Тема 9.

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ (АВСТРО-УГОРСЬКОЇ) ІМПЕРІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

План

9.1 Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель

9.2 Суспільно-політичні процеси на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорської імперії

9.3 Розвиток культури у другій половині ХІХ ст.

9.1 Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель

Розвиток промисловості

У другій половині XIX ст. адміністративний устрій західноукраїнських земель зазнав певних змін. Австрійська імперія, занурившись у кризу після поразки революції 1848-1849 рр. та програшу ряду війн із сусідніми державами, була змушена реформуватися. Наслідком цих змін стало перетворення Австрійської імперії в 1867 р. на конституційну Австро-Угорську імперію. У 60-х рр. у результаті адміністративної реформи розширилося місцеве самоврядування. Для управління містами замість призначуваних владою магістратів у 1870 р. були створені виборні міські ради. Замість станового сейму з 1861 р. у Галичині та на Буковині почали скликати регіональні органи самоврядування – крайові сейми, які діяли до 1914 р. Серед недоліків нововведень можна вважати відмову українській громадськості в адміністративному розмежуванні Східної та Західної Галичини, а також передачу Закарпаття під юрисдикцію Угорщини. Водночас у 1849 р. від Галичини відокремили Буковину та виділили її в окрему провінцію, провідні позиції у якій мали румуни.

Попри архаїчність, зміни дали поштовх для розвитку сільського господарства та промисловості. Попередні етапи розбудови капіталізму не принесли бажаного результату, оскільки зосереджувалися переважно на р озвитку торгово-лихварських об’єднань (Крайової кредитної спілки, Спілки товариств із збуту худоби). З реформами 60-70-х рр. ситуація покращилася. Будівництво залізниць тісніше зв’язало край із західними провінціями Австро-Угорщини, сприяло поліпшенню умов збуту західноукраїнської продукції, розширенню як внутрішнього, так і зовнішнього ринку. У регіоні розпочалося економічне пожвавлення, а 70-90-ті рр. стали періодом становлення фабрично-заводської промисловості. Проте характер цих змін свідчив, що Західна Україна залишалася для Австро-Угорщини внутрішньою колонією, ринком збуту товарів, що вироблялися в інших областях імперії, а також доступним джерелом дешевої сировини і сільськогосподарських продуктів. Промисловий розвиток західноукраїнських земель відбувався набагато повільніше, ніж у Наддніпрянській Україні.

Традиційними галузями економіки продовжували залишатися лісопильне, солевидобувне, борошномельне та спиртове виробництво. Одночасно з’явилися нові напрямки – видобуток нафти, озокеритна промисловість. Темпи їх розвитку були доволі стрімкими. Цьому сприяв перехід до використання машин та парових двигунів. Застосування цих новацій у нафтовій промисловості дало можливість у 1877 р. перейти до методів глибинного буріння. Як наслідок, у 1900 р. в Галичині було видобуто 326,3 тис. т нафти, проти 20,9 тис. т у 1874 р. Зросли темпи виробництва і в озокеритній галузі. Уже у 1873 р. тут було добуто 9 тис. т озокериту, і в подальшому цей показник постійно зростав. Видобуток вугілля протягом 70-90-х рр. зріс з 72 тис. т до 506,3 тис. т., а солі з 69,9 тис. т у 1865р. до 145,8 тис. т у 1900 р.

Характерними рисами промислового сектору залишались відсутність великих промислових об’єктів, існування кустарних ремесел. Близько 89,9% усіх підприємств мали від 1 до 5 робітників, на Буковині – 98,1%. Подібне спостерігалось на Закарпатті. Про економічну відсталість краю яскраво свідчить структура населення. Наприкінці XIX – на початку XX ст. у промисловості і ремеслах було зайнято 5,7-11 % населення, тоді як у Нижній Австрії – 41%. Гальмувалося будівництво підприємств переробної промисловості. Майже весь сектор промисловості й торгівлі контролювали німці, поляки, євреї, угорці, а також французи та англійці. Підприємства з українським капіталом були рідкістю. У 1890 р. у Східній Галичині діяли лише 4 металургійні заводи, на яких працювало 70 робітників, та 13 машинобудівних підприємств; на Закарпатті – 13 дрібних залізоплавильних і металообробних заводів. Монополії, що виникли в Західній Україні на межі XIX-XX ст., належали іноземному капіталу.

Розвиток сільського господарства, зародження кооперативів

Не краща ситуація склалася у сільському господарстві. Його розвиток гальмувався залишками феодальних обмежень. Проведена раніше земельна реформа залишила за поміщиками панівне становище. Селянство потерпало від малоземелля й безземелля, бідності та розорення. У кінці XIX ст. кількість бідняцьких господарств становила 80 % від загальної кількості, а середняцьких та заможних – 14,6 % та 5,1 % відповідно. Це спричинило велику хвилю е кономічної еміграції українських селян, головним чином за океан – США, Канаду, Бразилію, Аргентину.

Не бажаючи коритися таким обставинам, селянство разом з місцевою інтелігенцією починає розвивати кооперацію. Кооперативи мали захищати незаможників від лихварства, скуповувати у своїх членів сільськогосподарську продукцію, а їм постачати добрива, машини, сортове насіння. Створена в останні десятиліття XIX ст. густа мережа кредитних, споживчих та інших кооперативів дещо послабила негативні наслідки перенаселення і допомогла селянам вистояти в жорсткій конкурентній боротьбі. Засновниками кооперативного руху на західноукраїнських землях вважаються В. Нагірний та Є. Олесницький. В. Нагірний у 1883 р. у Львові відкрив кооперативно-торговельне товариство «Народна торгівля», а Є. Олесницький у 1899 р. – кооператив взаємодопомоги «Сільський господар». До кінця XIX ст. у Галичині та Буковині вже діяла розгалужена мережа крамниць. Найбільше кооперативне об’єднання Галичини – Крайовий ревізійний союз станом на 1913 р. об’єднав близько 600 кооперативів, а Руський ревізійний союз – 100. Загалом на 1913 р. у Західній Україні діяло близько 1,5 тис. українських кооперативів, з них 1,2 тис. в Галичині, понад 200 – на Буковині і кілька на Закарпатті. Саме кооперативний рух багато в чому заклав основи політичного єднання українців. Допомагаючи один одному у вирішенні економічних проблем, українці зближувалися на політичному ґрунті. Разом із загальноімперськими змінами середини ХІХ ст. це призвело до формування нових суспільно-політичних течій.