8.3. Шляхи залучення інвестицій в туристичну галузь .

Скорочення обсягів державного фінансування, незначні обсяги довгострокового кредитування банківським сектором та невеликі обсяги інвестицій у порівнянні з їх потребою викликало необхідність у розробці та впровадженні нових механізмів залучення фінансових ресурсів у сферу туризму. Найбільш поширенішими серед них є лізингові угоди, францайзинг та концесія.

У світовій практиці термін «лізинг» використовується для позначення угод різного роду, що засновані на оренді товарів тривалого користування.

Залежно від терміну, на який укладається договір оренди, розрізняють три види орендних операцій:

1. Короткотермінова оренда (рейтинг) – на термін від одного дня до одного року

2. Середньотермінова оренда (хайринг) – від одного до трьох років;

3. Довготермінова оренда (лізинг) – від трьох до двадцяти років та

більше.

Тому під лізингом розуміють довготермінову оренду машин та обладнання, що куплені орендодавцем для орендатора з метою Їх виробничого використання за умови збереження права власності на них орендодавцем на весь термін договору. Крім того, лізинг можна розглядати як специфічну форму фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, що займається придбанням для третьої особи майна і віддає їй його в оренду на довготерміновий період. Таким чином, лізингова компанія фактично кредитує орендатора. Тому лізинг іноді має назву «кредит-оренда». На відміну від договору купівлі-продажу, за яким право власності на товар переходить від продавця до покупця, при лізингу власність на предмет оренди зберігається за орендодавцем, а лізингоодержувач отримує його лише у тимчасове використання. Після закінчення терміну лізингового договору лізингоодержувач може придбати об'єкт угоди за узгодженою ціною, продовжити лізинговий договір або повернути обладнання власникові.

З економічної точки зору лізинг має схожість з кредитом, що надається на купівлю обладнання. При кредиті в основні фонди боржник вносить у встановлені терміни плату за рахунок покриття боргу: при цьому банк, для забезпечення повернення кредиту, зберігає за собою право власності на кредитований об'єкт до повного покриття позики. При лізингу орендар стає власником одержаного в оренду майна тільки після закінчення терміну договору та сплати ним повної вартості орендованого майна. Однак така схожість характерна лише для фінансового лізингу. Для іншого виду лізингу – оперативного – спостерігається більша схожість з класичною орендою обладнання. За своєю юридичною формою лізингова угода є своєрідним видом довготермінової оренди інвестиційних цінностей.

Основу лізингової угоди складають:

об'єкт угоди;

суб'єкт угоди (сторони лізингового договору);

термін лізингового договору (період лізи);

лізингові виплати;

послуги, що надаються за лізингом.

Об'єктом лізингової угоди може бути будь-який вид матеріальних цінностей, якщо він не знищується у процесі виробництва. За природою об'єкта, що надається в оренду, розрізняють лізинг рухомого та нерухомого майна.

До прямих учасників лізингової угоди належать:

лізингові фірми та компанії (лізингодавці або орендодавці);

виробничі (промислові та господарські), торговельні і транспортні дприємства та населення (лізингоодержувачі або орендатори);

• постачальники об'єктів договору — виробничі та торговельні компанії.

Непрямими учасниками лізингової угоди є комерційні та інвестиційні банки, що кредитують лізингодавця і виступають гарантами угод, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми. «Лізинговими» називають усі фірми, що здійснюють орендні відносини незалежно від виду оренди (короткотермінової, середньотермінової чи довготермінової) За характером своєї діяльності вони поділяються на вузькоспеціалізовані й універсальні.

ВузькоспеціалізованІ компанії, як правило, мають справу з одним видом товару (легкові автомобілі, контейнери) чи з товарами однієї групи (будівельне обладнання, обладнання для текстильних підприємств). Ці фірми, як правило, мають власний парк машин або запас обладнання та слідкують за підтримкою.Їх у нормальному експлуатаційному стані, Універсальні лізингові фірми надають в оренду різноманітні види машин та обладнання і при цьому надають орендатору право розміщення замовлення і прийняття об'єкта угоди.

Лізингові фірми дуже рідко вважаються незалежними, У більшості випадків вони виступають як філії або дочірні компанії промислових та торговельних фірм, банків та страхових товариств. Комерційні банки США почали брати безпосередню участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Поширенню лізингового бізнесу в наступні роки сприяло прийняте у 1971 році рішення керівників Федеральної резервної системи, що дозволило банкам утворювати дочірні фірми для надання в оренду дрібної власності і обладнання, а потім і нерухомості.Впровадження банків на ринок лізингових послуг пояснюється, по-перше, тим, що лізинг є капіталомістким видом бізнесу, а банки — основні накопичувачі грошових ресурсів. По-друге, лізингові послуги за своєю економічною природою тісно пов'язані з банківським кредитуванням і є своєрідною альтернативою останньому. Конкуренція на фінансовому ринку підштовхує банки до активного розширення цих операцій. При цьому банки контролюють і незалежні лізингові фірми, надаючи їм кредити. Кредитуючи лізингові товариства, вони опосередковано фінансують лізингоодержувачів У формі товарного кредиту. До другої категорії фірм, що здійснюють лізингові операції, належать промислові та будівельні фірми, які використовують для надання а оренду власний збутовий апарат. Третя категорія лізингових фірм включає різні посередницькі та торговельні фірми. При укладанні лізингового договору враховується: • термін служби обладнання. Термін лізингового контракту не може перевищувати термін можливого використання обладнання. Він може встановлюватися законодавче. Наприклад, в Австрії нижня його межа складає 40%, а верхня 90% від терміну, прийнятого для нарахування амортизації; • період амортизації обладнання, що встановлюється урядом. При фінансовому лізингу термін договору збігається з періодом амортизації; • цикл появи більш продуктивного чи дешевшого предмета угоди. Особливо важливий цей фактор у галузях, що здійснюють оновлення продукції, що виробляється, у короткі терміни; • динаміку інфляційних процесів. Для лізингодавця не вигідно укладати договір при швидкій інфляції на довгий термін із фіксованими орендними виплатами і навпаки, при тенденції цін до зниження, лізингодавець прагне до більш продовженого терміну угоди; • кон'юнктуру ринку позикових коштів і тенденції його розвитку, оскільки лізингові компанії широко використовують банківські кредити. Лізингові послуги умовно поділяються на дві групи: • технічні послуги, пов'язані з організацією транспортування об'єкта лізингу до місця його використання клієнтом; монтажем та налагодженням обладнання, що надане у лізинг; технічним обслуговуванням та поточним ремонтом обладнання (особливо у випадку складного новітнього обладнання); • консультаційні послуги — послуги з питань оподаткування, оформлення угод та ін. Сучасний ринок лізингових послуг характеризується різнорідністю лізингових контрактів і юридичних норм, що регулюють лізингові операції. Існуючі форми лізингу можна об'єднати у два види — оперативний та фінансовий лізинги. Оперативний лізинг — це орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов'язані з придбанням та утриманням предметів оренди, не покриваються лізинговими виплатами протягом одного лізингового контракту.

Таким чином, на основі лізингової умови власник майнового капіталу віддає їх у платне користування на визначений час. Предметом лізингу найчастіше є транспортні засоби, технічне обладнання, елементи оснащення, а також нерухомість. Принциповою ознакою, яка відрізняє лізинг від традиційних джерел фінансування, є те, що фірма не отримує в розпорядження капіталу, а визначені блага у використання, хоча в правовому сенсі вони не є її власністю. Основною перевагою лізингу є відносно проста процедура укладення угоди і менші вимоги щодо забезпечення. Крім того, лізинг не обмежує можливості залучення кредиту.

• Франчайзинг являє собою угоду, відповідно до якої, одна зі сторін, що називається франчайзером, передає іншій стороні, що називається, франчайзі, право практикувати визначений бізнес відповідно до формату франчайзера і за встановлену плату. Франчайзинг надає можливість "копіювання" успішного бізнесу фірми, що володіє багатим досвідом і гарною репутацією. Відповідно до визначення Міжнародної асоціації франчайзингу, "франчайзинг - це система перманентних відносин, установлюваних між франчайзером і франчайзі, у результаті яких знання, імідж, успіх, методи виробництва і маркетинг передаються франчайзі в обмін на взаємне задоволення інтересів".

При покупці туристичної франшизи покупець одержує від франчайзера певну підтримку – напрацьовані технології, систему управління і торгівлі і т.д.

Однак чи не найголовнішою перевагою франчайзингу є те, що франчайзі не доводиться турбуватися про бізнес на стадії його первісного становлення.

Переваги туристичного франчайзингу очевидні:

- ви працюєте під відомою маркою, яка вже має власних клієнтів і певний “вагу” в бізнес колах;

- імідж вашого турагентства гарантовано росте, і ви для цього не прикладаєте ніяких особливих зусиль;

• організація туристичного підприємства на умовах франшизи значно знижує підприємницькі ризики, тому що в цьому випадку відбувається використання уже відпрацьованого і такого, що довів свою ефективність бізнесу. Таким чином, розвиток франчайзингу в туризмі може виявитися однією з найбільш ефективних форм підтримки малого підприємництва в туризмі, одним з можливих рішень важливої державної проблеми.

- ринок франшиз України поки недооцінений і знаходиться мало не в зародковому стані. Поки що даний ринок є ринком продавця. Причому, в яку б сторону ні хитнувся маятник, франчайзинг в туризмі в будь-якому випадку виявиться у виграші: якщо система почне рушитися, багато дрібні гравці виявлять бажання вступити у велику мережу, щоб залишитися на плаву, а якщо система продовжить рости, мережа буде залучати саме упевненим зростанням.

Одже, привабливість франчайзингу полягає в наявності незаперечних переваг для обох учасників франчайзингових відносин. Для малих туристичних агенств він надає в розпорядження стабільний дохідний бізнес, для відомих фірм і компаній – можливість розширити й зміцнити свої позиції на ринку.

Переваги туристичного франчайзингу полягають в його затребуваності. Адже чим більше людей відправиться в подорож, тим більше буде зайнято місць в літаку або автобусі, тим більш вигідним виявиться тур для туроператора. Можна пригадати масу позитивних прикладів франшиз в туризмі – бізнесменів, які досягли дуже серйозних успіхів, працюючи під “чужою” торговою маркою, купленої за франшизою.

Концесія − це надання на підставі концесійного договору на обумовлений строк юридичній чи фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) з метою задоволення громадських потреб виключного права на створення (будівництво) чи експлуатацію об’єкта концесії (строкове платне володіння) за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе управління об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого ризику.

Об’єкт концесії передається концесіонеру на конкурсній та платній основі в тимчасове користування на умовах, визначених в концесійному договорі, який укладається на строк не менше 10 років та не більше 50 років. При цьому умови концесійного договору є чинними на весь строк його дії, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавчими актами встановлено правила, які погіршують становище концесіонера. Законом встановлені сфери господарської діяльності, об’єкти права державної і комунальної власності, які можуть надаватися у концесію, зокрема це будівництво та експлуатація готелів, туристичних комплексів, кемпінгів, санаторно-курортних закладів та інших відповідних об’єктів туристичної індустрії.

До об’єктів концесії належить майно підприємств туристичної сфери, які є цілісними майновими комплексами, об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти, які можуть бути добудовані або спеціально збудовані об’єкти з метою їх використання для надання послуг із задоволення громадських потреб.

Правові умови для запровадження концесійного механізму створені Законом України «Про концесії» № 997—14 від 16 червня 1999 р. (зі змінами та доповненнями), який прийнято з метою підвищення ефективності використання державного та комунального майна і забезпечення потреб громадян України в товарах (роботах, послугах).

Інвестування в туристичну сферу шляхом укладання концесійного договору має для потенційного інвестора (концесіонера) ряд переваг у порівнянні з іншими формами інвестування:

• право отримати державне або комунальне майно на довгостроковий період терміном від 10 до 50 років;

• можливість отримати в концесію не лише майно, але і права на провадження певних видів підприємницької діяльності;

• можливість здійснювати інвестування у реалізацію довгострокових інвестиційних проектів на об’єктах права державної та комунальної власності у визначених цим законом сферах господарської діяльності;

• стабільність умов концесійних договорів на весь строк їх дії;

• можливість включення до концесійного договору, крім істотних умов, визначених Законом України “Про концесії”, інших умов та положень в межах чинного законодавства за згодою сторін;

• право власності на прибуток, отриманий від управління об’єктом концесії, а також на продукцію, отриману в результаті виконання умов договору;

• право на відшкодування витрат, зроблених у зв’язку з поліпшенням майна, отриманого в концесію, за рахунок отриманого прибутку, якщо інше не передбачено концесійним договором;

• можливість отримання пільги щодо концесійних платежів, а також дотації і компенсації концесіонерам збиткових та низькорентабельних об’єктів концесії, які мають важливе соціальне значення. У частковому фінансуванні таких об’єктів передбачена і участь держави або органів місцевого самоврядування.

Отже, концесія є одним із швидких і безболісних для держави видів залучення інвестицій. Таким чином здійснюється “відродження” підприємств, на які у держави не вистачало коштів.

Також концесія при умові розробки оптимальної нормативно-правової бази та дієвого механізму дозволяє покращити стан матеріально-технічної бази та якість надання послуг на підприємствах державної і комунальної власності, які не підлягають приватизації, шляхом значних вливань фінансових ресурсів без зміни форми власності.