11. Типологія держави: поняття та підходи.

Сучасна наука розглядає два підходи до типології держави: цивілізований і формаційний.

Поняття «цивілізація» (від лат. civilis — гідний, вихований), має різні і часто навіть протилежні значення, а саме — це і сино­нім культури, рівня та ступеня розвитку матеріального і духов­ного світу, це також епоха занепаду культури та ін.

Використовуючи різні тлумачення цивілізації, можна виділи­ти такі типи держав: а) східні, західні та мішані; б) стародавні, середньовічні, сучасні; в) селянські, промислові та науково-тех­нічні; г) індустріальні та постіндустріальні; д) локальні, особливі, сучасні та ін. Недоліки такого підходу полягають у тому, що в них не виділяється розуміння головного змісту держави, а саме те, кому належить політична влада.

Формаційний підхід оснований на суті і соціальній належності влади і тому дає чіткіше уявлення про сутність держави і послі­довність зміни історичних типів держав у процесі їх історичного розвитку.

Історичний тип держави — це сукупність найважливіших рис держави певної суспільно-економічної формації, що мають єдину соціально-класову сутність.

В умовах колишнього Союзу теорія держави і права як наука розглядала такі типи держав: а) рабовласницький б)феодальний в) капіталістичний; г) соціалістичний.

У сучасних умовах в Україні виділяють (П. М. Рабінбвич) типи держав: а) племінно-бюрократичний; б) рабовласницький; в) феодальний; г) буржуазний; д) перехідний від буржуазного до соціально-демократичного; е) соціально-демократичний. На нашу думку, існують такі за формаційною ознакою типи держав:

• Рабовласницький: а) економічна основа — рабовласницький спосіб виробництва; б) політична основа — диктатура рабо­власників; в) соціальна основа — наявність класу рабів і рабо­власників.

• Феодальний, а) велика земельна власність феодалів, дрібне натуральне господарство залежних від феодалів селян; б) дик­татура класу феодалів; в) наявність основних класів — феодалів і селян.

• Капіталістичний: а) капіталістична система господарства основана на свободі приватної власності на знаряддя і засоби ви­робництва; б) експлуатація найманої рабочої сили; в) політичне панування класу буржуазії над найманими робітниками; г) наяв­ність класу буржуазії і робітників.

• Соціалістичний: а) планова система господарства; б) спільна соціалістична власність; в) політичне панування робітників і се­лян; г) соціальна структура населення поділяється на робітників, селян та інтелігенцію.

Держави соціально-демократичного типу: а) організація політичної влади більшості населення країни; б) забезпечення реального здійснення основних прав людини і громадянина; в) задоволення загальнолюдських потреб на засадах свободи, гу­манізму, справедливості; г) комбінація приватної (колективної та індивідуальної), державної і комунальної форм власності; д) на­явність різних соціальних груп, прошарків населення та створен­ня умов для їх солідарності і консолідації.

12. Поняття, ознаки та структура механізму держави, його роль в реалізації державних функцій.

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх за­вдань і реалізації функцій повинна створювати різнома­нітні державні організації, які у юридичній науці назива­ють механізмом держави.

Механізм держави — це система всіх державних органі­зацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції. З цієї точки зору соціальне призначення держави здійсню­ється її механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які є різно­видом державних організацій.

Структуру механізму держави становлять:

• апарат держави;

• державні підприємства;

• державні установи;

• інші державні організації.

Державні підприємства — вид державних організацій, які без­посередньо реалізують функції та завдання держави у сфері ма­теріального виробництва. До них слід віднести державні під­приємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування та ін.

Державні установи — вид державних організацій, на які по­кладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематері­ального виробництва. До державних належать установи у сфері культури, охорони здоров'я та ін. Це, зокрема, державні дошкіль­ні дитячі заклади, школи, училища, середні й вищі навчальні за­клади, система лікарень, санаторіїв та ін.

Частина державних орга­нізацій (саме органи держави) наділяється владними по­вноваженнями, за допомогою яких здійснюється управлін­ня в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

Державні підприємства і установи — це організації, що під керівництвом державних органів (апарату держави) практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов'язаної із створенням мате­ріальних цінностей (державні підприємства), чи діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (дер­жавні установи). Про державні підприємства і установи як складові частини системи державних організацій слід ска­зати, що вони являють собою організовані державою тру­дові колективи робітників і службовців на чолі з призначе­ним і діючим на основі єдиноначальності відповідальним керівником. На відміну від державного апарату, зміст діяльності підприємств полягає у створенні матеріальних цінностей, задоволенні суспільних інтересів, здійсненні інших економічних функцій. Для державних установ типо­вою є невиробнича діяльність у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектуванні, навчально-виховної, духовно-освітньої роботи тощо.

Тлумачення механізму держави як системи всіх держав­них організацій, що здійснюють не тільки управління суспільними справами, але і забезпечують життєдіяльність всього суспільства, переносить акцент з політичного харак­теру діяльності держави на її соціальну спрямованість, де політика є важливим, але не єдиним аспектом цієї діяль­ності. Такий підхід до визначення держави закріплений у Конституції України, де в статті 1 сказано, що "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава". Держава діє лише в тих сферах суспільного життя і в тих обсягах, що не можуть бути вирішені громадянським суспільством самостійно для забезпечення своєї життєдіяльності та еволюційного розвитку. Вихо­дячи саме з такого поняття державного механізму, який буде виконувати завдання і функції не просто держави, а держави демократичної, соціальної, правової, необхідно хо­ча б у загальному плані окреслити напрямки його перебу­дови і подальшого формування, а це насамперед:

— роздержавлення частини державних підприємств і ус­танов, що сприятиме формуванню повноцінного громадян­ського суспільства;

— формування законодавства, яке б регулювало взаємо­відносини між підприємствами і установами на основі принципу "дозволено все, що прямо не заборонено зако­ном", а між підприємствами, установами і державними органами на основі "заборонено все, що прямо не дозволе­но законом" щодо останніх;

— запровадження принципів самофінансування, само­окупності щодо державних підприємств і установ;

— скорочення державного апарату, його реорганізація, децентралізація, запровадження принципу поділу влад;

— переорієнтація роботи державного апарату на пробле­ми реалізації прав і свобод громадян, охорону порядку та навколишнього середовища, з одночасною відмовою від аб­солютного домінування державного апарату при реалізації економічної функції держави, функції сприяння розвитку культури тощо;

— удосконалення роботи з кадрами державного апарату, підвищення професіоналізму державних службовців;

— запровадження незалежної правової експертизи при прийнятті законопроектів і рішень;

— розробка і втілення демократичних процедур розв'я­зання конфліктів між організаціями державного механізму;

— підвищення ролі судових органів, забезпечення їх незалежності.