1.2. Етапи становлення і розвитку науки

Історія зародження й розвитку науки налічує багато тисячоліть. Джерела науки виходять із практики ранніх людських общин, в якій були нерозривно поєднані пізнавальні і виробничі моменти. Первісні знання мали практичний характер, виконуючи роль методичних керівництв конкретними видами людської діяльності, оскільки з самого початку свого розвитку людство поліпшувало умови життя за рахунок пізнання і певного перетворення навколишнього світу. У країнах Стародавнього Сходу (Вавилонії, Індії, Єгипті, Китаї) було накопичено значну кількість такого роду знань, які становили важливу передумову майбутньої науки. Крім того, віддаленою передумовою науки можна вважати і міфологію, в якій уперше було зроблено спробу побудувати цілісну всеосяжну систему уявлень про дійсність, що оточує людину.

Крім накопичення суми знань про світ для виникнення науки необхідні були і певні соціальні умови. Насамперед це потребувало достатньо високого рівня виробництва та суспільних відносин, що привело до розподілу розумової і фізичної праці і тим самим відкрило можливість систематично займатися наукою. Досить важливою була також наявність багатої та широкої культурної традиції, що допускала вільне сприйняття досягнень різних культур і народів.

Перші теоретичні системи, що пояснювали дійсність через природні начала, сформувалися в Стародавній Греції до VI ст. до н.е. Спочатку вони поєднували власне науку і філософію в її умовиводних варіантах. Однак це було саме теоретичне знання, в якому на перший план висувалися його об'єктивність і логічна переконливість. Давньогрецька наука дала перші описи закономірностей природи, суспільства і мислення, які відіграли провідну роль в історії людської культури: ввели у практику розумової діяльності систему абстрактних понять щодо світу в цілому; перетворили в стійку традицію пошук об'єктивних, природних законів світобудови; запровадили основи доказового способу викладення матеріалу, що становить одну з найважливіших рис науки. У цю добу починають виокремлюватися деякі галузі знань — геометрія, механіка, астрономія.

У добу середньовіччя вагомий внесок у розвиток науки зробили вчені арабського Сходу і Середньої Азії: Ібн Сіна, Ібн Рушд, Біруні та ін., яким вдалося не тільки зберегти, а й розвинути давньогрецьку традицію, збагативши її в багатьох галузях знань.

У Європі ця традиція була значною мірою трансформована пануванням християнської релігії, що породило специфічну середньовічну форму науки — схоластику. Незважаючи на те, що схоластика основну увагу приділяла розробці християнської догматики, вона все ж зробила значний внесок у розвиток культури мислення, вдосконалення мистецтва теоретичних суперечок і дискусій. Багато важили у створенні наукової бази алхімія та астрологія: перша заснувала традицію дослідного вивчення природних речовин і сполук, чим підготувала ґрунт для виникнення хімії; друга стимулювала систематичні спостереження за небесними тілами, сприяючи розвитку дослідної бази для астрономії.

Головною вадою науки того періоду була наївна віра в те, що видимість речей і явищ, доступна спостереженню, і є їхня суть, інакше кажучи, — сама дійсність. Тим часом картина реальної дійсності не просто відрізняється від її видимості, а іноді й діаметрально протилежна їй. І перші революції в природознавстві так чи інакше зводилися до "перевертання" первісної, створеної людьми картини, у правильність якої вони вірили впродовж століть і тисячоліть. Прикладом такого "перевертання" може бути перехід від геоцентричного вчення Птолемея до геліоцентричного вчення Коперника. Разом із першими революціями в науці, що перевернули первісну картину видимості, почалося і становлення справжньої науки. Проте наука і на цій стадії свого розвитку була ще не спроможна охопити в цілому об'єкт і предмет дослідження в усій його складності, мінливості, внутрішній суперечливості. Це був перехідний період: наука вийшла з віку дитинства, але ще не досягла зрілості. Весь цей час її вплив на розвиток людства проявлявся передусім у сфері світогляду, де точилася гостра і вперта боротьба між теологією і наукою. У добу середньовіччя теологія поступово відвоювала становище верховної інстанції, покликаної давати відповідь на такі питання, як будова Всесвіту, місце людини в ньому, зміст і найвищі цінності життя. У сфері ж інтересів науки, що продовжувала процес формування, залишалися проблеми більш "заземлені". І тільки у XVI ст., вийшовши з дитинства людської думки, наука вперше заявила про своє право монопольно визначати формування світогляду. Саме в цей час почався процес проникнення наукового знання і наукового мислення в структуру діяльності людини і суспільства.

Крім того, водночас із спостереженням наука нового часу бере на озброєння експеримент, який стає її провідним методом дослідження, тісно поєднуючи теоретичні умовиводи з практичним випробуванням природи, в результаті чого різко підсилюється пізнавальна могутність науки. Цей процес глибокого перетворення науки у XVI—XVII ст. вважають першою науковою революцією.

Успіхи механіки, що до кінця XVII ст. була вже систематизована та завершена У своїх основах, відіграли вирішальну роль у формуванні механістичної картини світу, яка потім набула величезного світоглядного значення (Л. Ейлер, М.В. Ломоносов, П. Лаплас та ін.). У рамках цієї картини здійснювалося пізнання не тільки фізичних і хімічних, але й біологічних явищ, наприклад інтерпретація людини як цілісного організму з позицій концепції "людини-машини" Ж. Ламетрі. Водночас виникають філософські вчення про суспільство і державу як підрозділи загального вчення про єдиний світовий механізм.

Опора науки нового часу на експеримент, розвиток механіки заклали підмурівок для встановлення тіснішого зв'язку науки з виробництвом, хоча міцного і систематичного характеру цей зв'язок набув лише наприкінці XIX ст. Звісно, наукове знання і раніше не було повністю відокремлене від техніки, що швидко розвивалася. І проблеми, що виникали в перебігу цього розвитку, ставали предметом наукового дослідження і давали початок новим науковим дисциплінам. Сама ж наука мало що давала практичній діяльності передусім тому, що сама практика не вміла і не відчувала потреби спиратися на досягнення науки. Випадки практичного використання результатів науки не мали систематичного характеру і не вели до раціонального використання тих багатих можливостей, які надавало практичне впровадження результатів наукових досліджень.

Ще більше часу було витрачено на те, щоб запропоновані наукою відповіді на докорінні світоглядні питання стали елементами загальної освіти, без чого наукові уявлення не могли б перетворитися на один із найважливіших складників культури суспільства.

На основі механістичної картини світу до початку XIX ст. було накопичено, систематизовано і теоретично опрацьовано вагомий матеріал, що стосувався окремих сфер дійсності. Однак чимала частина цього матеріалу вочевидь не вкладалася в межі механістичного трактування природи і суспільства та потребувала ширшого і глибшого пояснення реальності.

Відкриття закону збереження і перетворення енергії (Р. Майєр, Дж. Джоуль, Г. Гельмгольц) дало змогу поставити на загальну основу всі розділи фізики і хімії. Відкриття клітинної структури (Т. Шванн, М. Шлейден) показало одноманітну структуру всіх живих організмів. Еволюційне вчення Ч. Дарвіна в біології внесло у природознавство ідею розвитку. Періодична система елементів Д.І. Менделєєва довела наявність внутрішніх зв'язків між усіма відомими видами речовин. Крім того, в середині XIX ст. склалися соціально-економічні, філософські та загальнонаукові передумови для побудови наукової теорії суспільного розвитку.

Усі ці зміни в основах наукового мислення призвели на межі XIX—XX ст. до краху механістичного світогляду і кризи класичної науки нового часу. Криза ця спричинила нову революцію в науці, яка почалася з фізики (М. Планк, А. Ейнштейн) і охопила всі основні галузі науки.

З середини XIX ст. наука повністю вступила у свою зрілу фазу. Стало очевидним, що суто емпірична основа надто вузька і обмежена для того, щоб забезпечити безперервний розвиток виробничих сил, прогрес техніки. З того часу наука отримала потужний імпульс для свого розвитку, бо використання її для безпосереднього виробництва стало для науки одним із найзначніших чинників. З іншого боку, практика почала дедалі більше орієнтуватися на стійкий зв'язок із наукою, що безперервно поширювався. Для сучасного виробництва, і не тільки для нього, використання наукового знання є обов'язковою умовою самого існування і відтворення багатьох видів діяльності, що виникли свого часу поза зв'язком з наукою, не кажучи вже про ті, що нею народжені.

До середини XX ст. чільне місце у природознавстві посіла біологія, в якій було зроблено фундаментальні відкриття (Ф. Крик, Дж. Вотсон). Особливо високі темпи розвитку характерні для тих напрямів науки, які, інтегруючи досягнення різних її галузей, відкривають принципово нові перспективи вирішення великих комплексних проблем сучасності, наприклад створення нових джерел енергії і матеріалів, управління великими системами, космічні дослідження тощо.

Критерієм істинності теорії є практика господарської діяльності людей, зміни у природі, суспільстві. Уникнути хибних течій у науці допомагає також вивчення історії розвитку науки як еволюційним, так і революційним шляхом.

Революція у науці - це перерва поступовості, розрив формально-логічної послідовності розвитку, стрибок у історичному русі знань. Наукова революція зламує існуючі наукові уявлення, здійснює перегляд фундаментальних понять і приводить до народження нових відкриттів нової системи знань, що є рушійною силою у розвитку техніки.

Перша науково-технічна революція (XV-XVIІ ст.) відкинула систему Аристотеля і геоцентричне вчення Птоломея, подолала середньовічну схоластику і зусиллями Коперника, Кеплера, Галілея, Декарта, Ньютона та інших вчених створила наукові основи математики, астрономії, механіки, медицини, тобто саме природознавство. Цей період характеризується масштабним розвитком промислового виробництва. На зміну феодальній суспільно-економічній формації прийшла капіталістична, що характеризується розвитком продуктивних сил і ускладненням виробничих відносин.

Друга науково-технічна революція (XIX ст.) зруйнувала метафізичні ідеї незмінності природи і утвердила діалектичні ідеї загального розвитку і зв'язку у природі на основі атомістичної теорії і періодичного закону в хімії, вчення про збереження і перетворення енергії у фізиці, а також клітинної й еволюційної теорії у біології. Вплив науки ще більше виявляється у розвитку продуктивних сил, з'являються нові галузі виробництва, загострюються суперечності з виробничими відносинами у суспільстві. Третя науково-технічна революція (з кінця XIX ст.) почалася з руйнування концепції неподільного атома і створення квантово-механічної системи світосприймання, яка характеризується кількісними фізичними властивостями мікросистем. У ході цієї революції наука проявляє революціонізуючий вплив на розвиток виробництва і виробничих відносин.

Науково-технічна революція (НТР) розпочалася у фізиці, поширилася потім на хімію, теоретичну і технічну кібернетику, космознавство та інші науки. До середини 50-х років вона охопила біологію і набула, таким чином, загального характеру.

Четверта науково-технічна революція (з кінця XX ст.) охопила інтелектуальну діяльність, починаючи з інформаційних образів в економіці, штучного інтелекту у нових технологіях і продовжується в біології, інформатизації суспільства, розвивається світова глобалізація у науці і техніці.

Хто володіє інформацією, той володіє світом - так характеризується інформаційна революція, яка поширюється у всіх галузях науки, техніки, виробництві, соціології, суспільстві.

Розвиток науки і техніки пов'язаний з ускладненням методів і форм наукових досліджень, використанням складної апаратури (атомних реакторів, машинних комплексів та ін.). В сучасних умовах масштабні наукові дослідження провадяться великими колективами, а вчений є їх активним учасником. Таким чином, науково-технічна революція зумовила індустріалізацію науки.