Розділ 4.Психофізіологія мислення Тема 1.Функції мислення

Мислення – процес організації індивідуального ментального досвіду, узагальненого і опосередкованого (недоступного безпосередньому чуттєвому сприйняттю) відображення дійсності за обов'язкової участі мови. Існують два аспекти мислення. Структурно-функціональний аспект пов'язаний із стійкими якісними особливостями обробки та репрезентації інформації. У цьому аспекті "інтелект", "розумові здібності", "мислення" є синонімами. Процесуально-динамічний аспект пояснює принципи та особливості неавтоматизованих операцій (прийняття рішень, постановка і вирішення різних завдань), які є основою мислення як елемента поведінки. У даному аспекті мислення розглядається як контрольована діяльність, яка має мотив, мету, план, структуру і результат. Ознаками мислення як форми поведінки є: цілеспрямованість, планування, обумовленість мотивами, наявність власної структури, а провідною характеристикою – активність (продуктивність).

Функціями мислення вважають наступні:

1. Пізнавальна (інформаційна) – формування картини світу, інтерпретація, рефлексія, самоаналіз. Ця функція виконується за рахунок інтелектуальних операцій, до яких відносять: 1) аналіз (від грец. ἀνάλυσις [аnalysis] – розкладання, розчленування) – процедура уявного розкладання єдиного явища, процесу, властивості на частини, уявне виділення з цілого його сторін, дій, ознак, відносин; 2) синтез (від грец. σύνθεσις [synthesis] –поєднання, складання, зв'язування) – об'єднання частин, властивостей, дій, відносин в одне ціле; аналіз і синтез – дві взаємозалежні логічні операції; 3) порівняння – встановлення подібності та відмінності предметів і явищ, засноване на аналізі; може бути одностороннім (з використанням одного або декількох зовнішніх ознак) і багатостороннім; 4) абстрагування (від лат. abstractio – відволікання) – процес уявного відвернення від деяких ознак конкретного об'єкта, виділення якої-небудь ознаки та її вивчення ізольовано від інших ознак; 5) конкретизація – процес, зворотній абстрагуванню – повернення від загального до конкретного об'єкта. Операціями більш високого рівня є узагальнення, класифікація, виняток зайвого – виділення в предметах і явищах загального, яке виражається у вигляді поняття, закону, правила, формули тощо. За рахунок інтелектуальних операцій реалізуються форми мислення – судження, висновок, поняття. Судження забезпечує відображення об'єктів дійсності в їх зв'язках і відносинах. Послідовний логічний зв'язок декількох суджень називають міркуванням. Висновок – узагальнення з декількох суджень, яке дає нове знання про предмети і явища об'єктивного світу. Висновки поділяють на індуктивні (від часткового до загального), дедуктивні (виведення окремого випадку із загального положення) і за аналогією (на підставі подібності двох предметів у деяких відносинах робиться висновок про подібність цих предметів і в інших відносинах). Поняття – одиниця мислення, яка відображає загальні та найбільш істотні ознаки предметів і явищ дійсності та виражена у вербальній формі.

2. Вирогіднісне прогнозування – здатність визначати ймовірність появи знайомого стимулу в нових умовах. Цей процес має різні форми: 1) прогнозування незалежних від суб'єкта подій; 2) прогнозування відповідних дій з урахуванням частоти їх застосування в минулому досвіді й енергетичних витрат; 3) прогнозування результату власних дій; 4) використання гіпотез про найбільш ймовірні дії своїх активних партнерів.

3. Алгоритмічна (технологічна, проектувальна) – планування, створення схем і моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності, розробка правил, норм, стандартів. Основними формами реалізації даної функції є асиміляція і акомодація схем дій. Асиміляція – включення нової проблемної ситуації до складу тих, з якими можна впоратися без зміни готових схем дії. Акомодація – зміна схем дій. У процесі пристосування до нової проблемної ситуації асиміляція і акомодація забезпечують адаптацію. Коли людина засвоює лише обмежену кількість способів вирішення різних за складністю завдань говорять про ригідність – ускладнення перемикання алгоритму дій на нові правила, "в'язкість мислення" аж до повної нездатності змінити вироблену раніше програму діяльності. Залежно від походження розрізняють когнітивну (пізнавальну), афективну (емоційну) і мотиваційну ригідність. Висока ригідність може бути причиною використання консервативних і нераціональних схем для розв'язання задач.