3. Банківська діяльність на територіях, що належали Австро-Угорській імперії

Частина українських земель, що не увійшла до складу Російської імперії, належала Австро-Угорській імперії. Зберігачами заощаджень бідніших верств населення були ощадні каси, які гарантували виплату певного процента, проте зрідка кредитували. Зазначимо, що за підтрим­ки Спілки ощадних кас Галичини та Крайового банку жодна з ощадних кас не збанкрутувала.

Банками в сучасному розумінні можна назвати банківські доми, що діяли як товариства з необмеженою відповідальністю та були розділені на відділи відповідно до послуг, які надавали. Такі структури через поєднання іпотечних і дисконтних кредитів не були стійкими, а тому банкрутували у кризові періоди.

Центром галицького банківництва була філія Австрійського націо­нального банку, яка надавала широкий спектр послуг і була зберігачем частини капіталів майже всіх банків, які діяли тут.

Переважна більшість створених в Галичині й на Буковині банків були спеціалізованими, наприклад, перепродажем за спекулятивними цінами земельних ділянок займався Львівський парцеляційний банк, створений у співпраці банкірів та землевласників. Для фінансування промислового виробництва створено Промисловий банк. Буковинський крайовий банк кредитував селян.

Проблемний розвиток банківництва у цей час пов'язаний з кріпац­твом, як наслідок - бідністю населення та бажанням отримувати над­прибутки купцями, які мали вільні кошти.

У другій половині XIX ст. на Західній Україні набув поширення кооперативний рух як спосіб не лише акумулювання коштів для креди­тування, а й національно-патріотичного виховання населення, оскільки часто з прибутку від їхньої діяльності фінансували школи, читальні, товариство "Просвіта" та інші національні організації.

Першим банком західного регіону був банк "Дністер", створений у Львові як товариство взаємного кредитування. З часом у Крайовий союз кредитовий було об'єднано 258 кооперативних організацій різного типу.

У той же час на території Галичини функціонували й іпотечні банки та кредитні товариства різного типу, що кредитували під заставу неру­хомого майна, головно землі.

Позитивний вплив на кредитування бідних верств населення мали побожні банки при церквах, які створювали з внесків громади для під­тримки своїх членів короткостроковими позиками. Кредити часто нада­валися під заставу цінних речей. Деякі побожні банки, які мали багатих меценатів, надавали позики поза межами власної громади. Найвідоміші побожні банки належали до вірменських общин.

4. Банківська діяльність на території України в 1917-1922 рр. Та в період перебування в складі срср

З 1917 по 1920 pp. різні уряди мали намір відстояти автономію, а потім і самостійність України, хоч їхня діяльність була короткотермі­новою, усі вони докладали зусиль до створення банківської системи та грошової одиниці як необхідних атрибутів держави.

Декларацією Генерального секретаріату Центральної Ради Київську контору Державного банку. Російської імперії перетворили в Українсь­кий державний банк. До банківської системи, крім Державного банку та його відділень, входили також відділення державних ощадних кас. На перших порах у зв'язку з військовим станом операції банків зводилися до обмінних. Проте у квітні 1918 р. за умови стабілізації банки почали обслуговувати потреби держави та підприємств.

Тридцятого квітня 1918 р. влада в Україні перейшла до Гетьманату. Його відділення здійснювали мінімальне кредитування, що не забезпе­чувало нормального фінансування економіки. Новостворений Земель­ний банк мав сприяти розвиткові сільськогосподарського виробництва під заставу землі. Банкові у власність перейшло досить багато земель, через що було ухвалено рішення про випуск тимчасових свідоцтв для залучення капіталу під забезпечення всім майном банку. Проте внаслі­док зміни влади випуск паперів не був завершений.

У грудні 1918 р. політична влада перейшла до Директорії. Законо­давчо передбачено здавання прикрас, золотих та срібних монет для забезпечення випуску паперових грошей. Це було раціонально для ефективної емісії, проте заможні громадяни покидали країну, зменшу­ючи інвестиційний потенціал. Військові дії потребували збільшення фінансування, яке покривали додатковою емісією, у цьому разі ступінь захисту банкнот посилювався.

Загалом напередодні 1919 р. на території України створено розгалу­жену мережу кредитно-банківських установ. Однак упродовж наступ­них трьох років її було націоналізовано, колишні приватні банки злито в Загальноукраїнський народний банк, а на зламі 20-30-х років XX ст. автономію банківської системи України остаточно ліквідовано.

У 1922 р. утворився СРСР, а землі Західної України до 1939 р. пере­бували у володінні Польщі, Чехословаччини та Угорщини. Цей період для кожної з держав пов'язаний зі стабілізацією економічних процесів, закріпленням за одним банком функцій центрального, уведенням гро­шових одиниць тощо.

У складі колишнього СРСР Україна не мала власної банківської сис­теми, а на її території функціонувала мережа установ Державного банку СРСР. Таких установ у 1980-х роках налічувалося понад 600.

Банківська система СРСР, як складова системи командно-адміністра­тивної, була надто обмеженою і неефективною. Діяла державна моно­полія на банківські грошові операції, не існувало ринку цінних паперів. Крім того, Держбанк СРСР, функціонуючи як орган уряду, був залежний від нього, що позначалося на ефективності його діяльності. Банки діяли як контролери в економіці, оскільки розподіл ресурсів відбувався на під­ставі планів виробництва продукції. Окрім Держбанку, функціонували ще Будбанк та Зовнішторгбанк.