2.3Довготривала пам'ять (стабільна фаза)

Якщо реверберація триває досить довго або супроводжується достатньою активацією модулюючих систем, відбувається консолідація (стабілізація сліду, його закріплення в довготривалій пам'яті). У результаті консолідації формується модель, образ об'єкта (енграма), субстратом якої служить складна система зв'язків між нейронами (ансамблі нейронів за Хеббом). Ця модель є елементом довгострокової (структурної) пам'яті (ДП). У ДП інформація кодується семантично, і вже після 20-хвилинної паузи при згадуванні списку слів зі схожим значенням (наприклад, великий, величезний, масивний) виникають труднощі. Обсяг і час зберігання інформації в ДП не обмежені, проте її формування здійснюється відносно невеликими фрагментами. Виняток становить "наведене" навчання, ейдетична пам'ять і т. ін. Енграми, які перейшли в ДП, перебувають у латентному, неактивному стані, тобто недоступні для використання та усвідомлення. Вони нечутливі до амнестичних впливів, незворотні та стабільні. У моменти вилучення слідів ДП ​​у нервових клітинах знову активуються процеси експресії генів і синтезу білка, забезпечуючи реконсолідацію – повторне закріплення зміненої енграми або її заміну⁶.

На клітинному і молекулярному рівні реконсолідації відрізняється від консолідації тим, що не вимагає синтезу мРНК, транспорту білків у синапси, і забезпечується локальним синтезом білка на полірібосомах. Для реконсолідації необхідна низка додаткових факторів, "граничних умов". 1. Фактор новизни – відмінність умов пригадування від умов запам'ятовування. 2. Вік сліду – чим старіший слід, тим нижча ймовірність реконсолідації і вища його стійкість до амнестичних впливів у момент реактивації.

2.4Оперативна пам'ять

У процесі консолідації інформація часто трансформується і асоціюється з існуючими енграмами. Ці процеси забезпечуються оперативною пам'яттю (проміжною, буферною, активною) (10–30 хв). Вміст оперативної пам'яті (ОП) – фрагменти інформації, витягнуті з КП і ДП, – піддається активній обробці за рахунок чотирьох операцій: 1) аналіз – виділення інформативних ознак об'єктів, їх інтерпретація; 2) систематизація – угруповання, категоризація; 3) синтез – встановлення зв'язків між окремими елементами всередині груп; 4) узагальнення – встановлення міжгрупових відносин. В. Д. Шадриков та Л. В. Черемошкіна виділили 13 мнемічних прийомів організації матеріалу: угрупування, виділення опорних пунктів, складання плану, класифікація, структурування, схематизація, встановлення аналогій, мнемотехнічні прийоми, перекодування, добудова матеріалу, серійна організація, асоціації, повторення.

У результаті цих трансформацій здійснюється оцінка і відбір корисної інформації, які детерміновані метою діяльності, очікуваннями, установками суб'єкта. Функцією ОП є утримання інформації про проміжні результати діяльності для забезпечення та контролю сприйняття, мислення (вирішення логічних завдань, усвідомлення складної інформації) і реконсолідації. Пам'ять інтегрує не тільки окремі когнітивні одиниці, але й різні когнітивні процеси – сенсорні, перцептивні, розумові – в цілісну систему інтелекту. Разом з тим запам'ятовування і відтворення значною мірою залежать від активної розумової переробки інформації. На основі логічних зв'язків між фрагментами матеріалу відбувається реконструкція вихідної інформації.

Модель ОП представлена ​​кількома функціональними блоками (А. Беддлі). 1. Зорово-просторовий малюнок. 2. Фонологічна (артикуляційна) петля, пов'язана з обробкою звукової інформації, яка складається з двох елементів: 1) короткочасне сховище накопичує інформацію протягом 2 с; 2) компонент артикуляційного повторення відновлює сліди пам'яті. 3. Робоча пам'ять – тимчасово актуалізована система слідів ДП. В активному стані елементи ДП стають лабільними, підлягають реконсолідації та впливу амнестичних агентів. 4. Епізодичний буфер пов'язує інформацію з допоміжних систем ОП і з ДП в одне ціле. 5. Центральний керуючий елемент координує когнітивні процеси, пов'язує інформацію, що надходить з різноманітних джерел, управляє увагою. Актуалізація інформації в режимі ОП передбачає участь різних відділів префронтальної кори. Непросторова зорова пам'ять (на особи, об'єкти) використовує нижню частину префронтальної кори. Просторова зорова пам'ять забезпечується дорзолатеральною префронтальною корою.

Слід зазначити, що розподіл пам'яті на короткочасну і довготривалу не є загальноприйнятим. Однією з альтернатив теорії подвійності пам'яті є теорія рівнів переробки інформації М. Познера, згідно з якою короткочасна і довготривала пам'ять є єдиним процесом, і основна відмінність між ними полягає у способі кодування інформації.