1.3Види пам'яті

Згідно з теорією І. С. Беріташвілі, залежно від філогенетичного рівня, змісту та організації запам'ятовування виділяють 4 види фенотипової пам'яті, які часто протікають у часі паралельно: емоційна, умовнорефлекторна, образна, словесно-логічна.

1. Емоційна пам'ять – повторне відтворення пережитого раніше емоційного стану; має наступні особливості: 1) надмодальність – її формування і відтворення може відбуватися за будь-яких сенсорних впливів; 2) реалізується дуже швидко і часто з першого разу; 3) характеризується мимовільністю запам'ятовування і відтворення інформації. Саме через існування емоційного супроводу стимули, які мають велике біологічне і соціальне значення, фіксуються значно ефективніше незалежно від їх фізичної сили. На основі емоційної пам'яті можуть розвиватися так звані неусвідомлені емоції, викликані, можливо, підпороговими подразниками. Досить часто емоційне переживання є не активованим відбитком емоційної пам'яті, а самостійною емоційною реакцією на інформацію, яка актуалізована іншими видами пам'яті. Оскільки вивчити емоційну пам'ять у чистому вигляді складно, її існування вважають сумнівним.

2. Умовнорефлекторна пам'ять (процедурна, рухова, ікспліцитна, пам'ять звичок) – пам'ять на дії, представлена ​​моторними навичками, перцептуальними стратегіями, класичними умовними і інструментальними рефлексами; дозволяє зберігати інформацію про причинно-наслідкові відносини між подіями. Залежно від складності умовні рефлекси (УР) поділяють на декілька типів. Класичні УР I типу забезпечують пасивну адаптацію за рахунок розширення спектра пускових сигналів для безумовнорефлекторної реакції. Інструментальні УР II типу формуються за умов активної цілеспрямованої діяльності тварини. До них відносять різні форми оперативного навчання (дресирування), навчання за принципом "проб і помилок". Ікспліцитне навчання протікає повільно і вимагає повторення послідовно діючих подразників, як і при виробленні УР; при невживанні й без підтримки відповідним підкріпленням тимчасові зв'язки цього типу схильні до згасання. Залежно від виду процедурної пам'яті, в її забезпечення залучаються різні сенсорні та моторні системи мозку, які забезпечують специфічність навичок. Використання умовно-рефлекторної та емоційної пам'яті в поведінці може здійснюватися неусвідомлено.

3. Образна пам'ять (декларативна, експліцитна, пам'ять на впізнаван- ня) – збереження та репродукція одноразово сприйнятого життєво важливого об'єкта, події, епізоду. Цей тип пам'яті вимагає високого рівня організації асоціативних зон кори, і як у філогенезі, так і в онтогенезі з'являється пізніше процедурної. Декларативна пам'ять є свідомою, вона заснована на асоціації одночасно діючих подразників, їх інтеграції з цілісним образом навколишнього світу. Експліцитне навчання відбувається швидко, а його наслідки може зберігатися роками.

В основі образної пам'яті лежить або звикання – "відключення", або фасилітація – "підключення" нейронів-детекторів, які розпізнають цілісні образи, до командного нейрона. При цьому відбувається локальна зміна коефіцієнта зв'язку ("сили синапсів") між детектором (мнемічним нейроном) і командним нейроном, яка зберігається певний час. При сприйнятті окремої ознаки активуються безліч детекторів, і ймовірність активації кожного з них залежить від коефіцієнта зв'язку з сенсорними нейронами. При цьому образ може містити й ознаки, які відсутні в чинному сигналі (частина будинку – будинок цілком). Активація детектора може бути перервана під впливом латерального гальмування. У цьому випадку активується інший мнемічний нейрон, який відповідає за інший образ, і відбувається послідовне збудження ланцюжка цих нейронів – "перебирання" в пам'яті різних варіантів відображення статичного образу. Цей процес реалізується завдяки тимчасовим зв'язкам між окремими нейронами.

У складі декларативної пам'яті виділяють епізодичну і семантичну. Епізодична пам'ять автобіографічна, залежить від особистого досвіду і зберігає інформацію про зв'язки між подіями, що розгортаються в часі. Семантична пам'ять не залежить від особистого досвіду – це система систематизованих і узагальнених знань про світ, про взаємини між мовними символами, їх значення, про правила і алгоритми маніпулювання поняттями і відносинами. Принцип організації семантичних одиниць у пам'яті може бути смисловим і механічним. Механічна (неопосередкована) пам'ять грунтується на одиничних тимчасових зв'язках, які відображають переважно зовнішню послідовність явищ. Змістовна (опосередкована) пам'ять грунтується на асоціаціях, які виникають між найбільш істотними ознаками і відношеннями предметів при осмисленому запам'ятовуванні в процесі когнітивної діяльності. Цей вид пам'яті більш продуктивний, оскільки спирається на сформовані системи тимчасових зв'язків (асоціацій), тоді як механічна пам'ять позбавлена ​​такої опори.

Опосередкування – це використання розумових процесів в якості засобів довільного логічного запам'ятовування. Ефективність опосередкованого запам'ятовування обумовлена ​​стереотипними способами та завданнями мнемічної діяльності. Вона практично не залежить від особливостей матеріалу, проте зростає із збільшенням кількості допоміжних засобів та рівня мислення. Опосередкування може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішнє домінує у дітей і полягає у використанні зовнішніх опор при вирішенні мнемічних завдань. За мотиваційним компонентом така пам'ять довільна, а за виконавчим – мимовільна. Внутрішнє опосередкування розвивається за рахунок вдосконалення зовнішніх засобів запам'ятовування та їх трансформації у внутрішні – відбувається становлення внутрішньо опосередкованої логічної пам'яті.

4. Словесно-логічна пам'ять (вербальна) – різновид смислової; внутрішньо опосередкована пам'ять, яка спирається на інструментальну функцію мови. Характеризується заміщенням зовнішніх знаків словесними подразниками і пов'язана з активним використанням розумових операцій у процесах запам'ятовування і відтворення, вилученні законів зв'язків між окремими компонентами навколишнього середовища. Як у філогенезі, так і в онтогенезі цей вид пам'яті формується пізніше за інші, на відміну від них, є специфічним для людини і домінує у дорослих представників цього виду.

Залежно від характеру і стилю професійної діяльності, домінуючої сигнальної системи (I або II) та ін. особливостей мислення, у людини може переважати чуттєво-образний або логічно-абстрактний тип пам'яті. Розрізняють також руховий, зоровий, слуховий, нюховий, дотиковий і смаковий тип чуттєво-образної пам'яті.

Ф ілогенетично більш давні типи пам'яті зазвичай модально-специфічні, тобто енграма формується переважно на основі інформації від одного аналізатора. У такому разі їх класифікують на: зорову (візуальну), моторну (кінестетичну), звукову (аудиальну), смакову, больову. В онтогенезі види пам'яті формуються послідовно. Діти опановують спочатку механічні, потім асоціативні, логічні та смислові види пам'яті. Графічна форма залежності між віком та використанням зовнішніх і внутрішніх засобів отримала назву "паралелограм розвитку" (рис. 3.2). Прискорене формування внутрішніх засобів обумовлене розвитком внутрішнього опосередкування – угрупування слів або образів, систематизації елементів матеріалу за рівнями зв'язків. Діти в переважній більшості самостійно не використовують прийоми смислової обробки матеріалу і з метою запам'ятовування вдаються до повторення, тому процес розвитку логічної пам'яті у них потребує спеціальної організації.

З віком змінюється не тільки структура, але і міжфункціональні відносини пам'яті з іншими процесами, зокрема з мисленням. Завдяки тісній взаємодії з мисленням можлива реконструкція (відновлення) інформації на основі смислового "к​​істяка", збереженого у логічній пам'яті.