Розділ 5.Індивідуальні особливості організації когнітивних процесів

Будь-яка форма психічної або рухової активності (мислення, емоції, моторні реакції, пам'ять) забезпечується функціональною системою, в якій в якості регулюючої ланки виступає складний комплекс нервових центрів ("домінанта"). Параметри активності домінанти залежать від властивостей нервової системи, тобто особливостей протікання процесів збудження і гальмування. Властивості нервової системи – її природні, природжені особливості, які впливають на індивідуальні відмінності формування здібностей і характеру. За даними різних авторів, до властивостей нервової системи відносять інтенсивність (силу, концентрованість), рухливість (швидкість розвитку), динамічність (швидкість зміни), стійкість (тривалість), врівноваженість та інші характеристики нервових процесів. Відповідно до теорії І. П. Павлова, первинними властивостями нервових процесів є сила, врівноваженість і рухливість.

Сила нервової системи – одна з основних властивостей нервової системи, яка відображає її реактивність і витривалість. Реактивність – чутливість до стимулів поблизу абсолютного порога. При збільшенні інтенсивності подразника збільшується кількість активованих нейронів і частота їх імпульсації, тому відповідна реакція посилюється (прискорюється). Це посилення відбувається, доки дозволяє витривалість – межа працездатності клітин кори головного мозку, тобто їх здатність витримувати інтенсивне або тривале збудження, не переходячи в стан позамежного гальмування⁹. Таким чином, реакція на стимули, близькі до абсолютного і термінального порога, буде ослаблена або сповільнена ("закон сили"). Для визначення сили використовують три групи показників: 1) "нижній поріг" – мінімальна інтенсивність розрізняння стимулу; 2) "верхній поріг" – максимальна інтенсивність одноразового подразнення, яка не викликає позамежного гальмування; 3) "витривалість" – максимальна тривалість подразнення, яка не призводить до позамежного гальмування. Оскільки у суб'єктів зі слабкою нервовою системою фоновий рівень активності та здатність до сумації вищі, вони швидше досягають порогового рівня активації, і абсолютна чутливість у них вища. Разом з тим, вони раніше досягають і межі витривалості, що виражається у зниженні швидкості або інтенсивності умовно-рефлекторної реакції. Суб'єкти з сильною нервовою системою легше переносять інтенсивні впливи, проте слабкі стимули викликають у них зниження активності і розвиток монотонії. Інакше кажучи, у людей і тварин з сильною нервовою системою оптимум чутливості та активності розташований вище на шкалі інтенсивності стимулу.

Рухливість – здатність нервової системи швидко реагувати на зміни середовища і переходити від одних умовних рефлексів до інших залежно від оточення. Ця властивість залежить від швидкості переробки сигнального значення подразників, яка, в свою чергу, визначається часом виникнення і припинення нервових процесів. Проявами рухливості вважають лабільність і динамічність. Лабільність (функціональна рухливість) – швидкість виникнення і припинення нервового процесу. Ця властивість визначається межею частоти, до якої аналізатор здатний сприймати дискретний характер стимулу¹⁰, і обумовлена лабільністю нервових структур, які беруть участь в аналізі інформації. Важливу роль при сприйнятті дискретності стимулів відіграє гальмівний процес, який розділяє послідовні фази збудження. Найчастіше для визначення загальномозкової лабільності використовують показник лабільності зорового аналізатора – критичну частоту світлових мигтінь. Цей показник залежить від рівня активності кори головного мозку, зокрема коркового відділу зорового аналізатора, мезенцефальної ретикулярної формації та інших модулюючих структур головного мозку, тому часто використовується для визначення функціонального стану ЦНС. Динамічність – легкість, з якою генерується процес збудження або гальмування. Ступінь вираженості властивостей нервової системи для збудження і гальмування може розрізнятися. Отже, необхідно говорити про врівноваженість нервових процесів для кожної з них.

Врівноваженість (баланс нервових процесів) – вторинна (похідна) властивість нервової системи, яка визначається співвідношенням показників збудження і гальмування по кожній з первинних властивостей (сила, рухливість, лабільність, динамічність). У павлівській школі її показниками вважалися: амплітуда або швидкість позитивних і гальмівних умовно-рефлекторних реакцій, співвідношення помилок (або правильних реакцій) на позитивний і гальмівний сигнал, сталість фону умовно-рефлекторної діяльності та ін. У сучасній фізіології ВНД при вимірюванні балансу нервових процесів використовують амплітуду позитивних і негативних помилок при відтворенні динамічних, просторових і часових параметрів рухів (без зорового контролю). Виділяють 2 прояви врівноваженості. "Зовнішній баланс" змінюється протягом доби, пов'язаний з емоційним станом і рівнем неспання, тобто чутливий до функціонального стану (наприклад, змінюється перед стартом у спортсменів). "Внутрішній баланс" практично не підлягає динаміці. Ці прояви, можливо, характеризують особливості різних контурів регуляції ВНД.

На індивідуальних особливостях поєднання властивостей нервової системи Павлов І. П. заснував типологію ВНД. Тип ВНД – темперамент – стійке об'єднання динамічних особливостей особистості, яке проявляється вже у ранньому дитинстві. Темперамент не характеризує переконань, інтересів, не є показником цінності особистості, не визначає її можливостей. "Чистих" типів ВНД ні у людини, ні у тварин не зустрічається. До властивостей темпераменту відносять індивідуальний темп і ритм психічних процесів; глибину, інтенсивність, стійкість емоцій; темп, енергійність дій та інші стійкі особливості поведінки. Властивості темпераменту є передумовою формування характеру. Характер – цілісні змістовні властивості (звички, установки), які формуються і переважно проявляються в процесі соціального розвитку особистості (наприклад, ставлення до критики, терпіння, агресивність, домінуючий настрій, ставлення до нового, ставлення до мети, до небезпеки, самооцінка, помисливість, сугестивність). Між властивостями різних рівнів індивідуальності існують багатозначні зв'язки, всередині одного рівня – однозначні. При цьому властивості темпераменту є вторинними по відношенню до конституційних, нейродинамічних, які утворюють клас первинних індивідуально-типових властивостей.