2. Створення Київської Русі.

У давньоруських літописах інтенсивні державотвор­чі процеси на наших теренах пов'язують із заснуванням Києва. Пізніше Київ стає центром південної частини земель східних слов'ян. Вигідне географічне розташування політичного центру племінного союзу, тісні торговельні зв'язки з Візантією та іншими країнами позитивно вплинули на розви­ток класових відносин, сприяли майновому розшаруванню населення. Тому тут становлення державності й поява перших правових регулято­рів суспільних відносин сталися раніше, ніж у решти слов'янських племен.

У VIII ст. задля умов боротьби з кочівниками у Середньому Подніп­ров'ї об'єдналися кілька князівств у союз союзів племен, який зберіг за собою назву одного з них — Русь. Про неї згадується в іноземних джере­лах, зокрема у візантійських і арабських хроніках. Кожна з племінних земель була незалежним княжінням, яке сплачувало Києву данину і ви­ставляло на його вимогу свої військові дружини чи скликало народне ополчення. У східних слов`ян спершу існували ранньофеодальні державні утворення: Руська земля і слов`яно-фінська Новгородська держава, з яких згодом утворилась Київська Русь.

Отже, звершальний етап формування Давньоруської державності — об'єд­нання придніпровського державного утворення Руська земля з Новгород­ською землею в єдину державу з політичним центром у Києві у 882 р. Щодо цієї літописної дати впродовж століть точаться суперечки дослідників вітчизняної історії. Не можна не визнати факт захоплення Києва представником новгородської знаті князем Олегом — родичем або воє­начальником варязького князя Рюрика. Скориставшись зі сприятливої ситуації, він підступно вбив київських князів Аскольда і Діра й утвер­дився на київському престолі. У наслідок династичного перевороту (бояри були незадоволені політикою і хрещенням правлячої верхівки в тому числі й Аскольда) об'єд­нали два величезні слов'янські центри. Цю подію традиційно вважають датою утворення однієї з найбільших країн Європи, котра відтоді почала називатися Київська Русь.

Звичайно, ні Олег, ні його прибічники - варяги (нормани) не були творцями Давньоруської держави. Держава набула монархічних ознак і скоро була визнана міжнародною спільнотою того часу як могутня країна європейської ци­вілізації. Пізніше Київська Русь підкорила більшість східнослов'янських і неслов'янських племен, які жили на землях Прибалтики, Півночі, По­волжя, Північного Кавказу.

У 883-885 рр. Олег розширив її територію на підкорених древлян, сіверян, радимичів. Олег уклав договори Київської Русі з Візантією 907 і 911 рр., які засвідчують, що Київська Русь мала розвинену політичну систему і національне право та виступала як рівноправний з Візантією суб`єкт міжнародного права.

За правління Ігоря (912-945), вбитого древлянами при повторному зборі з них данини (полюддя), було встановлено залежність Новгорода від Києва та укладено договір Київської Русі з Візантією 944 р. Його дружина Ольга (945-960 - регентство від імені малолітнього сина) не вела воєн (лише хитро і підступно помстилась древлянам за вбивство її мужа) і прийняла християнство. ЇЇ єдиний син Святослав (960-972) здійснив багато походів і був убитий печенігами (степові кочові варварські племена) при поверненні з Болгарії. У 972-979 рр. точилась боротьба за престол між його синами Володимиром, Олегом і Ярополком. Володимир, прозваний у народі Великий (980- 1015), завершив об`єднання усіх східнослов`янських земель та частини фінських і литовських племен у складі Київської Русі - на початку ХІ ст. територія Київської Русі становила 1,1 млн. км² з населенням близько 4,5 млн. чол. З 988 р. він запровадив християнство як державну віру - у великих містах було засновано єпархії і Київський єпископ отримав титул митрополита; з прийняттям християнства було створено церковні суди. У 992 р. він здійснив похід на Закарпаття і відтоді там закріпилась назва “Русь”. З місцевих старших дружинників він призначав намісників і воєвод, зникли місцеві “ясні князі”. Володимир Великий віддав управління різними землями Київської Русі своїм 12 синам (від різних дружин), а центральне управління зосередив у своїх руках. По смерті Володимира за престол боролись його сини Святополк (прозваний у народі Окаянним – за вбивство своїх братів Бориса і Гліба, та Святослава), Мстислав і Ярослав, прозваний у народі Мудрий, який переміг (1019-1054) і об`єднав майже усі руські землі, крім Полоцька. При ньому було укладено першу збірку законів “Руську Правду”, яка діяла на всій території Київської Русі. Остаточно утвердилось християнство (близько 1039 р.), було засновано Київську митрополію (за століття Київський князь Ізяслав ІІ Мстиславич (1146-1149) розірвав церковний зв`язок з Константинополем, самостійно призначивши Київського митрополита). Київська Русь за часів Ярослава Мудрого вела широку дипломатичну діяльність, а сам князь встановив багато особистих міжнародних зв`язків. У заповіті Ярослав Мудрий поділив державу між 5 синами: Ізяславом (посідав Великий Київський престол у 1054-1068 рр., та внаслідок народного повстання у Києві у 1068 р. Київським князем було проголошено Полоцького князя Всеслава Брячиславича, згодом - у 1070-1073 рр. і 1077-1078 рр.; загинув у битві з сином Святослава Олегом), Святославом (1073-1076; відібрав престол в Ізяслава за підтримки брата Всеволода), Всеволодом (1078-1093), - які утрьох утворили союз, який вирішував усі справи у Київські Русі, - та Ігором і Вячеславом, а Галичину дав внуку Ростиславу – сину померлого Володимира. Відтоді розпочався період розпаду єдиної Київської Русі. У 1093-1113 рр. князював Святополк Ізяславич, Київська Русь зазнавала частих половецьких нападів. У 1097 р. з ініціативи князя Володимира Всеволодовича Мономаха відбувся Любецький з`їзд, на якому князі спробували припинити чвари і об`єднались для боротьби із зовнішніми ворогами, та було узаконено владу кожного князя у його землі-вотчині. В 1113 р. помер Святополк, у Києві відбулось народне повстання проти бояр і купців, і на престол запросили Володимира Мономаха (1113-1125), що пообіцяв обмежити лихварську сваволю та забезпечити права закупів. Він відновив великокнязівську владу на більшій частині руських земель; вів вдалу боротьбу з половцями. У 1125-1132 рр. князював його найстарший син Мстислав Володимирович; він підкорив полоцьких князів; та його правління стало завершенням періоду єдності на Русі.