1.1 Поява та розселення людей на території України (палеоліт, мезоліт, неоліт)

Палеоліт

Найдавнішим періодом в історії людства була давньокам’яна доба – палеоліт (1 млн. – 10 тис. до н.е.). Ця назва походить від грецьких слів: «палеос» – давній та «літос» – камінь.

Прадавні люди – архантропи – з’явилися на території Європи близько 1 млн. років за гюнцького похолодання, коли теплий клімат змінився помірним та прохолодним. Згодом вони проникли у Східну Європу, тобто й на територію України. В еволюції людини та її діяльності сталися нові зрушення. Це був період раннього палеоліту – ашельський час (1 млн. – 150 тис. p. до н.е.), який пов’язується з існуванням Homo erectus – людини з прямою ходою. За будовою тіла та кисті ця людина має велику схожість із сучасною людиною. Але череп видає ще досить примітивну істоту – меншою мірою за об’ємом мозку (у деяких різновидів він сягає понад 1 000 куб. см.), а більшою – за будовою черепа (похиле чоло, масивний валик над очима, важка нижня щелепа, великі зуби тощо).

Пам’ятки архантропів виявлено у Закарпатті, Наддністрянщині, Житомирщині, а також на Дніпрі, в Криму й Надазов’ї. Найдавнішу пам’ятку в Україні досліджено біля с. Королеве у Закарпатті київським археологом В. Гладиліним. Стоянки людини ашельської доби відомі також у Донбасі (в районі м. Амвросієвка), на Дністрі в с. Лука-Врублевецька.

Культурні накопичення на ашельських пам’ятках України представлені лише кам’яними знаряддями та відходами їхнього виробництва. Найбільш поширені знаряддя – рубила. Вони мають клиноподібну форму з часто повністю обробленою поверхнею та гострим робочим краєм. Верхній заокруглений був зручним для тримання в руці. Рубило було універсальним знаряддям, яким можна було колоти, різати, рубати. За цього часу значно урізноманітнювалися знаряддя, виготовлені з відщепів. Це всілякі шкребки, ножі, гостроконечники, стругачки. Отже, архантропи користувалися доволі досконалими і різноманітними знаряддями.

Проживання в помірній та прохолодній смугах викликало потребу користуватися вогнем. Архантропи ще не вміли його видобувати і використовували природний. Узявши, наприклад, головешку від палаючого дерева, яке зайнялося від блискавки, вони надалі старанно підтримували вогнище, переносили його з одного місця на інше. Це був перший крок до освоєння вогню.

Архантропи мешкали великими колективами й вели рухливий спосіб життя, постійно пересуваючись у пошуках їжі. Розсіяність на великих просторах дозволяла освоювати значні території. На якийсь час люди зупинялись у місцях, багатих на здобич або сировину для виготовлення знарядь праці, запам’ятовували їх і згодом знову сюди повертались. Незважаючи на похолодання, було багато теплолюбних рослин і тварин. Основними заняттями були збиральництво і мисливство. Полювали не лише на дрібних тварин, а й на великих.

Наступний етап репрезентує середній палеоліт, так звана мустьєрська епоха, яка датується періодом з 150 до 35 тис. p. до н.е. Початок цього періоду співпадає з початком останнього найсуворішого (валдайського) зледеніння. Тоді пониження температури супроводжувалося зменшенням вологості повітря, тобто посушливістю. Ліси зникли. На південь від льодовика простягалася тундра з украпленнями трав’янистих степів та рідколісся, а далі йшли холодні степи. Окрім мамонта, волохатого носорога та інших тварин, за цього часу поширилася полярна фауна: північний олень, мускусний вівцебик, песець, лемінг, а також степові різновиди – антилопа-сайгак, гризуни. Вижити в таких умовах було надзвичайно важко.

Людина цього періоду належить до «неандертальського» типу, названого так за р. Неандер (приток р. Рейн) у Німеччині, де у 1856 р. вперше було знайдено її череп. Неандертальці були невеликого зросту, присадкуватими, дуже фізично сильними, з низькочолим черепом, великими надбрівними дугами. Можливо, вони ще не володіли розчленованою мовою.

В цей час людина інтенсивно заселяє Східну Європу і досягає басейну Десни. На території сучасної України відомо понад 80 мустьєрських пам'яток у Донбасі, Криму, Подністров'ї, Подніпров'ї, на Десні, в Західному та Східному Прикарпатті. Особливо цікаві багатошарові стоянки Молодово І, V (на Дністрі), Кормань IV. На той час умови життя у Криму були кращими, ніж на рівнинах. Найбільш відомі знахідки зроблені в печері Кіїк-Коба. Серед крем’яних знарядь мустьєрського типу та кісток тварин знайдено руку та кістки дитини.

До цієї доби належить найбільше відкриття, яке будь-коли зробило людство: вміння здобувати вогонь. Людина використовувало його задля обігріву та освітлення житла, для печення та варення їжі. Глиняного посуду ще не було, тому для варення використовували черепи тварин. Вдосконалюється техніка обробітку каменю, ручні рубила замінюють скребла, наконечники. Починається використання кісток тварин для виготовлення знарядь праці та зброї. Крім того, неандертальці обирають шлях спеціалізованого полювання на певних тварин. Орієнтація колективу на один різновид – наприклад, на печерних ведмедів, зубрів або мамонта – дозволяла краще пізнати повадки тварин, використати слабкі сторони їхньої поведінки для успішного полювання.

Пошуки їжі змушували неандертальців переходити з одного місця на інше. У багатих на здобич місцях вони затримувалися довше. Тимчасова осілість та люті зими спонукали їх до влаштування жител. Найдавніші житла на нашій території було зведено саме неандертальцями. Основу житла – його своєрідний фундамент – у Наддніпрянщині викладали з кісток мамонта, а в Криму, крім того, з каміння. Поміж ними вставляли тички, гілля, накриваючи їх шкурами. Ними ж прикривалися від холоду й самі люди, а можливо почали виготовляти і якийсь примітивний одяг.

У неандертальців відбувається подальше розширення соціальної практики. У цьому переконує не лише влаштування сезонних стійбищ, інколи з житлами, а й поява поховань, які поки що виявлено тільки в Криму. Померлого клали на правий бік, під голову підкладали камінь та підгинали ноги, поруч залишали зброю та їжу. Появу поховань оцінюють як досить суттєве зрушення у свідомості тогочасної людини. Вони демонструють прихильність до членів свого колективу, з одного боку, і намагання позбутися небіжчика – з іншого. З цього виникають поховальні звичаї та релігійні уявлення, пов’язані з культом померлих.

В мустьєрській добі криються й витоки мисливської магії – комплексу ритуалів, спрямованих на успішне полювання, на біологічне відтворення тварин. Повною мірою ці ритуали розквітли вже за наступної доби. Неандертальці ж проводили якісь магічні ритуали навколо впольованих тварин, ритуали в яких використовувалися частини тварин чи їхні кістки. Археологами віднайдено скупчення певним чином складених кісток тварин, переважно черепів та кінцівок, або своєрідне поховання тварин у спеціальних ямах і кам’яних ящиках. Такі пам’ятки інтерпретують як відображення формування не лише мисливської магії, а й тотемізму – різновиду первісної релігії, сутність якої зводиться до ототожнення колективом себе з певною твариною чи рослиною. Тотема вважали пращуром роду, а отже до нього ставилися з повагою. Тому на тотемну тварину здебільшого не полювали. Але в разі, коли такої заборони не було, виявляли вдаване, надумане піклування про неї, здійснюючи різноманітні ритуали. В Україні невиразні сліди цього явища зафіксовано в Іллінці під Одесою, де в невеликому гроті виявлено величезне скупчення кісток печерного ведмедя. Поряд з магією та тотемізмом існують й інші проторелігії – фетишизм (віра в те, що усі оточуючи речі мають душу) та анімізм (віра в спорідненість душі людини та тварини).

О цій порі, певно, зароджується і образотворче мистецтво. На пам’ятках мустьєрського часу в Європі знайдено кістки та кам’яні плитки з насічками, нарізками, ямками, плямами фарби. В Україні такі речі представлено, наприклад, лопаткою мамонта із стоянки Молодова на Дністрі з густою сіткою різьблених ліній, в якій начебто окреслюються контури тварини.

Заключний етап епохи палеоліту (пізній палеоліт) датується періодом від 35 до 10 тис. p. до н.е. Клімат був суворим, що спричинило зледеніння. Порівняно з попередніми епохами населення пізнього палеоліту значно зросло. В Україні відомо близько 500 поселень цієї доби. Найвидатніші з знахідок: Деркул у басейні Сіверського Дінця, Пушкарі на Новгород-Сіверщині, Чулатів на Десні, Колесниково на Сіверському Дінці, Старий Кодак біля Катеринослава тощо.

На цей час припадає й завершення фізичного та розумового формування людини сучасного типу (Homo sapiens), яку за місцем першої знахідки її кісток у печері Кроманьйон (Франція) називають кроманьйонцем.

Суттєві зрушення сталися у виробничій сфері. Передусім, зросла технологічна оснащеність первісних колективів за рахунок удосконалення прийомів обробляння каменю: розвивалася техніка розколювання, ретушування, розпилювання, шліфування. Воднораз великого поширення набувають рогові та кістяні знаряддя, а також вироби із бивня мамонта. Мало місце не лише урізноманітнення знарядь праці, а й певний етап освоєння вогню. Тогочасні люди вже освоїли термічне обробляння предметів: наприклад, із бивнів мамонтів виготовляється спис. Зрештою, вдосконалення знарядь праці призвело до поєднання в одному виробі різних матеріалів: каменю й дерева, каменю й кістки, кістки й дерева. Так виникли складні знаряддя: дерев’яний спис із кістяним, роговим або кам’яним вістрям; кам’яний ніж із дерев’яним руків’ям тощо.

Але кістяні чи рогові знаряддя не були такими гострими, як кам’яні. Цей недолік було подолано винайденням так званої вкладишевої техніки. Кістку та ріг використовували як оправу для невеличких гострих крем’яних пластинок, вставлених у пази й закріплюваних смолою. Виготовлений таким чином спис був значно гострішим, а зламані пластини можна було поновлювати.

В цей період змінюються і форми людського співіснування: первісне стадо замінює родова община (рід – це колектив родичів, які ведуть єдине господарство та мають спільне майно). Першим етапом розвитку родової общини став матріархат (на чолі общини стояла жінка). Колективне виробництво й колективне споживання – сутність цієї епохи. Родові общини були невеликими і нараховували близько 30 чоловік. Вони вели досить замкнене життя, але змушені були спілкуватися з іншими колективами, зокрема з метою встановлення шлюбів.

Продовжували панувати привласнюючи форми господарства – збиральництво, мисливство та пізніше рибальство. Роль мисливства на нашій території обумовлювалася природними умовами при льодовикової смуги з її одноманітним рослинним світом та суворими зимами.

Духовне життя кроманьйонців зазнало великих змін – впевнено заявила про себе художня творчість: живопис, скульптура, рельєфи тощо. Ефективно використовувалися продукти мисливства, урізноманітнювалась та накопичувалась матеріальна культура. З кісток та бивнів зводили каркас житла, вони слугували паливом та сировиною для виготовлення всіляких речей. Будівлі характеризуються округлими формами, площею 20-25 кв. м., що у купі утворювали невеликі племінні поселення. Шкурами вкривали житла, користувалися як ковдрами, з них шили одяг. Саме в цьому часі виявлено найдавніші голки та застібки для одягу.

Саме мисливцями прильодовикової смуги полишено знаменитий печерний живопис. Яскравим прикладом є Кам'яна Могила. Давні наскальні зображення – петрогліфи (це давні зображення на скелях, окремих каменях, стелях і стінах печер) Кам'яної Могили відкрив і дослідив у 1890-1891 pp. археолог М. Веселовський (1848-1918 рр.). Такі зображення виконувалися різьбою, вибиванням заглиблень по контуру, продряпуванням з використанням фарби. На стінах печер Кам'яної Могили В. Даниленко відкрив зображення мамонта, інших представників фауни пізнього палеоліту. Використовувалась Кам'яна Могила лише в культових цілях. Це було найдавніше зі збережених святилищ на терені Східної Європи.

За пізнього палеоліту люди вміли виготовляти фарби різного кольору – червону, чорну, жовту й білу. Та найбільшу роль у культових обрядах і естетичних смаках відігравала червона фарба різних відтінків. Вона символізувала кров, тепло, а відтак і життя. Саме з цього часу виникає звичай посипати дно могили та небіжчика червоною вохрою, який надовго переживе палеолітичних мисливців.

В побут широко входять і прикраси – різьблені кістяні платівки, підвіски з просвердлених зубів невеликих тварин і черепашок та різьблені з кістки чи бивня, намисто з різних матеріалів, шпильки-заколки, браслети. Одним із шедеврів таких прикрас є браслети з Мізина.

Поширення отримала скульптура. В обрядах використовувались статуетки людей та тварин. Серед них переважають жіночі. Це, зокрема, так звані палеолітичні Венери, що передають образ пишнотілої жінки. На нашій території поки що виявлено лише схематизовані фігурки жінок. Їх укрито різьбленим орнаментом. Жіночий образ здавна виступав символом родючості, Землі, Праматері. Жіночі статуетки символізують також домашнє вогнище.

На підставі аналізу досягнень цього періоду, вчені дійшли висновку, що кроманьйонці жили родовими общинами.

Отже, за часів палеоліту людина залежала від умов навколишнього середовища. Конкретні умови існування спонукали до пошуків власної стратегії життєдіяльності, яка передусім була спрямована на забезпечення їжею. Саме це було запорукою виживання колективів, постійного їх оновлення.

Мезоліт

В епоху мезоліту( з грецької «мезос» – середній, «літос» – камінь) – X-VI тис. до н.е. – відбулися істотні зміни в природному середовищі. Останній льодовик у Європі зник приблизно 11 тис. років тому. Клімат пом'якшав, а ландшафтно-географічні зони набули сучасного вигляду. Сформувалися русла річок. Близьким до нинішнього став тваринний світ, найтиповішими представниками якого були бико-тур, косуля, олень. Це сприяло розвитку людства. У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ – біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, в Криму. Населення стає відносно осілим. Середня тривалість життя сягала 20-23 років.

Зі зникненням великих стадних тварин розпочинається криза мисливського господарства. Пошуки виходу з неї велися різними шляхами, зокрема – за рахунок вдосконалення знарядь мисливства. Спостерігається широке впровадження вкладишевих (набірних) знарядь на ґрунті мікролітичної індустрії. Малесенькі гострі крем’яні пластини закріплювалися в кістяній чи дерев’яній основі; таким чином виготовлялися різноманітні знаряддя: ножі, списи, гарпуни, стріли. Провідним мисливським знаряддям цього часу лук із стрілами. Мезоліт – це час полювання з луком. Лук із стрілами був одним з перших механічних пристроїв, винайдених людиною, що надавав принципово нових можливостей у полюванні. Розвиваються нові прийоми полювання. На перше місце виходить індивідуальна майстерність мисливця. На цей час припадає початок приручення диких тварин, насамперед собаки, потім – свині.

Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток збиральництва рослинних продуктів. Активізацію збиральництва відбито, зокрема, появою жнивних ножів. З цього часу розпочинається активне освоєння водних ресурсів, споживання молюсків і риби. Саме за мезоліту було винайдено рибальський гачок, човни-довбанки; рибу почали ловити сітками, бити її гарпунами.

За мезоліту в межах України виділяються три господарські системи, пов’язані з північною лісовою смугою і двома південними – степовою та гірського Криму. В лісовій смузі переважало мисливство. В південних районах мисливство значною мірою доповнювалося збиральництвом та рибальством. У багатій ресурсами при порожистій частині Дніпра виникають смуги осілості. Тут з’являються поселення зі стаціонарними житлами (Осокорівка, Ігрень 8) та могильники.

Такі зміни зумовили відповідну перебудову соціального життя. Індивідуалізація виробництва і споживання піднесла роль парної сім'ї, хоча вона ще й не стала економічним осередком суспільства. Ним залишалася родова община. Деякі дослідники вважають за можливе говорити про початок у мезоліті процесу формування племінної етнічної спільності (плем’я – це декілька родів, які мешкають на спільній території та пов’язані загальними звичаями та віруваннями), тобто протоетносу. Його характеризували такі чинники, як спільна територія проживання, спільна або схожа мова, усвідомлення власної своєрідності та відмінності від інших спільнот.

Отже, мезолітична доба хоча й позначена кризовою ситуацією, але воднораз є найвищою сходинкою в розвитку мисливства. Активна діяльність людей призвела до виснаження природних ресурсів, зокрема – до винищення звірини. Це змусило первісні колективи шукати нових засобів пристосування.

Неоліт

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту (з грецької «неос» – новий, «літос» – камінь), котра тривала з VI до ІV тис. до н.е. й характеризувалася великими змінами в економіці. Відбувається, так звана, «неолітична революція» – перехід від привласнюючих видів господарювання до відтворюючих. Поряд з традиційними її формами – мисливством, рибальством і збиральництвом – зароджуються й поширюються нові – скотарство і землеробство. Відтворювальне господарство заклало підвалини подальшого поступального розвитку стародавнього населення України, чисельність якого в неоліті значно зросла.

Цей кардинальний поворот в історії людства докорінно змінив усе життя людей і викликав зміни в усіх його сферах: у господарстві, побуті, соціальній організації, світосприйнятті, культурі загалом. З цього часу життя набуло значної стабільності, а історичний процес – динамічності.

Завдяки землеробству та скотарству з’явилися небачені перспективи для збільшення кількості їжі, можливості контролю за її виробництвом. Землеробство дало людині нові продукти харчування – зерно, боби, овочі, фрукти, приправи тощо. Скотарство не лише постачало м'ясо і жири; з часом люди навчилися доїти худобу і виготовляти різноманітні молочні продукти. Худоба давала шкури (вівці – ще й вовну), а з певного часу стала помічником людини в її тяжкій праці: її запрягали в плуг, на ній їздили верхи.

Зросли селища з добротними оселями й господарськими спорудами. У побуті, а також для потреб різноманітних виробництв активно починає використовуватися глина. Нею обмазували стіни будівель; згодом їх почали зводити із цегли-сирцю, а ще пізніше – з випаленої цегли; з глини виготовляли речі домашнього вжитку й ритуального призначення.

Спричинений новими знаряддями праці, прогрес економіки неолітичного суспільства, в свою чергу, стимулював удосконалення цих знарядь і розширення їх асортименту. З'явилися нові типи кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю – шліфування, розпилювання, свердління.

Велика подія неолітичного часу – початок виготовлення керамічного посуду. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові надають гарних форм, прикрашають орнаментом. Винайдення посуду докорінно змінило харчування людей, покращило якість продуктів, урізноманітнило страви. Виготовлення кераміки надало нових можливостей для консервування продуктів – квасіння, соління.

За неолітичної доби людина опанувала прядіння і ткацтво. З’являються перші примітивні верстати, виробляють тканину із вовни, з волокнуватих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше вдосконалені. Відбитки тканини збереглися на глиняному посуді – як орнамент.

На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, Псла, Сули та інших рік і річок виявлено близько 500 неолітичних поселень. Господарський і культурний розвиток племен того часу відбувався нерівномірно. В межах України виділяються дві культурно-господарські зони: південно-західна (землеробсько-скотарська) і північно-східна (мисливсько-рибальська). Перша охоплювала лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я, Закарпаття, друга – лісостепове Лівобережжя, Полісся. В кожній зоні існувало кілька археологічних культур: буго-дністровська, лінійно-стрічкової кераміки, дунайська, тиська (перша зона), сурсько-дніпровська, ямково-гребінцевої кераміки, дніпро-донецька (друга зона).

В соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу, що засвідчено, зокрема, матеріалами могильників. Відбувається перехід від матріархату до патріархату (на чолі общини стояв чоловік). Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці, а в зоні відтворювального господарства – і на певну територію, тобто землю. В цей період різко зросла роль сім'ї – генеалогічної основи роду. Власність на землю зумовила значний розвиток процесу складання територіальних зв'язків, що, в свою чергу, вело до виникнення сусідської общини, а згодом і племені. Ці нові інститути суспільної структури повною мірою виявляють себе в межах відтворювальної економіки. Общину цього часу називають первісно сусідською.

Отже, значення неолітичної революції полягає в тому, що вона заклала матеріальні передумови для розкриття нових творчих можливостей людини, для формування нових суспільних відносин. На ґрунті відтворювального господарства з’являються можливості для отримання надлишкового продукту, що з часом призводить до соціальної і майнової диференціації.