з проблемних груп і об'єднуються в проекти і програми (наприклад, програма освоєння космосу).

Централізація в системі керівництва наукою дедалі частіше переплітається з децентрацізацією, автономією у проведенні досліджень. Набули поширення неформальні проблемні об'єднання вчених — так звані невидимі колективи. Поряд із ними в рамках "великої" науки продовжують існувати і розвиватися такі неформальні утворення, як наукові напрями і наукові школи, що виникли в умовах "малої" науки. У свою чергу, наукові методи щоразу частіше використовуються як засоби організації та управління в інших галузях людської діяльності. Результати наукових досліджень застосовуються не тільки у сфері матеріального виробництва, а й для вдосконалення принципів управління колективами, підприємствами, державою, суспільством у цілому.

Незалежно від того, що результати науки — наукові знання — є інтернаціональними за своєю суттю, важливе значення для науки мають національні особливості її розвитку, що виражаються у розподілі наявного складу вчених за різними країнами, національних і культурних традиціях розробки окремих галузей науки в рамках наукових шкіл і напрямів, у співвідношенні між фундаментальними і прикладними дослідженнями в масштабі країни, в державній політиці щодо розвитку науки.

Основними цілями державної політики України у сфері наукової і науково-технічної діяльності визначено:

• примноження національного багатства на основі використання наукових і науково-технічних досягнень;

• створення умов для досягнення високого рівня життя кожного громадянина, його фізичного, духовного та інтелектуального розвитку через використання сучасних досягнень науки і техніки;

• зміцнення національної безпеки на основі використання наукових і науково-технічних досягнень;

• забезпечення вільного розвитку наукової та науково-технічної творчості.

Для досягнення основних цілей держава забезпечує соціально-економічні, організаційні, правові умови для формування та ефективного використання наукового та науково-технічного потенціалу, зокрема державну підтримку суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку наукових кадрів, підвищення престижу наукової діяльності, підтримку та заохочення наукової молоді.

В Україні правові організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку наукової і науково-технічної сфери визначає Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" і доповнення та зміни до нього. Державне регулювання та управління у сфері науково-технічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та Президент України особисто.

Президент України як глава держави і гарант її державного суверенітету сприяє розвитку науки і техніки; забезпечує здійснення контролю за формуванням і функціонуванням системи державного управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності; визначає структуру органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління у сфері науки і техніки; розглядає пропозиції щодо ефективного використання коштів Державного бюджету України, спрямовані на розвиток науки, технологій та інновацій, удосконалення структури управління наукою, системи підготовки та атестації кадрів.

Верховна Рада України визначає основні засади і напрями державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності, затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та загальнодержавні (національні) програми науково-технічного розвитку України і здійснює загальне державне регулювання наукової і науково-технічної діяльності.

До повноважень Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади належать такі питання: здійснення науково-технічної політики держави; подання Верховній Раді України пропозицій щодо пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та їхнього матеріально-технічного забезпечення; затвердження державних (міжвідомчих) науково-технічних програм відповідно до визначених Верховною Радою України пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; забезпечення реалізації загальнодержавних науково-технічних програм.

Інші центральні органи виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності виконують такі різноманітні завдання:

• розробку засад наукового і науково-технічного розвитку України;

• забезпечення наукового і науково-технічного потенціалу України;

• організацію і координацію інноваційної діяльності;

• координацію розвитку загальнодержавної системи науково-технічної інформації;

• керівництво системою наукової і науково-технічної експертизи;

• визначення напрямів розвитку наукового і науково-технологічного

• потенціалу галузей і контроль за його рівнем;

• формування програм науково-технічного розвитку окремих галузей та організація їх виконання;

• організація розроблення, освоєння і виробництва сучасної конкурентоспроможної продукції на основі використання нових високоефективних технологій, устаткування, матеріалів, інформаційного забезпечення;

• забезпечення інтеграції вітчизняної науки у світовий науковий простір зі збереженням і захистом національних пріоритетів;

• здійснення інших повноважень, передбачених законодавством України.

У здійсненні державного управління та регулювання у сфері наукової діяльності держава керується чітко визначеними принципами:

• органічної єдності науково-технічного, економічного, соціального і духовного розвитку суспільства;

• поєднання централізації та децентралізації управління у науковій діяльності;

• дотримання вимог екологічної безпеки;

• визнання свободи творчої, наукової і науково-технічної діяльності;

• збалансованого розвитку фундаментальних і прикладних досліджень;

• використання досягнень світової науки, можливостей міжнародної наукової співпраці;

• свободи поширення наукової і науково-технічної інформації;

• відкритості для міжнародної науково-технічної співпраці, забезпечення інтеграції української науки у світову в поєднанні із захистом інтересів національної безпеки.

Одним з основних важелів здійснення державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності є бюджетне фінансування. Розмір його не повинен бути меншим за 1,7% валового внутрішнього продукту України. Бюджетне фінансування може здійснюватися через базове або програмно-цільове фінансування. Базове фінансування надається для забезпечення фундаментальних наукових досліджень, найважливіших для держави напрямів досліджень (зокрема, в інтересах національної безпеки та оборони), розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності, збереження наукових об'єктів, що становлять національне надбання, підготовки наукових кадрів.

Програмно-цільове фінансування здійснюється зазвичай на конкурсній основі для здійснення науково-технічних програм та окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються на державне замовлення; проектів, що виконуються в межах міжнародної науково-технічної співпраці. Для підтримки фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук створено нині діючий Державний фонд фундаментальних досліджень, кошти якого формуються за рахунок бюджетних коштів і добровільних внесків юридичних і фізичних осіб (у тому числі іноземних). Кошти фонду також розподіляються на конкурсній основі.

Для фінансового забезпечення проведення заходів, спрямованих на розвиток і використання досягнень науки в Україні, створено Державний інноваційний фонд, який на конкурсних засадах здійснює фінансову та матеріально-технічну підтримку процесів упровадження пріоритетних науково-технічних розробок і новітніх технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску нових видів конкурентоспроможної продукції.