4. Передумови і наслідки падіння Галицько-Волинської держави.

У XIV ст. для Галицько-Волинської держави настали скрутні часи. Зміцніла сусідня Польща, Угорщина відвоювала Закарпаття, з півночі погрожувала Литва. Крім того, порівняно молодий політнко-територіальний організм роз'їдала внутрішня криза, спричинена боротьбою за престол між князями та галицькими боярами. Так, обраний у 1325 р. на королівство у Галицько-Волинській землі Юрій-Болеслав, син мазовецького князя Тройдена, у своїх намаганнях обмежити прерогативи боярської олігархічної верхівки зіткнувся із серйозною опозицією феодалів, які не зупинилися перед фізичним знищенням останнього князя держа­ви (1340 р. його отруїли).

По смерті Юрія-Болеслава Галичина ще деякий час зберігала неза­лежність. Бояри запросили на престол Любарта (1340-1349), вихрещеного у православного Дмитра. Він сидів у Луцьку, а у Львові фактично правив посаджений польським королем Казимиром ІІІ Великим у ході його першого походу на Галичину (з якого він був змушений повернутись у Польщу, де розпочались масові народні заворушення) воєвода Дмитро Детько. Любарт був останнім Галицько-Волинським князем. Побоюючись, що він приєднає Галичину і Волинь до Литви, Казимир Великий у 1349 р. здійснив другий похід на Галичину, здобув Львів і згодом західну частину Волині – Холм і Белз; а литовські феодали оволоділи більшою частиною Волині – Володимиром, Луцьком, Кременцем та ін. У 1387р. Галичина остаточно приєдналася до Польщі.

Отже, Галицько-Волинська територіально-політична спільність бу­ла другою формою державності українського народу, що склалася після розпаду Київської Русі. За часів розквіту Галицько-Волинська держава об'єднувала понад 90% українських земель. Зберігши державно-правові традиції Давньоруської держави, утворення розвивалося під політичним впливом суспільних відносин, властивих середньовічній Європі. Яскра­вим свідченням того були сильні економічні та політичні позиції боярст­ва. З думкою боярської олігархії галицьким князям доводилося рахува­тися навіть у періоди минулого владарювання. Урешті-решт, внаслідок внутрішніх і зовнішніх несприятливих факторів Галицько-Волинська Русь у другій половині XIV ст. фактично припиняє існувати як єдина держава.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте процес формування державності у східних слов'ян.

2. У чому полягає наукова неспроможність норманської та пантюркської теорій походження Давньоруської держави?

3. Розкрийте у чому полягає період занепаду Київської Русі.

4. Охарактеризуйте процес утворення Галицько-Волинської держави.

5. Охарактеризуйте процес падіння Галицько-Волинської держави.

Література:

1. Літопис Руський.

2. Повість минулих літ.

3. Руська Правда.

4. Боярська З. І. Історія держави і права України: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — 280 с.

5. Захарченко П.П. Історія держави і права України.: Університет «Україна», 2005.

6. Іванов В.М. Історія держави і права України в 2-х ч. – К.: 2002.

7. Іванов В.М. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2007.

8. Історія держави і права України: Посіб. Для підготов. до іспитів / В.І. Орленко. В.В. Орленко. – 3-е вид., доповн. та перероб. – К.: Вид. Паливода А.В., 2008.

9. Історія держави і права України / За ред.. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – К.: Ін Юре, 2000.

10. Історія держави і права України: Підручник / А.С. Чайковський (кер. авт.. кол.), В.І. Батрименко, Л.О. Зайцев, О.Л. Копиленко та ін.; За ред.. Ф.С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

11. Історія держави і права України: навч. посіб. / Г.І. Трофанчук. – К.: Юрінком Інтер, 2011.

12. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч. посіб. – К.:Атіка, 2001.

13. Музиченко П. Історія держави і права України: навч. посіб. – К.: «Знання», КОО,2006.

14. Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. / За ред.. В.Г. Гончаренка. – К.: Ін Юре, 1997.

Полюддя (від «ходіння по людях») — збирання данини у формі натурального оброку з підлеглого населення в Київській Русі, що його провадив кожної осені київський князь або його намісник

Вотчина - одна з форм феодальної земельної власності в часи Київської держави. Власник вотчини мав право передати її у спадщину, продати, обміняти, поділити, тощо. Термін «Вотчина». походить від слова «отчина», тобто батьківська власність.

13