3. Реалізація службового обов’язку.

4. Виконання законного наказу.

77. Поняття, сутність та принципи законності.

Термін “законність” з'явився в період буржуазних революцій і зводився до вимоги підпорядкування громадян, адміністрації, посадових осіб і суду приписам закону і заборони виходити за його межі. Зокрема, в Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція) в ст.5 записано, що все те, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений до дій, які не передбачені законом.

У нас в одних випадках “законність” розглядали як метод уп­равління державою і суспільством по точному і неухильному виконанню і дотриманню законів і інших підзаконних актів. В другому випадку розглядали як режим діяльності всіх державних органів, громадських об'єднань і громадян по точному і неухиль­ному дотриманню законодавства. В зв'язку з цим часто трапля­лось, що чим точніше виконувались закони, тим більше здійсню­валось беззаконня. В третіх випадках законність ототожнювали з правопорядком.

В зв'язку із цим потрібно сказати, що законність починається із досконалості самих законів.

Законність — це особливий ре­жим або процес діяльності держави і всіх інших суб'єктів суспіль­них відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог:

1) наявність добре продуманої системи демократичних право­вих законів і підзаконних нормативних актів;

2) точне і повне закріплення правового статусу (прав і обо­в'язків) всіх учасників суспільних відносин, особливо держав­них органів і посадових осіб;

3) точне і неухильне дотримання законів і інших нормативно-правових актів всіма посадовими особами і громадянами.

Такий підхід відповідає вимогам ст.8 Конституції України, де проголошується, що в Україні визнається і діє принцип верхо­венства права, на якому ґрунтується ця Конституція. Конститу­ція має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймають­ся на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Громадяни здійснюють свої права за принципом “дозволено все, що не заборонено законом”.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи здійснюють повноваження за принципом: “Дозволено лише те, що визначене законом”. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ст.6 Конституції).

Важливе значення для теорії і практики зміцнення законності має питання про розмежування принципів і вимог законності. Принципи законності — це основні ідеї, початки, що виражають зміст законності, а вимоги — те, чого “вимагає” законність, тобто сформульовані в загальному виді правові розпорядження, дотримання, виконання яких робить явище (поводження, акт і т.п.) законним.

При такому підході можна виділити чотири принципи законності: верховенство закону, єдність, доцільність і реальність законності.

Верховенство закону звичайно трактується як верховенство закону в системі нормативних актів.

Під єдністю (загальністю) законності розуміється єдина спрямованість правотворчості і правореалізації в територіальному і суб'єктному плані, тобто на всій території дії відповідного нормативного акта, стосовно до діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин.

Доцільність законності означає необхідність вибору строго в рамках закону оптимальних, що відповідають цілям і задачам суспільства варіантів здійснення правотворчої і правореалізуючої діяльності (поводження), неприпустимість протиставлення законності і доцільності. І, нарешті, реальність законності — це досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їхнє порушення.