1.5 Перші писемні згадки про давніх слов’ян (венедів, антів, склавинів). Велике розселення слов’ян.

Походження та розселення давніх слов’ян

В І тис. до н.е. на історичну арену виходять слов’яни – одна з головних гілок давньоєвропейського населення.

Відносно походження та місця розташування слов’янських племен існує декілька теорій.

Найдавнішим періодом існування слов’ян вважається друга половина ІІ тис. до н.е. З того часу в культурі місцевих землеробських племен простежується етнокультурна спадковість до початку І ст. н.е., коли слов’яни стають відомі завдяки античній літературі під назвою венедів, антів та склавинів. Більшість дослідників вважають, що прабатьківщиною слов’ян була територія між – (на заході ) Середньою Віслою та Карпатами, (на сході) Середнім Дніпром, (на півночі ) Прип’яттю, (на півдні) середніми течіями Дністра та Південного Бугу.

Сучасна археологія, на підставі чисельних знахідок, пов’язує праслов’ян з носіями культури полів поховань ( це некрополі, в яких скупчення урнових і безурнових (в простих поглибленнях в ґрунті) культових поховань попелу, що залишився від спалення небіжчиків). Це пов’язано з племенами так званої тшинецько-комаровської археологічної культури (ХV-ХІ ст. до н.е.), яка стала продовженням культури шнурової кераміки. Подальший етнічний розвиток праслов’ян продовжують племена лужицької та білогрудівської (ХІ-ІХ ст. до н.е.) археологічних культур, які розвивалися на сусідніх територіях.

Досягнення білогрудівської культури були перейняті населенням чорнолісської культури (Х-VІІІ ст. до н.е.). Наприкінці ІХ ст. до н.е. ця культура відчула тиск кіммерійців. Населення почало переносити свої городища в місця більш захищенні від нападу, укріплювати їх. Вдосконалюється військова організація, політична та етнічна консолідація чорнолісців. Під впливом кіммерійців вони об єдналися в племінні союзи, відомі під назвою сколотів. Збільшується територія їх розселення.

Праслов’янська етнокультурна не зникла і під тиском скіфів. На думку деяких дослідників, наприкінці ІІІ ст. до н.е. розпочинається поступове розділення єдиної праслов’янської мови на мову східних та західних слов’ян. Цей процес завершиться у І ст. до н.е.

Наприкінці існування Великої Скіфії на території сучасної Польщі, між Віслою і Одером та в басейні Західного Бугу, утворилась пшеворська археологічна культура (ІІ ст. до н.е. – ІV ст. н.е.), до складу якої входили німецькі племена лугєєв та слов’янські – венедів. Це перша відома нам назва слов’ян. Згадували їх старогрецькі та римські письменники: Гесіод, Геродот, Пліній, Тацит, Птоломей.

Разом із пшеворською почало формуватися племінне об’єднання зарубинецької культури (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.). Саме ця культура вважається фундаментом, на якому формувався східнослов’янський етнос. Стосовно походження населення цієї культури, то, як засвідчують дослідження, у ньому брало участь місцеве населення Середнього Подніпров'я і Полісся, а також деякі середньоєвропейські племена (поморська культура і культура підкльошевих поховань). Певна роль належала також кельтським впливам. Однак основну роль відіграли середньопридніпровські слов'яни, підтвердженням чому може слугувати її зв'язок з пізнішою київською культурою. Таким чином, венедами у І–ІІІ ст. н.е. називали племена зарубинецької та пшеворської археологічних культур.

Зарубинецька культура стала відома після відкриття і розкопок В. Хвойкою біля с. Зарубинці на Київщині 1899 р. ґрунтового могильника з трупоспаленнями. Нині відомо близько 500 поселень і 1 тис. поховань цієї культури.

Для зарубинецької культури притаманні такі риси: орне землеробство, використання заліза, територіальна громада. Зарубинецькі поселення, розташовані по краях берегових терас, групувалися в кількості 10– 15. Розміри поселень невеликі (до 2 га). В Подніпров'ї поселення мали оборонні споруди – земляні вали. Житла були трохи заглиблені, квадратної форми, з глинобитними стінами, вогнищем у центральній частині. У Верхньому Подніпров'ї будували наземні житла зі стовбовою конструкцією. На Прип'яті відомі напівземлянки з дерев'яною обшивкою стін. Біля жител споруджувались і ями-погреби. Житла належали невеликій родині з самостійним господарством. Поширеним був обряд трупоспалення (ямні й урнові).

Зарубинці зробили невдалу спробу проникнути углиб Лівобережжя та більш вдалу в пониззя Дніпра. Тиск з боку сарматів змусив їх з І ст. н.е. колонізувати Десну Сейм, Сож. Вони зайняли Верхнє Подніпров’я та досягли річки Березини. Інша частина зарубинці досягла Південного Бугу та осіла на цих землях. Руйнівний вплив сарматів був подоланий до І ст. н.е., а з ІІ ст. н.е. відбувається різкий підйом в господарському та соціальному житті стародавніх слов'ян.

Формування перших державних об’єднань Східних слов’ян

Занепад культури венедів був обумовлений експансією готських племен. Це стало однією з причиною поділу слов’янського населення на три групи: Венеди; Склавіни; Анти.

Склавіни мешкали здебільшого за межами сучасної України, у міжріччі Дністра та Дуная. Анти займали землі на схід від склавинів. Питання про їх походження дискусійне. Жили вони невеликими поселеннями по берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. В ІV ст. анти створили велике державне об’єднання , яке охоплювало територію від Дону, Чорного моря до Дунаю та Вісли. Збереглося чимало відомостей про громадську та політичну організацію антів. Ними здавна управляло народне зібрання, і всі справи вони вирішували спільно. Але за часів загальної небезпеки вони обирали царя, авторитет якого визнавав весь народ.

Територія антського племінного об’єднання співпадає з ареалом розповсюдження черняхівської археологічної культури (ІІІ-V ст. н.е.), яка сформувалася на основі зарубинецької культури. Перші пам'ятки черняхівської культури виявлені та досліджені 1900 – 1901 pр. у Середньому Подніпров'ї (с. Черняхів на Київщині) В. Хвойкою, а в Подністров'ї – К.Гадачеком. Нині відомо понад 5 тис. черняхівських пам'яток, розкопки проведено на 150-200 поселеннях і могильниках.

В етнічній інтерпретації черняхівської культури існують кардинальні розбіжності між прихильниками слов'янської (антської) та германської (готської) концепцій. Однак найвпливовішою є концепція поліетнічного характеру згаданої культури.

Головною галуззю економіки було сільське господарство. Серед злаків – це пшениця різних видів, ячмінь, просо, овес, жито; бобові – горох, чечевиця; технічні культури – коноплі, чина. Переважала двопільна система землеробства. Розвиток скотарства підтверджують знахідки кісток домашніх тварин, серед яких переважають кістки великої рогатої худоби. Однак черняхівці розводили свиней, кіз, овець, а також коней. Кісток диких тварин виявлено зовсім мало, що засвідчує незначну роль полювання в господарстві.

Черняхівські поселення відрізняються від поселень попередньої доби топографією і розмірами, характером планування. Поміж них трапляються достатньо великі поселення, довжиною 1,5-2 км. Зазвичай, вони розташовувалися вдалині від берегових терас, у глибині плато, на схилах ярів, поблизу чорноземів і луків. На поселеннях відкривають рештки різнотипних жител – наземних, одно- і двокамерних, з глинобитними стінами. Поблизу розміщувалися господарські споруди (повітки, ями, погреби), виробничі комплекси (гончарні горни, залізоплавильні печі, різноманітні майстерні). Черняхівські поселення не мали жодних укріплень. Безперечно, це засвідчувало відсутність безпосередньої небезпеки з боку найближчих сусідів.

Могильники були зазвичай великі, біритуальні – з обрядами інгумації та кремації. Характерною ознакою перших є поховання з північною і західною орієнтацією. Других – ямні й урнові трупоспалення. Структура черняхівських могильників характерна наявністю декількох (трьох і більше) груп поховань, що мали власні "центри" – поховання з багатим набором поховального інвентарю. Відмінності в поховальних обрядах засвідчують надзвичайно різноманітні коріння цих обрядів.

З черняхівською культурою відбулися суттєві зміни у виробництві та економіці. Саме в цей час на Україні вперше фіксується використання гончарного кругу та залізних лемешів, виробництво скла. Провідною галуззю виробництва було залізоробне ремесло. Відомо понад 57 найменувань різних виробів із заліза. Окремі речі виготовлялись за допомогою термічної обробки, зварювання та інших прийомів. Половина виробів виготовлена зі сталі. Широко використовувались вироби з кольорових металів. Більшість предметів з бронзи – це прикраси і деталі одягу: фібули, пряжки, підвіски, шпильки тощо.

Про високий рівень розвитку гончарства засвідчує велика кількість керамічних виробів (горщиків, мисок, глечиків, ваз, кухлів, піфосів), виготовлених на гончарному крузі. Характерною ознакою столової кераміки є сірий колір і лискована поверхня. Відомі сакральні скульптури малих і великих форм. До останніх належать антропоморфні стели, ідоли.

Високий рівень розвитку ремесел сприяв піднесенню обміну й торгівлі. Загалом ремісники працювали на замовлення для своєї общини чи групи сусідніх общин. Про зовнішню торгівлю черняхівських племен з провінційно-римським світом засвідчують привозні речі, знахідки римських монет. Крім того, кольорові сплави, бурштин місцеві племена отримували з Прибалтики. Окрему категорію знахідок становлять амфори провінційно-римського зразка. Кількість цих знахідок підтверджує широкі економічні зв'язки лісостепових племен з містами Північного Причорномор'я, зокрема – Тірою, Боспором, Ольвією, містами Західного Причорномор'я. Особливий інтерес дослідників викликають знахідки римських монет.

Соціальна структура черняхівських племен вивчена ще недостатньо. Можна вважати, що це було ранньокласове суспільство зі складною ієрархічною структурою влади, племінних стосунків. Мав місце складний етнополітичний конгломерат: великі союзи племен часів Сарматії Птолемея, окремі племена і нові політичні об'єднання на зразок «держави Германариха». Однак політична організація черняхівських племен не виходила ще за межі первісної організації ранньокласового суспільства з його ранніми політичними формами і ранніми формами експлуатації (обкладення даниною, воєнний примус, рабство).

Із середини II тис. до н.е., пройшовши кілька стадій, оформилися вірування слов'ян – від першої віри в жіночі божества Сварога-Рода до вищої фази – сформованої віри. Світосприймання слов'ян було своєрідним. Воно формувалося під впливом власної релігійної системи, соціального розвитку суспільства, зовнішніх зв'язків, військових походів. Цей період так званої воєнної демократії характерний високим рівнем розвитку суспільства та соціальними потрясіннями. Однак при цьому не переривалися, а навіть активізувалися торгові зв'язки, спостерігалося культурне піднесення. У степах на курганах встановлювалося чимало кам'яних фігур, що зображали воїна як охоронця роду, племені з турячим рогом у руці, гривною на шиї, зброєю біля пояса. Ці зображення, вірогідно, були присвячені Велесу, богу достатку, а, можливо, Дажбогу, богу Сонця та врожаю, адже в більшості скульптур обличчя нагадують коло, схоже на Сонце.

Розвитку державних об’єднань на території України завадило вторгнення тюркського племінного союзу гунів. У 375 р. вони перейшли через Дон та вторглися на територію готів, завдавши останнім нищівної поразки. У 380 р. антський цар Бож організував союз для боротьби з остготським царством Вінітара. У 385 р. анти знищують військо остготів. Але боротьба виявилася нещасливою для антів: через рік потрапили до полону і були вбиті цар Бож із синами та 70 старійшин (розп’яті на хрестах).

В 451 р. об’єднане військо римського полководця Аеція готського короля Теодоріха Великого остаточно перемогло гунів. Після смерті царя Аттіли в 453 р. царство гунів розпалося. Це призводить до посилення активності слов’ян, які виступають вже як політична сила з VІ ст. н.е.

Факт об’єднання антів дуже важливий як перша відома спроба предків українського народу створити державне об’єднання з організованим військом та участю населення у політичному житті. Держава антів протривала три сторіччя – від кінця ІV до початку VІІ ст. Вона впала під навалою аварів.

Одночасно з антами починають вживати назву слов’ян. В VІІ ст. назва «анти» остаточно зникає (остання згадка датується 602 р.). Її заміняє назва слов’ян. Таким чином, у другій половині І тис. н.е. завершується розселення слов’ян. В наслідок 150-річного розселення вони займають майже половину Європейського континенту і стають дуже могутньою силою. В другій половині І тис. н.е. виділяють три гілки слов’янських племен – східна, західна та південна.