інтерпретацію символіки психомалюнків.

Підбиваючи підсумок, можна стверджувати, що психокорекційний діа- ікя с передумовою об’єктивування глибинно-психологічних детермінант особистісної проблеми суб’єкта, яка полягає у внутрішній суперечли­вої її психіки. Така суперечливість не піддається усуненню у зв’язку з механізмами витіснень, породжених едіповою залежністю.

2. Аналіз комплексу малюнків (студента с., 2 курс, психологічний факультет, 21.02.02 р.)

ііі тупне слово психолога: малюнки С. піддаватимуться психоаналі­зу, який посприяє виявленню взаємозв’язків між ними. Ми побачимо п них багато подібного, але без діалогу з автором важко виявити взає- міізв'язки. Слід зауважити, що в малюнках часто натрапляємо на образ миски Спостерігаються відмінності між ними, але поки що вони для ііііі «іи ихолоіїчно мертві». Ці малюнки почнуть «оживати» лише під чиї іи ихоипилізу, і ви відчуватимете це в процесі діалогу з автором. N4 і , иреді ізвлеие візуально, та вербальний діалог набуватимуть для явіорн значущості. Коли аналізуватимемо малюнки та встановлюватиме- мо /ця Ічні ланцюжки, то враховуватимемо не тільки зображення, а й всі і, напрацьований вербальний матеріал. Чому потрібно вказувати ісми малюнків? Тому, що малюнок створюється несвідомо, проте уі відомлюс гі.ся тема. Змісту підсвідомого автор малюнків до аналізу іи піні Мп також не знаємо. Для вас як майбутніх фахівців цікаво,

■іо у процесі діалогу будемо поступово прояснювати зміст несвідомого. Іннднкн чому такий зміст стає зрозумілим як для автора, так і для

спостерігачів? Завдяки точності процесуальної психодіагностики, на ос­нові порційних семантичних фрагментів, які весь час пояснюватиме ав­тор разом із психологом. Ми слухатимемо передусім текст, який про­говорить автор, виокремлюватимемо найістотніше, ставитимемо запитання, на які авторові доведеться відповідати. Ви можете щоразу порівнюва­ти, чи таке запитання ви поставили б, чи збігаються ваші думки з мірку­ваннями психолога. Інколи я зупинятиму процес і запитуватиму вас: «Які питання ви поставили б?». Часто питання, які я ставлю авторові малюнків, не звучать у групі.

Важливо враховувати тему малюнка, оскільки автор визначає її свідомо, а в процесі аналізу ми повинні виявити тенденції несвідомого. Діалог — це апеляція до свідомого сприйняття автором того, що відбу­вається, що зображено на малюнку. Ми спостерігатимемо, як утворюється семантична канва, логічний візерунок на підставі з’ясування несвідо­мих аспектів психіки автора малюнків, усвідомлення ним і спостеріга­чами об’єктивованого матеріалу. Під час розгляду малюнків виникає враження, що автор потрапив під вплив фільму жахів з перетворення­ми. Проте це не наблизить нас до розуміння особистісної проблеми протагоніста. А зараз починаємо аналіз психомалюнків С. в комплексі їх тематики.

Аналіз малюнка і «“Я-реальне” в минулому»

Я.: Якщо подивитися на малюнок «“Я-реальне” в минулому», то вини­кає запитання: це слина чи кров?

С.: Кров.

П.: Якби малюнок був кольоровим, я не запитувала б, усе було б зрозу­міло.

С.: Це кров тієї людинки, що всередині.

Я.: Це маска чи спотворене обличчя?

С.: Ні, це ще маска.

Я.: «Ще» означає, що вона має тенденцію до перетворення на обличчя? С.: Так.

Я.: Ми можемо уявити біологічну істоту, яка ховається під маскою. Ми не знаємо, яка вона, це ніяк не представлено: порожні очі, рот, немає нічого. Те, що їй болить, що їй погано, — передано в цих краплях. Чому?

С.: Я намалював би її так. (Малює на звороті листка.)

Я.: Це малесенька зігнута людина. Звідси випливає припущення, що маска з’явилася на малюнку, щоб приховати почуття меншовар­тості, власну неспроможність. Насамперед вона виконує роль гіпер­болізації сили, можливо, залякування у поєднанні з агресією. Тому що тут (вказує на зворотний бік малюнка) агресії немає, а є при­гніченість, певною мірою відчай, почуття меншовартості, можливо,

II

гує на кров. Є посмішка, яку неможливо замінити на щось інше. З посмішки видно, що була драма. Чи «роги» стосуються маски, чи є природним доповненням?

С.: Стосуються маски.

П.: Яку функцію вони виконують — залякування чи натяку на зраду? С.: Це не зрада, не залякування. Це «колючість».

Я.: Авторське слово для нас є авторитетним. Ми ні в чому його не переконуємо, лише перелічуємо ті мотиви, які можуть бути. Як- що подібне до того, що ми перелічили, з’явиться в іншому контек- сті, то наступні малюнки це покажуть.

Аналіз малюнка 2 «“Я-реальне” в минулому»

Я.: Це «“Я-реальне” в минулому», але наступний етап після маски? С.: Так.

Я.: Якщо це пов’язані малюнки, то яка в них динаміка?

С.: Або виросла маска, або виросла людина під нею.

Я.: Людина почала розпрямлятися, рости і поступово зливатися з мас- кою?

С.: Маска щільно обтягла обличчя людини — це факт.

Я.: І в цієї людини є тепер відчуття сили?

С.: Так.

Я.: Завдяки чому?

С.: Важко сказати.

Я.: Завдяки прозрінню? Бо вже й очі з’явилися.

С.: Так.

Я.: Завдяки тому, що людина вже може сміятися, а не лише бути маскою? Завдя- ки тому, що вона розтоптала те лихо, в яке потрапило її єство (зворотний бік ар- куша) , і на тій негативній енергетиці по- стала інша людина? Але вона скориста- лася горем для власного зростання.

С.: Можливо.

Я.: Можна гадати, що на зворотному боці мал. 1 «“Я-реальне” в минулому» відоб- разилася криза, а на мал. 2 показано вихід із неї. То була слабкість, а це — сила?

С.: Так. Це етап виходу з кризи. І нама- гання приховати слабкість.

Я.: Основне завдання пов’язане з тим, щоб

2. «“Я-реальне” в минулому» приховати слабкість?

і Гак. Тоді було важко, а тепер — значно легше.

II Тому що тут (мал. 2) гармонізовано єство людини з її бажаннями, а тут (мал.1) бажання різнилися, були дискретними, порівняно з об’єктивною реальністю. Витрачалося надто багато енергії (мал.1), щоб витримувати цю маску. На цю «важкість» указують краплі крові з маски.

<' Різниця в часі виконання цих малюнків — один день.

11 Ва допомогою чого відбулася така метаморфоза — раціоналізації чи переосмислення?

і ' Мабуть, та людина вразлива (мал. 1), її можна образити зненацька, а цю — ні (мал. 2).

II : Отже, за допомогою втрати вразливості, чутливості?

С.: Так.

II Можна гадати, що ця людина (мал. 2) не лише втрачала враз- ливість, а й чутливе ставлення до інших людей?

і' Гак, і це було проблемою.

II Тобто і тут, і тут проблема (мал. 1 і 2)?

і ' Гак, і це немовби шляхи виходу. Розгляньмо наступний малюнок з цієї серії. Ця маска вже потріскалась.

Аналіз малюнка З « Я реальне»

II Ми бачимо динаміку: спочатку стан людини втілювався в маску — змертвіле (мал. 1), потім — у щось живе (мал. 2). Наступний етап (мал. 3) — це відшарування, злущення змертвілого. Тут тен-

денція рятуватися від неживого, що містить у собі маска. Злущення відбу- лося тому, що цей суб’єкт не міг бути ніким нечутливим?

(' Гак

II І їв йому заважало?

і І одного боку, заважало, і Іншого до іиімаї я /щ

II /Іиіиімаї а /ці І піші жало Д чому роапо •іа /їїн и нинізмігшій під маеки? Маска вже ііпібумаї в рої Ін, замість них бачимо два пальці

(' Можливо, вони вказують на етап пере- моги.

II Мас збентежило те, що стало проглядати людське обличчя (мал. 2), і тоді ви зно- ву повернулися до попереднього стану (мал І) Але маска на третьому малюн-

ку вже не така страхітлива. 3. «Я-реальне»

С.: Тут за маскою — велика рука.

Я.: То можна думати, що ця людина — за маскою?

С.: Так. Принаймні, я сподіваюся на це.

Я.: Це запитання виникло на підставі того, що пальці більші, ніж мас­ка. Ми спостерігаємо роз’єднання, проте замість маленької людин­ки за маскою тепер — міцна людина. Якщо проблема була в нечут­ливості (мал. 1), то навіщо людині ще зменшувати чутливість за допомогою маски? Що тоді маскує ця людина? Це — запитання, на які автор ще не готовий відповісти.

С.: Мені подобається бути зовсім без маски.

Я.: І щоб зберегти своє єство, ви знову ж таки надягаєте маску для того, щоб його ніхто не побачив, не зруйнував; щоб не було небезпе­ки перетворитись на малу нікчемну фігурку. У людини, яка зазна­ла травми і залишилася фіксованою на цьому, захисти нашарову­ються і мають тенденцію до повторення. Ми бачимо вторинний захист над тим, що відбулося. Проглядає тенденція «від слабкості до сили» (на мал. 1, накладаються мал. 2 і 3).

Люся (учасник групи АСПН): А чому органи чуття з’явилися (мал. 2), а вуха — ні?

С.: Вони закриті маскою. Це також маска (мал. 2) — натягнута по­вністю. Можливо, чогось не хотілося чути.

Я.: Можливо, те, що почув, пов’язано з травмою? Під маскою ледь-ледь проглядає створіння.

Аналіз малюнка 4

«Людина, якої я боюсь і відчужую»

С.: Така тема малюнка.

Я.: Це саме (чорта) ви відчужуєте?

С.: Так.

Я.: В собі й інших людях?

С.: Так.

Я.: В інших усередині ви теж помічаєте таке?

С.: Коли це помітно.

Аналіз малюнка 5 «Вихід»

Я.: Це вихід із кризового стану?

С.: Так.

Я.: Що відбувається з ногами? Вони прикуті?

С.: Це обставини, які тримають людину, а я скинув шкіру.

Я.: Тут синтезовано дві людини. Відбувається трансформація, пер- версія?

С.: То шкіра, що належала цій людині, яку я скидаю разом із тим, що мене тримало.

Я.: Тоді це досить велика людина. Чи це ноги й руки одночасно?

С.: Це пропорційна людина.

Я.: Вона не дуже змінюється, знову те саме.

С.: Тс саме, але без того, що тримає.

Я.: Малюнку можна дати іншу на- зву — «Самонародження»?

С.: Так. «Нове народження».

Я.: Можна гадати, що ви в чомусь відчужуєте своїх батьків, що ви самі себе хочете створити?

С.: Так.

Я.: Відчужуєте в них слабкості?

С.: Можливо.

Я.: Вам хочеться бути сильним, пе- ревершити батьків, зняти «наша- рування» слабкості?

С.: Я не відчуваю, що це «нашару- вання» мене стосується. Але во- но існує.

Я.: На малюнку цього не видно, ос- кільки і та, й інша людина — сильні. Це одна й та сама люди- на? У вашому житті був кумир, учитель, той, хто став взірцем, за- міщенням батька для вас?

С.: Я не вважаю за доцільне мати кумира. Його немає.

// .: Є ваша фантазія, уявлення, яким потрібно бути? І ви самі створюєте себе?

С.: Так.

Я.: Чи ваша мати відчуває вас таким сильним?

С.: Я не знаю, не задумувався.

Я.: Вона розповідала вам про факт вашого народження?

С.: Розповідала, що народжувала ду- же важко.

Я.: У зображенні того, хто вилазить з оболонки, помітно напружен- ня, і невідомо, чи він вийде звід- ти?

С.: Коли я народжувався, лікарі вже хотіли накладати щипці, силою тягнути, але в останній момент я вийшов сам. Та моє життя було на грані.

Я.: Це зафіксовано ноги. А вище — гостряки?

С.: Це те, що тримає.

Я.: І тут теж ноги прикуті. Чи не відчуваєте ви в стосунках з бать- ками, що ви хотіли 6 психоло- гічно відокремитися від матері, вирватися із залежності від бать- ків, родини? Вам це важко да- ється?

С.: Так. Особливо я відчув це, коли поїхав працювати за кордон. То було щастя — сам заробляв та

ними боротися» витрачав гроші, був незалеж­

ним.

Аналіз малюнка 6

«Залежність від обставин і як із ними боротися»

Я.: Ця людина лежить?

С.: Ні.

Я.: Вона залежна від ниточок?

С.: Так. Вона ніби тягне долоню до себе.

Я.: Хоче, щоб не долоня маніпулювала нею, а щоб вона маніпулювала долонею?

С.: Так.

Я.: Це змагання?

С.: Так.

ни, і юнак знову ніби заплутаний у пуповині. Ми бачимо, що піс­ля цього малюнка йде малюнок без назви (7), потім мал. 8, де людина зачепилася за край прірви, а потім — «А це і є той вихід» (мал. 9).

С.: Летів у прірву, а потім зачепився.

77.: І що далі фігурка чоловіка летить, то меншою зображена. Летіти в прірву за архетипами — в утробу матері. Зачепився, тому що хо­четься цьому протистояти, тому що було погано, коли ним маніпу­лювали (мал. 6). Але не стало краще після обриву цих стосунків (мал. 7) — тоді знову політ ніби в утробу, а це — тенденція до психологічної смерті. Тенденцію до психологічної смерті ми бачи­ли на зворотному боці мал. 1, де зображено зовсім маленького чоловічка, який підмінюється змертвілим зображенням. Спроба відродитися через агресію, силу, особливо — через зменшення в собі чутливості. Адже, щоб утриматись і «не летіти в прірву» (утробу), потрібно знищити «чуттєвий потяг до неї». Мал. 7 озна­чає: мені тут не легше, ніж у стані, зображеному на мал. 6, а тут — ризиковано (мал. 7). І наступний малюнок (мал. 8): чим далі лечу, тим меншою стає сила почуттів, адже є страх знову перетвори­тися на маленького. І намагання затриматися, не дозволити собі так глибоко падати, так близько наближатися до утроби матері. Хоч автор про це не говорив, та після мал. 8 я поставила б мал. 5 (в послідовності: мал. 6, 7, 8, 5), оскільки тут — немов маленький С. затримався над прірвою, а це — як факт самонародження. А після факту самонародження буде перемога (мал. 9). За мал. 9 я поставила б мал. 2 — якби переможець обернувся, то побачив би саме таке обличчя. Він обірвав пуповину, тримає її в руках — він самонародився. Але це не може відбутися без жорстокості. Його позиція: «Я маю бути жорстоким, інакше потону в любові до матері чи до жінки. Наявне маніпулювання — воно йде і від родини, і від матері, і від коханої жінки. Починаєш любити — і потрапляєш під таке маніпулювання. Логіка несвідомого: «Я намагаюсь обірвати це все, бо принципом моїм є сила» (мал. 7).

С.: Свобода.

77.: Свобода і сила. За логікою несвідомого — «обриваючи, я починаю падати, але не допускаю, щоб упав низько, бо перетворюся на ембріон (мал. 1, зворот), а це мені дуже боляче. Отже, я намагаюся затри­матися за щось — це і є межа (мал. 8). Я затримуюсь, цим відчу­жую матір або жінку». Логіка несвідомого абсолютно послідовна. Бо «це народження від матері, коли вона дає поштовх, для мене дуже болюче, і тоді я самонароджуюсь (мал. 5), а це і є ті пуповини.

І тепер, коли я відчуваю себе переможцем, з’являється це обличчя». Якби навіть усе було гаразд, ми не впевнені, що в цій людині знову не почав би з’являтися чортик (мал. 9, 4).

С.: Почав би.

П.: Він починає ворушитись, тут він стоїть спиною. Чортик пов’язаний із цією пуповиною, він усередині, ніби в утробі, корені від чортика вказують на зв’язок з батьками. Пуповина починає перетворюва­тися на чортика. То лише ілюзія, що я від неї звільнився.

С.: Чортик і маска — це одне й те саме. Це було звичним способом реагування.

Інтерпретація психолога: логічна впорядкованість несвідомого має змогу виражатися в малюнках, тому що є рука автора, яка цілісно відображає психіку в її свідомих і несвідомих виявах. Для нас залишаються невивченими питання: чому ні психолог без автора, ні автор без психолога не можуть побачити логічну впорядкованість психіки? Лише при поєднанні об’єктивного погляду, який має за­безпечити психолог, і суб’єктивного відчуття, яке об’єктивується через усвідомлення автора, ми можемо виявити логічну впорядко­ваність несвідомого. Несвідоме і свідоме взаємопов’язані, і діалог дає нам змогу побачити логічну впорядкованість психіки в її супе­речливих тенденціях. Це усвідомлення різне у тих, хто не малював малюнків, і у самого автора, бо ми маємо картину в ситуації «тут і тепер», а в автора є власний досвід. Ця різниця також заслуговує на нашу увагу.

На цьому етапі роботи ми вже змогли побачити тенденцію до пси­хологічної смерті. Це політ униз, розрив зв’язків на рівні пупови­ни. Потім тенденція до психологічної смерті спрацьовує як омерт­віння, про що свідчать маски, відсутність живого. Водночас із тен­денцією до психологічної смерті існує і діє тенденція до життя. Є маска і за нею — жива людинка, яка скрутилася від негараздів, немов в утробі (див. мал. 1, зворот). Але тенденція до життя все- таки проявляється — це можна побачити на малюнках, які ми роз­глянули (мал. 2 і 1). Спочатку є маска і немає живої істоти, потім з’являється маленька істота, а потім змертвіння має переростати у живе єство, яке бореться з омертвінням, — воно прагне до життя, воно має жити. Автор талановито відобразив, як деструктивні тен­денції, якщо їх не відкорегувати, знову беруть гору, і від живого в цій масці знову мало що залишається. Тенденція до психологічної смерті, за якою стоїть велика людина. Варто покласти під мал. 2 — мал. 1 і випливає логіка: «Коли мене так гноблять (хоча це може бути лише самосприйняття), я омертвляю свої почуття. Бо якщо я емоційно й надалі буду занурюватися в цей стан, то це рівнознач­но смерті». Змертвіння виникає, щоб вижити, це захисна реакція. Захисна система працює відповідно до загальних природних інстинктів. «Щоб вижити, я омертвляю почуття». Тенденція психо­логічних захистів — «до сили», «до величі» — супроводжується тенденцією «до психологічної імпотенції» та «психологічної смерті».

Відбувається інтеграція різних інстинктів, бо інстинкт до життя і захисна тенденція («до сили») зливаються. Захисна тенденція ніко­ли не має межі, і в цьому біда. Автор досяг величі, але як? Із відступами від реальності, яка не влаштовувала «Я», що засвідчує, зокрема, мал. 1. Реальність — жива, пульсуюча, а для людей і для себе (щоб вижити) — маска. Захисти нібито працюють на людей і на суб’єкта (водночас), бо це йому потрібно, але потрібно з соціаль­них міркувань, а не з біологічних. Обов’язково будуть відступи від біологічно значущих тенденцій — тому наявні маски. Автор ска­зав, що на мал. 2 — єдність маски з істотою, що за нею. Запитува­ли, чому немає ушей? Сам автор говорив: є маска (омертвіле). Захисти спрацювали, щоб суб’єкт досяг величі, але захисні тен­денції не мають обмежень. Захисти діють в одному напрямі — цю велич потрібно втримати. Оскільки є відступи від реальності, то є й похибка, яку слід постійно чимось маскувати; її важко виправити, якщо ми «натягуємо таку велику помпезну маску». На певний період з’являється відчуття величі, а потім відчуття того, що це лише маска. Тут виразно відображено (велич пальців на мал. 3), що за маскою — вагома людина. І водночас можна зрозуміти, що людям не до вподоби, щоб ми були такими (мал. 2). І тоді нашу пиху, велич потрібно приховати за меншою маскою. Щоб зберегти велич (мал. 2), зберегти себе, не впасти знову в маленьке «Я», зміна відбувається в бік зменшення. Ці маски-роги ніби демонст­рують велич, але суперечність криється у тому, що всередині є ма­ленька істота, яка демонструє цю маску. Весь час відбуваються пе­ретворення на щось велике, значуще, сильне (мал. 1). Водночас усередині живе маленьке слабке «Я». Логіка: «Я його не люблю, і я з ним борюсь». На мал. 4 автор показав ставлення до самого себе, коли він потрапляє у такий стан: «Я сам себе караю». Ви згодні?

С.: Так, але...

Я.: Але негативне ставлення до того, що я потрапляю в такий стан, може мати підстави. Чи ви себе ні за що не картаєте?

С.: Не картаю, але є жаль, смуток.

Я.: Не агресія, а жаль?

С.: Так, і намагаюсь це приховати.

Я.: Приховування тут є. Ця фігура може пояснити, чому ви потрап­ляєте в такий стан. Тому що дали їй волю (мал. 4)?

С.: Можливо. Якби можна було витягти чортика, скрутити в м’яч і відфутболити! Саме чортика, який за певної ситуації перетворюєть­ся на ту маску. Я збагнув, яка ситуація провокує перетворення цього чортика на маску. Він миттєво перетворюється на маску, або виростає в чорта, який є далі на малюнках.

Я.: Виростає миттєво і неконтрольовано?

С.: Гак.

// .: Тобто він починає володіти вами, а не ви ним. Гіпотеза, що завдяки його дії ви впадаєте в стан фрустрації, може мати підстави?

С.: Так і є.

//.: Автор уточнив, що він не гнівається на маленьке «Я», а жаліє себе. На мал. А це щось, що є в мені поза моєю волею, — в цьому криється таємниця, чому це «щось» хочеться «народити» й викинути. А вийня­ти означає народити. Чортик, що сидить усередині, — чи не від нього ви можете потрапляти в залежність (мал. 6)? Не обов’язко­во це рука чужої людини?

С.: Так. І я подумав, що рука не чоловіча і не жіноча, «воно».

II.: Оця фігурка — то ви?

С.: Можливо.

II.: Несвідоме перебуває поза часом. Відіграє роль значущість події, фіксованість, а не часові параметри. Ось чому важливо корегувати себе, оскільки людина може все життя страждати від одних і тих самих причин.

С.: У мене ніколи не було стільки енергії, як учора ввечері. За останні кілька місяців я не відчував такого припливу сил, як після нашої зустрічі.

Я.: То істотний показник корекції. Це означає, що стільки енергії ви­трачалося на подолання ваших внутрішніх проблем.

С.: На обслуговування того чортика.

Я.: Люди з відкоригованою психікою можуть багато чого досягти.

С.: Учора я приліг, і мені було так добре, з’явилася навіть ейфорія. А потім мені наснився сон про ці маски, і я довго його аналізував. Взагалі я рідко бачу сни.

II.: Якщо можна, то розкажіть сон.

С.: Цілу ніч снився довгий логічний сон, особливо мені запам’ятала­ся кінцівка, від якої я прокинувся, і волосся ворушилося на голові. Я кричав, коли прокидався, хоча насправді сон не був страшний. Я бачив свою квартиру і в пій незнайому, невисоку на зріст жінку, років 60. Вона каже: «Ми робитимемо театральну постановку в тебе вдома, в квартирі, і будемо продавати. Дивись, які ми зробили двері». Це було в спальні батьків. Два отвори. Наче крізь маску, дивлюся па жінку, яка ніби надягає маску і стає схожою на Горго- пу. Вона каже: «Пусти мене», і щось від мене хоче. Я відповідаю: «Не пущу». А вона: «Пусти», і все. Я: «Ні, я тут залишаюся». Чомусь я відкриваю двері, біжу з цієї кімнати до зали. В залі немає пі жінок, ні очей. Вона підбігає, я зачиняюсь і тримаю двері. Але в залі є скляна вставка, те створіння вириває двері і входить. Мене це злякало, я не чекав того, що ця істота — не жінка, а незрозуміло хто, величезного зросту. Не пам’ятаю тулуба, пам’ятаю лише це місце, як на малюнку з масками. Посмішка у неї страшна, гнилі

зуби, зріст понад два метри. Я дивлюсь на неї й тікаю. Прокинувся в холодному поту. Потім відчув полегшення і подумав, що треба запам’ятати цей сон. Я вирішив, що сон для мене значущий. Коли я лягав спати, настрій у мене був гарний. І зараз енергії в мене дуже багато.

Я.: Це актуалізація певних страхів. Можливо, страхи були пов’язані з батьками, з матір’ю чи з жінкою.

С.: Це теж була маска. Моя сусідка живе на першому поверсі, на­вчається в нашому інституті. Я ніколи не вітався з нею і зараз не вітаюся. Жінка зі сну була схожа на неї. Обличчя у жінки було без міміки.

Я.: Дякую. Мені радісно було чути те, що ти говориш. Іде продуктив­на робота в бажаному напрямі. Ти продемонстрував, що вивіль­няється енергія в процесі психокорекції. Це і є наша мета: щоб ви були сильніші не в захисних тенденціях, як ми бачили на малюнку, де багато змертвілого, а в реальних діях. Щоб пробудився власний потенціал, щоб енергія була спрямована на гармонізацію стосунків з іншими людьми. Наявність на малюнках масок, змертвілого свідчить і про тенденцію «психологічної імпотенції». Це пов’язано не з фізіо­логією, як нерідко твердять сексологи, а з «психологічною імпотен­цією» — браком енергетики у встановленні стосунків з іншими людьми. Ти говориш, що не вітаєшся із сусідкою, хоча можна бу­ло б вітатися. Гадаю, що після психокорекції ти вітатимешся, оскіль­ки ви навчаєтесь в одному інституті, живете в одному під’їзді.

С.: Я прийшов додому, ліг спати і відчув бажання малювати. В голові вже є малюнок (хоч я й не намалював), і здається, ніби легені наповнюються повітрям, я вдихаю, з мене щось сиплеться, а я збільшу­юся в розмірах і дихати легко-легко.

77.: Це диво, що в таких яскравих образах відбувається «оживлення» людини, адже існує закостенілість, змертвілість. Захисна система ніби одягається в панцир, у мушлю, в яйце, з якого виглядають голівка, руки, ноги дорослої людини. А тут виникло відчуття, що починають пульсувати легені. Захисна система, яка детермінується інфантиль­ними тенденціями, робить нас статичними, немобільними, негнучки­ми, відбувається блокування нашого потенціалу. Психокорекція показує, що наш розум може працювати на нас самих.

С.: Я переглядав ці малюнки й думав: «Боже, невже я міг це намалю­вати?» Було бажання малювати щось інше, забути про це, оновити­ся. І аж смішно було, що вдихаєш нове повітря, а видихаєш старе.

П.\ Психокорекція надає нового подиху, нового спрямування, а що роб­лять захисти? Ви гадаєте, що вони так легко здадуть свої позиції? Нічого подібного! Та відчуття вже з’явилося — видихаєш старе.

С.: Щодо захистів. Я лежу і думаю, що так не може бути, і настрій погіршується. Я побачив коріння проблеми, і знову стало легше

77.: Треба зазначити, що поєднання таких маленьких частин тіла з такими великими свідчать про прагнення набути значущості, вагомості. Однак це не засвідчує бажання фізично бути велетнем. С.: Вони, мабуть, і є ці частини тіла, просто я їх не зобразив. Є якась перешкода.

Я.: Ви скористалися візуальними параметрами: в одному випадку цей чоловічок перебуває в підві- шеному стані, а в іншому — си- дить. А за семантикою, за зміс- том — що тут може бути спіль- ним? Що в другому випадку (мал. 10) він хоче випростати- ся. Тобто тут борються «хочу» з «не хочу».

С.: Так. Тут навіть переважає «не хочу», а на мал. 8 — «хочу». Тепер, після цього аналізу, я знаю, чому не можу або не хочу

встати, ніби немає колишньої

пості» ’

сили. Іепер я знаю, на що п ви­трачено.

77.: Потрібно, щоб була якась додаткова сила?

С.: Ні, це сила, яку витрачено на «обслуговування» того чортика й тієї маски, я тільки зараз побачив, що 70 % енергії пішло туди, а ЗО %, що залишилися, — «давалося на ноги».

Я.: Це показано таке знесилення, коли немає енергетики, тобто зобра­жено тіло, в якому немає фізичної сили. Малюнок цікавий тим, що в цієї людини є надія, що вона вибереться зі скрути, хоча за фізич­ним, візуальним сприйняттям складається враження, що їй важко це зробити, немає за що зачепитися. А яке у вас відчуття: чи вона вибереться?

С.: Може зірватися.

Я.: А якщо зірветься, то буде ось це падіння (мал. 7)?

С.: Так, але менше.

Аналіз малюнка 11 «Криза й етапи виходу з неї»

Я.: Це людина зламала списа? (лівий верхній кут)?

С.: Так.

Я.: Зламала і витягнула із себе?

С.: Мабуть, розламала.

Я.: Якщо просто зламала, то частина все-таки залишилася всередині?

С.: Я не знаю, але ніби ні: ось частини — одна й друга (в руках фігур­ки зліва зверху, мал. 11).

Я.: Загалом, автор має витягти її. Ми бачимо на цьому малюнку ігно­рування фізичного аспекту, оскільки людина, мабуть, не зможе й жити, якщо так пронизана. А для того щоб показати, що для сер­йозного фізичного каліцтва цього замало, використано шпильку. Бо насправді шпилька — це не смертельно. Ми можемо здогадати­ся, що відбувається певна гіперболізація, перебільшення завданої травми.

С.: Так. Учора я намагався зрозуміти, що провокує того чортика, що травмує і відбирає енергію, не дає випростатися, повноцінно жити, і збагнув, що це — перебільшення ситуації. Ситуація, що провокує появу кризи, не настільки важлива, щоб так сильно впливати на мене.

Я.: Вона суб’єктивно, мабуть, для вас важлива.

С.: Так, і це головна проблема або дуже вагома.

Я.: Якби ця фігурка стала мудрішою, вона потрапила б наступного разу сюди чи ні?

С.: Наступного разу вона матиме маску чортика.

Я.: Тобто вона хоче уникнути цього. Отже, чортик саме й зумовлений суб’єктивним сприйняттям, і цим він живиться. Тому постає пи­тання: в чому полягає таке сприйняття, в чому ви вразливі — коли вас «б’ють», коли відчуваєте власну незначущість, чи коли вас ігно­рують? Поміркуйте, що символізує ця шпилька. Коли вона з’яв­ляється? Коли ви з батьками чи коли з іншими людьми? З чого вона зіткана, з яких цінностей?

С.: Я хочу знайти відповідь: чому вона така велика? Адже насправді вона маленька.

Я.: Вона суб’єктивно гіперболізується, перебільшується.

С.: Чому вона перебільшується? Для мене це й досі — біла пляма.

Я.: Уявіть ситуацію: ви привітались, а сусідка — ні. Вам цього досить, щоб ніколи не вітатися з нею?

С.: Можливо. І не тільки з сусідкою. А на сусідку я навіть не звертаю увагу.

Я.: А коли звертаєте увагу?

С.: Загалом дуже влучно наведено приклад із сусідкою, він характери­зує ситуацію в цілому. Я доклав зусиль щодо якогось суб’єкта, проте не бачу реакції, на яку сподівався, і саме це провокує ту шпильку.

Я.: Якщо то люди не значущі, то ви їх ігноруєте?

С.: Так.

II Це може бути п стосунках із жінками чи з чоловіками, чи це не має иілчошіи V

і Швидше з жінками, з з чоловіками...

II Ммцо і жінками, т і у г може окреслитися гіпотеза, що ви з ними дім ті. ніжний, /іон/вший і очікуєте такого самого ставлення до себе 11 ічні,ми. бику, з вони бувають не такі вже й ніжні, чутливі, не пні 11 /ііііііі розумної в вас?

1. МіНІІ /ІІІІІІІ

2. І пні, ми і ними так поводитесь, як хотіли б, щоб вони поводили себе і ними?

( Може бути.

II І нони програють, оскільки можуть бути не настільки коректни­ми, чемними? Значуща людина поводилася не як жінка, а як чо­ловік?

< III.

II А як?

і Була байдужою.

II Байдужість щодо вас дуже травмує?

( Не так спочатку, як після піднесення у стосунках відбувається фрустрація.

II Ми говорили, що після піднесення відбувається такий спад, що ця фігурка велика (мал. 2), а вже ховається за зменшеною маскою (мал. 3). Судячи зі слів автора, чи можемо ми сказати, що це є процес, дуже небажаний для нього?

Може бути.

II Тому, іцо наступна динаміка буде з кров’ю (мал. 1), оскільки авто­рові хотілося б затриматися на тому піку, але цього замало і хо­че 11,ся зростання дедалі більшого. Ми бачимо це крізь якусь інтимну ситуацію (я мала на увазі загальну тенденцію), де спочатку був злет, а потім — ні, бо захисти ґрунтувалися на чомусь не реальному, з надуманому, бажаному, ілюзорному, що обмежувало спілкування зі значущою особою. Можна гадати, що в тих стосунках була певна Ідеалізація. Гілочка обростає кристалами ідеалізації в інтимних стосунках. Л якщо є ідеалізація, то далі стосунки можуть не набу­тий розпитку, а десь призупинитись (якщо взяти лише інтим). Ми ні і ііідмздзі мо під гаку схему, але тут ще є особиста проблематика < Це виключено, що він сам зробив внесок у стосунки, бо знову ні е пішло за звичною схемою?

і Безумовно.

II Можна припустити, що в малюнках простежується певна динамі­ки з’являється фігурка (мал. 3), а далі та, в якої кров (мал. 1), фііурки на мал. 11, але крові ми вже не бачимо.

і Ни /їм мзл. 11 за логікою слід очікувати, що з’явиться фігурка без

мін ни

Я.: З одного боку це добре, а з іншого — чи готове це створіння бути великим і без маски? Адже воно стане ще вразливішим?

С.: На цей момент я відчуваю в собі сили обійтися без маски. Був період, коли я виріс, але натягнув на себе маску, а тепер я можу обходитися без маски. Це здивувало мене.

П.: Та це, мабуть, відчуття вчорашнє?

С.: Так.

П.: Але ще не слід поспішати виходити в простір без звичних захистів. Ця моя позиція суперечить підходам деяких психологів, які нама­гаються відкинути захист геть.

С.: Тому що може бути травма?

П.: Так, щоб знову не впасти, внаслідок чого знову не потрібна буде та маска замість бажаного живого в тобі.

С.: Тобто без маски, але з ріжками.

П.: Наголошувати на цьому особливо не слід, адже зміни з нами відбу­ваються на латентному рівні. Я можу зробити єдине застереження, що ті зміни, які відбуваються, не варто виставляти напоказ, носити­ся з ними, як з прапором, бо його можуть зірвати, зробити в ньому діри тощо. Не варто поспішати, щоб знову не було невиправданої ейфорії, адже не так усе просто.

С.: Але ейфорії немає. Є стан деякого полегшення.

Я.: Тоді можна думати, що ви також самі собі цю шпильку заганяєте. Чи усе-таки та людина? Якщо та людина, то вона виявляє якісь чоловічі риси?

С.: Я гадаю, що ця людина заганяла маленьку шпильку, а сам я, свідомо чи несвідомо, збільшив її.

П.: Через те вона така велика?

С.: Так.

Я.: Вона заганяла ту природну — маленьку, а ви її так збільшили.

С.: Перебільшив.

Я.: Це дуже цікаво, бо я вже давно маю гіпотезу, що в захистів є дві тенденції — у цьому їх деструктивна сутність: одна тенденція — «від слабкості до сили», а інша — самопокарання. Вони погано узгоджуються, бо коли бере гору тенденція самопокарання, то зро­зуміло, що ви безсилі. Коли процес спрямовано в бік самопокаран­ня, то має місце слабкість (мал. 1). А за що самопокарання? Мож­ливі гіпотези: навіть за те, що «мені доводиться себе жаліти; щоб не жаліти, я себе так караю». Тобто жалість і самопокарання за те, що ще треба й жаліти себе. Ви бачите перебільшення цієї шпиль­ки. Здається, що природно-інстинктивна тенденція повинна була її зменшити, «загоїти» маленький укол, щоб не лишилося й сліду. Начебто має бути біологічна захисна реакція (відповідно до за­хистів «від слабкості до сили»), У деяких людей так і є, вони не вразливі. А в цьому випадку маємо перебільшення. Якщо є таке

перебільшення (така тенденція), то ми можемо припустити, що з якогось моменту бере гору тенденція до самопокарання. У випад­ку з С., за його матеріалом, його шпилька спрямована не на велику людину. Якщо ви йтимете за логікою несвідомого, то отримаєте емоційні реакції, адже ви розкриваєте сутність того, що є. Як на­лаштовані свідоме й несвідоме? їх наче закрито завісою. Якщо ви зможете її відхилити, то з’являється сила, новий подих, про який С. розповідав, і йому цікаво. І ви йому цікаві як психолог, він тоді не помічає, як спливає час. Якщо говорити, що шпилька спрямована на велику людину, то це не зовсім відповідатиме логіці. Бо «я хочу, щоб людина була великою, а ця шпилька може свідчити про те, що я цю велич втрачаю, що у цій великій людині почав проглядати чортик». Тоді виникає запитання: якщо в інтимному аспекті сто­сунки досягали якогось апогею, то чому заворушився чортик? Це те, на що С. може не мати відповіді, він може лише констатувати факт апогею (а ми говорили, що С. справді може бути і ніжним, і добрим, і лояльним, і переживати ейфорію, й ідеалізувати тощо). То чому з такою послідовністю все це не витримується у взаєми­нах? На якому ступені апогею починає ворушитися чортик? Я пра­вильно розумію?

: Так. Я до цього часу, власне, не знав, чому. Я думав, що він починає ворушитись у відповідь на якийсь негативний подразник. Я не знав, на який саме.

II . Чортик підміняє жалість. Щоб не жаліти себе (не відчувати слаб­шим), відбувається гіперболізація чортика, точніше, щоб не жаліти себе, з’являється чортик. Жалість потім замінюється на якусь актив­ність. А на першому малюнку ми не бачимо активності, є лише тенденція до активності, яку ми помітили на мал. 6, але щось не дає виявитися цій активності. Отже, чому починає «прокидатися» чортик і саме в апогеї інтимних стосунків з тією значущою люди­ною? І чому саме чортик, а не раціо автора малюнків починає гіпер­болізувати цей спис, тобто шпильку, яка розростається?

( Чортик може вирости моментально, і до значно більших розмірів.

II Може ставати маленьким, а може — великим?

• Я не знаю, чи зменшується людина, чи збільшується чортик. Там є і ііііі і малюнки, саме з чортиком.

II У наших стосунках з інтимно значущою особою ви якось вбачали

залежність їх від матері, тобто її образу, поведінки чи ще чогось? У психологічному плані? Наскільки ваші стосунки обтяжені залеж­ністю під матері?

і Попи зовні подібні. Це так.

II Л із поведінкою?

• .Із поведінкою були стосунки з однією, і вона схожа на матір, а Іншії НІ.

77.: Стосунки з однією людиною були залежними від матері за психоло­гічною канвою?

С.: Так. Друга була схожа, а перша ні.

77.: А візуально обидві дівчини схожі?

С.: Так.

77.: Аз ким особливо ця шпилька проявляється?

С.: (мовчить).

77.: У ваших репліках прозвучало, що стосунки з обома залежні від вашого сприйняття матері.

С.: Я зараз пригадав, що так.

77.: Зустрічі відбувалися послідовно чи одночасно?

С.: Послідовно.

П.: І завершувалися з однією і з другою однаково?

С.: Так.

77.: І завершувалися саме в той момент, коли ви не очікували, що ті стосунки матимуть такий результат?

С.: Так.

Я.: Тобто вони розвивалися, а потім...

С.: Вони швидко закінчувалися.

Люся (член групи): А що робить той маленький чорт?

С.: Абсолютно, нічого.

77.: Із сказаного вами можна зробити висновок, що вам притаманна певна приреченість — після ейфорії стосунків усамітнюватися.

Аналіз малюнка 12 «Самотність»

77.: Поясніть мал. 12.

С.: Чим більший я, тим більша моя самотність.

77.: Якщо порівняти з материнською і батьківською психологією: у сто­сунках з цими значущими особами ви швидше — мати? Ви готові так само йти назустріч, таку саму поступку робити?

С.: Швидше матір.

Я.: І ви певною мірою відчуваєте, що на цьому поступово починають спекулювати, зловживати цим?

С.: Так, я це розумію, але стає вже пізно.

Я.: Що вас обурює в матері?

С.: Те, що вона надто догоджає батькові.

П.: В собі ви намагаєтеся цього не допустити?

С.: Так.

77.: І ось тоді прокидається вже той чортик, що каже: не такий я вже лояльний.

С.: Так.

Я.: А та людина вже звикла до цього. І тому ви говорите, що чортик може миттєво виростати. Тобто хтось зачепив хворобливу струну,

болючу точку, а вона (ця точка) з’явилася ще в сім’ї. Бо мені болісно за матір, якою зловжива- ють, яку ставлять у таке становище, як раніше у групі розповідав С. І вона є, ця точка. Коли хтось її торкається, миттєво починається бунт, якась зовсім протилежна реакція. А оскільки вона незвична, то хтось вас намагається за те вколоти?

С.: А знаєте, мабуть, не за те колють, а ще раніше колють.

ГІ. : Колють, може, зловживанням вашою ніжністю?

С.: Ні, я очікую ніжності.

П.\ Не реагують відповідним чином?

С.: Так.

П.: Не роблять для вас те, що робить мати для вашого батька. І то є малесенька шпилечка, але це ще можна пережити. Та чомусь сам автор малюнка цю шпилечку потім збільшує, що є па- радоксальним. Можна внести корективи у ба- жаному ключі й нівелювати ту шпилечку. Але чомусь ви її не нівелювали, залишили в собі

і ще доростили. Отже, складається враження, *²' «Самотність» що перспективи в тієї, значущої для вас, люди- ни (дівчини) на те, щоб стосунки розвивалися до нескінченності, загалом немає. Ви гадаєте, що дівчина повинна звільнити вас від травми дитинства (мати швидше догоджала й віддавала перевагу батькові, а не вам). Вона, ця дівчина, «повинна віддавати перевагу мені», гадаєте ви. Проте ці шпилечки можуть виникати і внаслідок того, що ви бачите, що хтось є для неї більш значущим, незалеж- но хто: мати, сестра, брат, подруга, друг. Ви одразу відчуєте на- пруження, бо вже була така конкуренція (з батьком), в якій ви програвали. Але з іншого боку, якщо ця особа (дівчина) відпо- відатиме материнському образу, та буде така мудра й така доско- нала психологічно, що не торкатиметься тих болючих точок і в усьому догоджатиме, то чи подобатиметься вона? Не зовсім, бо, зрештою, таке догоджання має негативний відтінок, адже воно не подобалося мені у стосунках матері й батька. Якщо вона буде цього уникати і триматиметься золотої середини, то чи є взагалі перспектива стосунків, розвитку їх, ейфорії на інтимному, чуттєво- му рівні? Також проблематично, оскільки за цим може стояти потяг до матері як до жінки, витіснений, прихований від свідомо- сті протагоніста. Якщо дівчина наближатиметься до того бажаного образу матері, який насправді ідеалізований, то важко послідов- но продовжувати ці стосунки, бо чортик коренями пов’язаний

з єством (мал. 4). Ви бачите, які в нього корені, немов артерії, він визирає, як з утроби, а це означає: якщо вона наближатиметься до того ідеалізованого образу матері, то на чуттєві стосунки з матір’ю є табу і сексуальних перспектив розвитку цих стосунків немає.

Люся: Тут є логіка. «Мої стосунки з тими жінками, які нагадують мені матір, досягають якогось апогею», а ми чули, що саме на цьому етапі...

П.: Блокується чуттєвість і її неможливо реалізувати.

Люся: І саме за це, що «наблизився до матері», він карає себе.

П.: Несвідомо, звичайно. Бо ніколи людині не спаде на думку, що то матір’ю спричинена психологічна імпотенція. С. може візуально бачити, що дівчина схожа, то й добре, до того ж вибір відбувається спонтанно. Люди кажуть: «Любов зла, полюбиш і козла», тобто поза нашою волею. Але чому так відбувається? Бо саме тоді, коли все гаразд, воно так різко може з маленької шпилечки перетворю­ватися на велику — раптом виникає зацікавленість С. у цьому. Так, я шукаю її через те, що ця ситуація може нагадувати інцест, що також не потрапляє в поле зору, і на чуттєвість є табу. Якщо уваж­но подивитися на цю одиноку фігуру, то можна помітити, що чуттєвість її обмежена (мал. 12). Вона дисгармонійна і диспропор­ційна, і в цьому ми вбачаємо, що ви прирікаєте себе на самотність, замість того, щоб мати щастя. В цьому — сутність психологічної імпотенції. Ми розглядаємо психологічні механізми, а фізично лю­дина може бути досконалою. Я психологічно роблю імпотентними ті стосунки. Тобто ця шпилька гіперболізується і не лише стосовно себе, вона так само боляче ранить іншу людину. Маючи зв’язок з іншою людиною, я, ранячи себе, раню і її.

З певного моменту фігурка, в якій передано кризу, символізує од­ного лише С. Я занурений лише у власні відчуття: ось я — доскона­лий, люблячий тощо, але я немовби падаю. І на малюнку — я ніби впав на землю. Проте можу гіпотетично сказати, що за мал. 11 можна поставити ще й мал. 8. Бо є приховане бажання залишатися відданим матері, не зрадити її як жінку. І знову замкнене коло, залежне від стосунків з матір’ю. Чи оцінить мати такі жертви? Бо якщо є зосередженість на матері, то ЇЇ місце залишається святим, недоторканним. У стосунках з матір’ю автор може гостро відчувати, що вона віддає комусь перевагу. Автор малюнка краще знає і може проаналізувати, що відбувається. Якщо несвідомому відомо, що він через неї переживає, то не виключено, що такі шпильки може від­чувати й мати (мал. 11). Вона не знає, чому син такий «колю­чий». А то і є той чортик, який може прокидатися. Чому ви з нею не лабільні, не ніжні, не добрі, не такі, яким ви можете бути? І мати загалом знає, яким ви можете бути. Адже, очевидно, був період ваших добрих стосунків. Тож вона знає, що ви такий, і вам цього

ніби й достатньо. Вона мусить знати, який ви є. Я дуже розширила гіпотези, випереджаючи надходження матеріалу. А що б сказали на це ви?

С.: Я про це навіть не думав, тут була цілковито біла пляма.

П. \ Думкою не сягали зовсім в цей бік?

С.: Щойно сягнув. У мене було безліч гіпотез, але це було інше, і важко зараз погодитись.

П.: Погляньте, візуально цей п’єдестал (мал. 12) подібний до краю прірви (мал. 8). Ось що вимальовує несвідоме, незважаючи на те, що там лише біла пляма. Але ми клали цей малюнок під низ (під мал. 11), і зрозуміло, що це з висоти. Колись у вас була ейфорія, то бачите, який ви великий на п’єдесталі.

С.: Тут і «Дорога мого життя». Багато цікавого.

Я.: Ще можна сказати: я себе караю за те, що виявляю деякі риси ма­тері, які, можливо, не слід було виявляти.

С.: Так. Картав себе за це.

Я.: А чому я так кажу? Я кажу це на підставі того, що шпилька є чоловічим архетипом, і я по-чоловічому із собою поводжуся. Я себе за це по-чоловічому «пришпилюю». І тоді цю малесеньку шпилеч­ку я перетворюю на таку, що спробуй витримай. Треба маги велику силу, щоб витримати. Через це відбувається гіперболізація. Але не виявляти жіночі риси я не можу, адже для мене дуже важлива близькість із матір’ю. Є ностальгія за нею, бо вона, мабуть, була в моєму ранньому дитинстві близька мені. Такі стосунки близькості (зокрема, фізичні пестощі) тепер неможливі внаслідок табу. Але близькість стає реальністю через інтроекти певних її рис, бо вона і я — це ніби єдине ціле.

С.\ А знаєте, я пригадав той сон, що мені сьогодні наснився. Коли снилася перша жінка (від якої я тікав), то промайнуло: а може, це мати, чи щось матері від мене потрібно? І втік.

Люся: А пам’ятаєш, ти колись розповідав сон, що вбив її (матір).

С.: Так. Я вбив її не ножем. Я відразу зрозумів, що це таке.

II : Ніби заміщення чуттєвого контакту?

(' : Так. Там був якийсь предмет, схожий на виделку з двома зубцями.

II І (ікаво, що з двома. Отже, тут є ідентифікація з батьком — я разом із ним у близькості до матері (і це — применшення себе, своєї ролі як чоловіка) і мені потрібна допомога чи такий зразок чоловіка, що я разом із ним. Применшення тут — через едіпову залежність, бо С. і батько не на рівних позиціях. Для того щоб вирівняти ці позиції (адже хлопчик завжди менший, завжди виконує менші со­ціальні ролі, він залежний матеріально, соціально ще не зрілий, не може бути з матір’ю як із жінкою, а батько може). Тому увійде двоє; С. говорив: я дивлюся в дві щілинки, виделка з двома стриж­нями (зубцями).

Аналіз малюнка 13 «Дорога мого життя»

77.: Що там вдалині: двоє людей?

С.: Ні, це ворота.

Я.: То сонце?

С.: Так.

77.: То хмара чи гори?

С.: Гори.

Я.: Сонце лежить на горах?

С.: Воно не лежить, а за горами.

П.: А це підвісний місток?

С.: Так.

Я.: А над чим? Над якоюсь прірвою?

С.: Так, над прірвою.

Я.: Місток здається таким ненадійним, він може в будь-який момент упасти. Звідси небезпека падіння в прірву. Та оскільки місток підвісний, є якісь обмеження (хоча вони й слабкі), але все одно вони є. Це східці чи дощечки?

С.: Дощечки.

Я.: З такими проміжками, як між шпалами на залізничній колії?

С.: Так.

Я.: Тобто є якийсь ризик? Бо весь час підкреслюється, що є світла смуга, і є темна порожнеча.

С.: У мене колись було таке актуальне висловлювання: життя — чорна і біла смуги, а взагалі — сіре.

Я.: Що там далі? То теж ваша дорога?

С.: Далі також дорога.

Я.: А чому вона двічі тут обмежена, а далі вже простір. Чи передба­чається, що дорога така сама?

С.: Далі узвишшя.

Я.: Тобто вже не буде цього містка.

С.: Містка не буде, він закінчується і далі йдуть...

Я.: Де ви себе зараз відчуваєте?

С.: Десь тут, ближче до виходу, до протилежного краю.

Я.: Які у вас відчуття на цій дорозі? І чи бувають там люди, чи весь час ви один?

С.: Люди тут не передбачаються.

Я.: Бо якщо їх багато, то ще й скинуть у провалля?

С.: Так. Проте там є, а тут, мабуть, були (поза містком).

Я.: А як ви себе почуваєте на такій дорозі, яка має і обмеження, і на якій є ризик падіння у прірву? У вас є відчуття ризику?

С.: Можливо, але йду не зупиняючись. Хоча й ризиковано.

Я.: Дорога у вас зображена фігурально, бо вона доволі коротка. Над прірвою вона не може бути дуже довгою.

І

С.: Коли я малював перший малюнок, то були ще очі. Я не міг їх намалювати, тому що поспішав. Проте е фізичний отвір, мабуть, порожнина. Та сама — архетипна.

Я.: Проте якщо наші міркування щодо потягу до матері (що актуалізує чортика в інтимних стосунках зі значущими людьми) діагностич­но правильні, то тут є підтвердження цього. Ми бачимо ніби сим­вол цнотливості дівчини й удари молота, за архетипами, — чуттєвість і в такому гіперболізованому вигляді. Отже, інтимні стосунки для автора уособлюють певну біду, можливо, через їх табуйованість. Виразно окреслюється мотив, що спричинює обтяженість унаслідок едіпової залежності. Так?

С.: Так.

П.: І ми бачимо, що порівняно з фігурками це щось дуже велике, значу­ще. Однак це прийом гіперболізації. Подібно до тієї маленької шпилечки, яка перетворюється на велику.

Аналіз малюнка 15 «Помста»

ПЯка тут тема?

С.: Я навіть не знаю. Мабуть, «Помста».

77.: Знову тут шпильки. Це рука жіноча чи чоловіча?

С.: Жіноча.

ПЦей малюнок показує, що не лише автора можна пришпилити. Є такі захисні механізми, як проекція, переміщення, перенесення. Щось аналогічне, очевидно, вчинене з рукою дівчини чи жінки. Жіноча рука пришпилена. Тут немовби дія навзаєм: я пришпилюю її руку, але така ж самі пасивність, як і в мене (оскільки шпильку, що символізує автора, ми бачимо пасивною). Можна гадати, що це рука дівчини або власна. Що ви на це скажете?

С.: Можливо.

Я.: Це створіння (поряд із рукою) зображено спокійним, навіть симпа­тичним, кольоровим. Але цей суб’єкт уже вийшов із залежності. Він уже сам діє активно, сам може розставляти шпильки.

С.: Це намальовано раніше.

Я.: Йдеться про помсту комусь?

С.: Швидше за все.

Я.: Що тут зображено? Чи то був якийсь ляпас, оскільки та рука по­трапила в поле зору? Чи це образно?

С.: Знаєте, це, мабуть, рука з мал. 6.

Я.: Пришпилена, для того щоб не маніпулювала, так?

С.: Так.

Я.: Можна думати, що такі маніпулювання спонукають це створіння вийти на поверхню. Воно може помститися і взагалі переродитися, стати незалежним. Воно стало незалежним?

( Гак. Хоча це не рука людини.

II . Це шерсть?

(Це луска. Більше його (чорта) рука, ніж людська.

II І5и говорили, що ця рука символізує маніпуляцію того неприборка- ного створіння (як пристрасті, потяги, інстинкти) цим соціально адап- тованим (мал. 4). То, можливо, саме ці інстинкти пришпилюють руку людини, яка їх стримує. Бо якщо та соціально адаптована людина пришпилить їх, то не так уже вільно вийде те створіння. Тобто це вже перемога одного створіння над іншим.

( Не знаю, що сказати.

II.: Чомусь воно стало таким барвистим, крила виросли. Воно може злетіти. Воно нібито незалежність має?

С. : Воно, мабуть, таке барвисте, тому що я знайшов фарби.

// .: Якби була потреба розфарбувати, то ви, можливо, розфарбували б усі інші малюнки.

С.: Ні, я не дуже люблю малювати в кольорі. У мене, звісно, є кольорові картини. їх я малюю саме фарбами: то техніка, квіти, пейзажі, на- тюрморти.

//.: Якби та рука, що маніпулює, була пришпилена, то чи отримала б

людинка таку свободу?

С\: Чи падала б вона?

//.: Так. Може, людина па- дає, а те створіння не па- дає, бо є крила?

Я не знаю. Людини я тут не бачу.

II Немає?

Так.

II Може, це і є ситуація ве- личі? Ви говорили, що за цим великим малюнком г маленьке (мал. 1, 2)?

< Гак, цілком можливо. Це, може, і є та ситуація.

II Па мал. 15 ми наклада- < мо мал. 2. Автор від- чути , що не падає, і ми поніміли відповідний малюнок. А для цього погрібно пришпилити коки ь. Якщо це зроби- іи, го и виростаю, вивіль- іімкн і,. але те пришпилю-

иаімїй йде під цього ство- 15. «Помста»

ріння. Можна гадати, що коли ви пришпилюєте це створіння, то­ді ви можете бути без маски, і це буде величним. Таким, як ви хочете?

С.: Так. Я ж його не знищу.

Я.: Оскільки ви на мал. 11 вивільняєтесь, то й на мал. 15 рука має звільнися від шпильок.

Аналіз малюнка 16 «Немає виходу (поки що)»

Я.: Тут також пришпилено, чи це якісь мотузки?

С.: Ні, це пришпилено до крові. Це серія малюнків, які виконувалися один за одним. Проміжок між ними день-два.

Я.: Це не та ситуація, коли ви залишилися без усього цього (вказує на мал. 4)?

С.: Можливо, це ситуація, коли не було чортика.

77.: Тобто ви ще були дуже наївним?

С.: Так. Без чортика.

Я.: Можна гадати, що чортик потім радів, і це був захист?

С.: І відшпилював.

77.: Ця людина звільнилася від шпильок завдяки чортику?

С.: Так.

П.: На знак вдячності він тепер живе. Як дуже чутливий механізм реагування на ситуацію, коли вас хочуть пришпилити. Він проки­дається, щоб цього не сталося?

С.: Так.

77.: І швидше сам готовий зробити це з іншими?

С.: Можливо.

77.: У цьому його свобода і незалежність (мал. 15)? Тут є щось від образу Ісуса Христа? Якщо ні, то чим це зображення відрізняєть­ся? Мабуть тим, що Ісуса Христа не відшпилював чортик і в по­дальшому так не намагався когось пришпилити.

С.: Я не бачу аналогії з Христом.

Я.: А чому не образ Ісуса Христа? Немає страждань? Рятує від образу Ісуса Христа маска? Іде омертвіння отієї болючості?

С.: Мене виховували атеїстом.

Я.: Ми не беремо релігійний аспект, а як образ страждальця, муче­ника?

С.: Не знаю.

Я.: Можливо, ця маска рятує? І чортик рятує (мал. 1, 4)?

С.: Чортик скоріше відшпилить, а маска буде наступним етапом.

Я.: А що буде далі? Криза?

С.: Навіть не криза. Я, може, потім намалював би. Я й зараз можу намалювати. Але наступним буде мал. 2.

Я.: Отже, чортик потрібний для того, щоб відчути силу?

II

Оскільки безвихідь. І робити тоді нічого не треба, не можна?

.: Так.

Це також може свідчити про едіпову залежність, оскільки я себе за це караю. Адже то є табу, і шпилечки на це вказують. Кінцівки є фалічними образами (за архетипами), і ви їх усі фіксуєте?

.: Спочатку хотів фіксувати не шпильками, а чимось іншим, щоб міцніше тримало. А потім вирішив шпильками, бо їх було легше намалювати однією рисочкою.

.: Цікаво, що кінцівки піддаються цим шпилькам, фіксації. А ці об- рази (мал. 16 і 14) дуже схожі. Хоч автор і сам каже: невже це стільки крові? Це натяк: ось за що я себе пришпилюю, ось де має бути моя пасивність. А це архетипи — фалічні образи: рука, нога.

Аналіз малюнка 17 «Сприйняття щастя»

.: Що тут намальовано?

,: Це ніби вогник, який гріє руки.

.: Намальовано неприродно. Якщо вогонь у руках, то немає щастя. Адже фізично є біль. Це дуже схоже на мал. 16 та 14, оскільки пов’язано з болем, драмою, але водночас є щастям. Це і є внутрішня суперечність: я до цього настільки прагну, наскільки сам себе стри- мую і караю. І тоді — така безвихідь, глухий кут. Ось таке щас- тя — умовне. Це також і символ сексуальності, оскільки вогонь відповідно до архетипу — сексуальний символ. Вогонь у руках — це неприродно. І теж рука, хоча тут є й інший смисл (адже всі малюнки полізначні). Проте це не суперечить тому, про що ми говорили раніше, а саме: що це руки батька й матері і я для них є

таким вогником, як на малюнку. І що було щастя, коли мене так обе- рігали, захищали від вітру, як вог- ник. Мені це було приємно. Це іде- ал щастя. І я хочу захисту, затиш- ку і такого єднання з кимось дуже близьким.

С.: Я намагався показати свободу, цей вогник має доступ до повітря. 77.: Має доступ, але він має й під- тримку, інакше впаде. І має зати- шок від вітру, його оберігають. До ваших цінностей входить свобода. Але чому при такому прагненні до свободи ми спостерігаємо таку за- лежність? Це — внутрішня супе-

І"'ній її. н 111 >.і 111 у до свободи, але водночас внутрішньо я є не­пі 'шинним іих механізмів, на які ми тепер виходимо.

Лин ЧІП МІІІІОІІКІИ

ІН «(‘ііііі, і піннії поки іц<> немає виходу»,

10 «І ііііі імі«оду», 20 «Пішов»

і Цім ііііі. міни іцг немає виходу.

II І|і корона?

1. ІV ,111Н IIII