3. Банківська система Китаю

Стратегія розвитку Китайської Народної Республіки до 2020 р. пере­дбачає поетапне введення юаня в міжнародний обіг і отримання статусу резервної валюти, перетворення Шанхая у світовий фінансовий центр, розвиток системи нагляду та регулювання за міжнародним рухом гро­шових потоків юаня, посилення позицій китайських банків за кордоном. Банківській системі відведено важливу роль в економічному зростанні Китаю і посиленні позицій КНР у світовій економіці.

Народний банк Китаю створено 1 груд­ня 1948 p. злиттям банків Хуабей, Бейхай і фермерського банку Сібей. Протягом 1949-1978 pp. цей банк був єдиним в КНР, одночасно проводив комерційну банківську діяльність і виконував функції органу банківського нагляду та регулю­вання.

Трансформація монобанківської системи Китаю у полібанківську з виділенням інституту центрального банку та різних фінансових по­середників тривала протягом періоду 1978-1992 pp. За цей час (з 1978 до 1984 pp.) утворено чотири державні спеціалізовані банки, яким цен­тральний банк делегував свої повноваження із проведення таких бан­ківських операцій:

а) Банку Китаю - функції інвестування та фінансування зовнішньої торгівлі;

б) Будівельному банку КНР - фінансування розвитку будівництва;

в) Промислово-комерційному банку КНР - фінансування діяльності підприємств;

г) Сільськогосподарському банку Китаю - надання фінансових ресурсів сільському господарству.

У вересні 1983 р. ухвалено рішення про передання Народному банку Китаю функцій центрального банку - реалізації грошово-кредитної політики та регулювання фінансових установ у Китаї.

У 1994 р. створено політичні банки КНР - спеціалізовані банки, які видають кошти для реалізації державної економічної політики та перей­няли функції чотирьох державних банків. Уряд КНР ухвалив відповідне законодавство про делегування повноважень державних спеціалізо­ваних банків політичним банкам, комерціалізацію їхньої діяльності та зміну статусу на державні комерційні банки. Чотири найбільших банки контролюють понад 50 % активів усієї банківської системи КНР і здійснюють задоволення потреб економічних суб'єктів в банківських операціях. Наприкінці 2003 р. ці банки мали значні частки проблемних кредитів у своїх портфелях, що зумовлено виконанням державних програм до 1995 р. Тому реформи банківського сектора 2003-2005 pp. були пов'язані з наданням допомоги цим найбільшим банкам країни.

Діючи за принципом планового управління, цільової акумуляції й використання коштів, самозбалансування й беззбитковості, політичні банки є нерентабельними і з'явились як один із заходів прискорення комерціалізації державних спеціалізованих банків.

Політичними банками КНР визнані три банківських установи:

• Китайський банк розвитку, який кредитує переважно затверджені державою програми в сфері виробництва, капітального будівництва, технічної реконструкції;

• Експортно-імпортний банк Китаю, що кредитує експорт устаткування, а також виробів машинобудування й електроніки;

• Банк Китаю з розвитку сільського господарства, що здійснює фінансові операції, пов'язані з державною сільськогосподарською політикою, розпоряджається бюджетними коштами, які спрямовує на підтримку аграрного сектора.

У квітні 2003 р. створено Комісію з регулювання банківської діяльності КНР для посилення банківського контролю та нагляду в країні, залишивши за центральним банком лише функції проведення монетарної політики.

Народний банк Китаю при здійсненні грошово-кредитної політики може мати такі важелі впли­ву:

1. вимагати від фінансових організацій внесення коштів до резерв­ного фонду відповідно до норм;

1. визначати норми резервного фонду центрального банку;

2. вести переоблік векселів для державних організацій, що відкрили рахунок у Народному банку Китаю;

2. надавати кредити комерційним банкам;

3. купувати й продавати на відкритому ринку державні та інші урядові облігації, а також валюту;

4. використовувати інші інструменти грошової політики, затверд­жені Державною радою.

Відповідно до положень Закону КНР «Про банківське регулювання і нагляд», ухваленому в грудні 2003 p., Комісія несе відповідальність за регулювання і нагляд за діяльністю фінансових інститутів, що здійсню­ють кредитні та депозитні операції згідно з Законами КНР «Про комерційну банківську діяльність» і «Про компанії». Комісія з регулювання банківської діяльності КНР співпрацює з Народним банком Китаю щодо контролю за діяльністю банків та інвестиційних компаній. На практиці межі повноважень цих органів є дотичними.

Окрім чотирьох найбільших банків в КНР є близько 13 менших ак­ціонерних комерційних банків. Банки другого рівня володіють якісними активами, вищою нормою прибут­ковості та нижчими коефіцієнтами проблемних кредитів.

Комерційні банки в економіці КНР виконують такі основні опера­ції:

- залучають внески (депозити) і надають кредити за узгодженням із позичальником;

- проводять розрахунки за дорученням клієнтів і банків-кореспон- дентів;

- здійснюють касове обслуговування клієнтів;

- відкривають і ведуть рахунки клієнтів та банків-кореспондентів, у тому числі іноземних.

Важливою групою банків в Китаї є міські комерційні банки, чимало з яких засновані на засадах міських кредитних кооперативів. Першим та­ким банком був Шанхайський міський комерційний банк ( 1995 p.). У1998 p. прийнято рішення перейменувати усі міські кооперативні банки на міські комерційні. Їхня кількість збільшилася з 69 у 1998 р. до 140 структур у 2009 р. Головним сегментом діяльності цих банків є підтримка регіональної економіки, фінансування місцевої інфраструктури та інші урядові програми. Посилення конкуренції з 2004 р. змусило міські комерційні банки виходити за межі регіону. Часто вони є основними акціонерами сільських та селищних банків.

Інші фінансові установи КНР охоплюють міські, сільські, кредитні кооперативи, сільські комерційні банки, інвестиційні трастові компанії, фінансово-кредитні компанії тощо.

На китайському фінансовому ринку існує багато адміністратив­них бар'єрів для недержавних банків. Держава жорстко регулює від­соткові ставки за внесками, кредитами і їхні допустимі коливання. А якщо вкладник одержує скрізь однаковий відсоток, то він вибирає безпечніший, зазвичай, державний банк. Особливо цікавим є досвід Китаю щодо процесу залучення іноземних інвестицій у банківський сектор, частка іноземного капіталу була незначною і становила у 2007 р. близько 2 % від усіх активів китайських банків. Відкриття цієї країни для зарубіжного капіталу відбувалося поступово (процес тривав понад 30 років): спочатку іноземним банкам дозволялося відкривати лише представництва, згодом - філії, але лише на території спеціальних економічних зон, згодом було розширено перелік міст, у яких доз­волялося відкривати філії. Лише з 1996 р. іноземні банки отримали змогу відкривати філії на усій території Китаю. Повний доступ на всі сегменти ринку банківських послуг (у тому числі операції з фізични­ми особами) іноземним банкам надано 11 грудня 2006 p., знявши усі географічні бізнес-обмеження.

Під час вступу у COT KHP прийнято зобов'язання відкрити свій фі­нансовий ринок. Сьогодні конкуренція між іноземними й китайськими банками є серйозною проблемою для розвитку китайських банків. До регіонів із найбільшою конкуренцією у банківській сфері передусім належать економічно розвинені області країни (наприклад, міста Пекін, Шанхай тощо). Саме на функціонуванні у великих фінансових центрах фокусують діяльність іноземні банки, оскільки поступаються китайсь­ким географічним представництвом на території КНР.

Сьогодні стратегії розвитку найбільших китайських банків полягають в освоєнні ринку банківських послуг США. Американські банки поступово згортають свою діяльність в КНР, незважаючи на те, що Китай вживає заходів щодо лібералізації своєї фінансової системи.

Нині найважливішою проблемою є зобов'язання банків неухильно забезпечувати кредитами державні підприємства та фінансувати збит­кові державні проекти. Часто китайські банки, особливо найбільші з них, надають кредити не на засадах комерційної вигоди, а за вказівкою державних органів, у підсумку, банки витрачають значну частину ре­сурсів на фінансування збиткових державних підприємств, скорочуючи кредитування прибуткових комерційних проектів. Тенденції, що при­таманні розвитку світового ринку банківських послуг, неоднозначні. Коли банківські установи одних країн підраховують збитки, яких зазна­ли внаслідок фінансової кризи 2007-2011 pp., китайські банки визнані найприбутковішими у світі. Причина цього явища - запровадження жорсткої монетарної політики для боротьби з інфляційними процесами в економіці. Найбільші китайські банки відмовилися від угод з кредиту­вання і торгівлі деривативами з деякими європейськими партнерами, прагнучи захистити себе від наслідків боргової кризи в Європі.