Тема 2.Рівні аналітико-синтетичної діяльності мозку

Мислення є проявом інтегративної функції мозку, яка розвивається і вдосконалюється в онтогенезі та філогенезі. Хоча реліктові форми аналітико-синтетичної діяльності проявляються у всіх хребетних, її найбільш розвинена форма притаманна небагатьом видам, серед яких перше місце належить людині. У хребетних тварин виділяють три рівня організації інтегративної діяльності мозку.

Перший рівень забезпечує виявлення однозначної відповідності між подразненням і пристосовною реакцією. Синтез і аналіз проявляються на цьому рівні вже під час формування класичних умовних рефлексів. Подальше ускладення інтегративних процесів даж можливість виробляти комплексні умовні рефлекси на послідовності стимулів. У цьому випадку умовним подразником виступає комплекс подразнень, причому найбільше сигнальне значення мають перший і останній сигнали. На стадії генералізації умовнорефлекторну реакцію можуть викликати і окремі компоненти комплексу. На стадії спеціалізації та при диференціюванні завдяки синтетичній діяльності мозку вони втрачають власне сигнальне значення. Комплексні рефлекси є передумовою розвитку умовнорефлекторного перемикання.

Другий рівень полягає у здатності до формування багатьох варіантів досягнення мети залежно від умов оточення. Прикладом служить умовнорефлекторне перемикання, при якому один і той же подразник може викликати різні умовні рефлекси. Фізіологічною основою цієї форми аналітико-синтетичної діяльності є залежність активності нейронів від модулюючих впливів. Умовнорефлекторні реакції також ускладнюються – у відповідь на зовнішній стереотип (послідовність подразників) формується динамічний стереотип (послідовна зміна процесів збудження і гальмування в певних структурах мозку). На відміну від комплексного рефлекса, цей тип реакції реалізується вже при дії першого стимулу. Його фіксація настільки міцна, що пререроблення може викликати невроз.

Третій рівень дає можливість виявляти складні закономірності дії зовнішніх чинників і корегувати відповідно до них алгоритм досягнення мети. Найпростішим проявом інтегративної діяльності на цьому рівні є каузальні рефлекси, найскладнішим – опосередковане мовою абстрактне мислення людини.

До цього рівня належить первинна форма мислення – елементарна розсудлива діяльність тварин, яка полягає в здатності вловлювати найпростіші емпіричні закони, пов'язувати предмети і явища навколишнього середовища, і в можливості оперувати цими законами при побудові програм поведінки в нових ситуаціях. Прикладом може служити здатність шимпанзе і дельфінів до формування уявлень про кількісні та просторові відносини на зразок "більше-менше", "ліворуч-праворуч". Елементарним проявом розумової діяльності та імовірнісного прогнозування є здатність до екстраполяції напрямку руху подразника. Так, тварина екстраполює напрямок зміщення годівниці з їжею, яка більшу частину шляху залишається для неї невидимою. До проявів розумової діяльності слід відносити і так зване інсайт-навчання (від англ. insight learning – проникливість, розуміння, інтуїція). На основі елементарної розсудливої діяльності розвивається мислення. Слід зауважити, що у філогенезі складні форми аналітико-синтетичної діяльності, вдосконалюючись, беруть на себе функцію контролю і корекції її реліктових, архаїчних форм. Так, у людини окрім умовно-безумовних формуються і умовно-умовні рефлекси аж до 20 порядку, які виробляються на основі довільних рухових реакцій усвідомлено і з активною участю мовно-рухової системи.

Допонятійне мислення (практичне) спрямоване на вирішення конкретних завдань, пов'язане з діяльністю I сигнальної системи, яка є системою рефлекторних реакцій на конкретні подразнення. Субстратом практичного мислення вважають праву велику півкулю, якій притаманний аналоговий спосіб обробки інформації. Відображення дійсності в даному випадку є чуттєвим – відбувається за допомогою найпростіших асоціацій, у формі відчуттів, сприймань і уявлень. Наочно-дієве мислення має допонятійний рівень. Його семантичним апаратом є первинна мова, яка оперує відчуттями та уявленнями і не має граматичної структури. Її елементи (рухи, міміка, звуки, запахи тощо) властиві майже всім тваринам. Людина і антропоїди опановують наочно-образне мислення. Цьому рівню організації аналітико-синтетичних процесів відповідає вторинна мова, яка оперує поняттями і абстракціями, але як і первинна, не має граматичної структури і не опосередкована словами, тому вважається проявом довербального рівня. Важливим компонентом первинної і вторинної мови є інтонаційний (просодичний), який дає можливість обмежити надлишковість інформаційного потоку.

Розвиток людської культури підвищує потребу індивіда в аналізі сутності та причинності явищ, гальмуванні безпосереднього реагування і розвитку механізмів внутрішньої регуляції. Людина має можливість отримувати уявлення про зовнішній світ, не маючи з ним безпосереднього контакту, про минуле і вирогідне майбутнє. Ці функції виконує понятійне мислення (теоретичне, абстрактне, знакове), спрямоване на виявлення загальних закономірностей. Його формування супроводжується розвитком програмного блоку функціональної системи мозку (рис. 4.1), зокрема фронтальних, асоціативних і мовних зон кори переважно лівої великої півкулі, які використовують дискретний, аналітичний принцип кодування інформації. Ускладнення їх внутрішньої інтеграції в онтогенезі починається досить пізно – після трьох років. Цей рівень мислення обумовлений розвитком II сигнальної системи – системи узагальненого, абстрактно-символічного відображення дійсності, оперує поняттями, судженнями, висновками і пов'язаний з використанням різних символічних (малюнки, іконографічні знаки, ієрогліфи, піктограми, ідеограми тощо) і знакових систем (лічба, ноти, математичні символи, мова жестів, звукова і письмова мова тощо).

М ова людини має граматичну структуру, її елементами є слова – символи, які заміняють не тільки прості подразики, але й їх складні комбінації та зв'язки. Аферентним центром мови є центр Верніке, розташований в корі задньої частини верхньої скроневої звивини (рис. 4.1). Його ушкодження викликає чутливу афазію – втрату здатності розуміти усну і письмову мову. Створеня і зберігання зв'язків між модально-специфічними елементами мислення (сенсорними відчуттями) і символами, знаками, тобто опосередкування сприйняття забезпечується переважно фронтальною долею великих півкуль (див. рис. 4.1; В, Е). Моторний центр мови – центр Брока – розташований поблизу центрів лицевої мускулатури – у корі заднього відділу нижньої лобної звивини, в більшості випадків (95 %) у лівій півкулі (див. рис. 4.1). Його руйнування призводить до моторної афазії і аграфії – втрати здатності до мовлення і написання слів.