2.2. Місце і роль права в системі соціальних норм

Соціальні норми — це загальні правила поведінки лю­дей у суспільстві, що зумовлені об'єктивними закономір­ностями, є результатом свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Залежно від способу їх утворення і забезпечення соціаль­ні норми класифікують на

юридичні, моральні, корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших об'єд­нань громадян), звичаї чи традиції.

Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на економічні, політичні, сімейні, ре­лігійні, етики та естетики, організаційні, соціально-технічні.

Юридичні (правові) норми — це загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, встановлені (сан­кціоновані) державою, охороняються, захищаються і гаран­туються нею та містяться в нормативно-правових актах.

Моральні норми — це правила поведінки, що базуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справед­ливе й несправедливе, гуманне й негуманне, які забезпечують­ся внутрішньою переконаністю та силою гро­мадської думки. ( село – новел насел пункти- громадськ думка)

Корпоративні норми — це правила поведінки, що вста­новлюються й забезпечуються об’єднаннями людей (політичними партіями, громадськими організаціями).

Звичаї чи традиції — це правила поведінки, що історич­но склались і увійшли (перетворились) у звичку людей. Звичаї і традиції відрізняються одне від одного ступенем загальності правила поведінки. Традиції вважаються більш загальними правилами, ніж звичаї.

Правові норми, що у своїй сукупності утворюють право відрізняються від інших соціальних норм тим що: виникають разом із виникненням держави; встановлюються чи санкціонуються державою; виражають волю керівної частини суспільства; утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (систему права); існують у суспільстві як одна система норм; формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов'яз­ків; є правилами поведінки, формально визначеними за змістом; мають певні форми зовнішнього виразу; мають точно визначені межі дії; забезпечуються державним примусом та іншими засо­бами.

Отже, право як особливий вид соціальних норм відріз­няється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою, напрямками впливу на суспільні відносини.

2.3. Поняття системи права як внутрішньої його організації

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійс­нює через відповідну систему.

Система права — це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.

Право складається з численних правових норм. (декілька тисяч тільки законів і під закон актів) Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис

(норма права). Це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характе­ру, встановлюється, санкціонується і забезпечується держа­вою для регулювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису: вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразо­во повторюються, життєві ситуації; розраховані на невизначену кількість суспільних від­носин; адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозво­ляють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпада­ють під таку ситуацію; діють у часі та просторі безперервно; чинність дії правової норми припиняється або скасову­ється уповноваженими суб'єктами.

Стаття нормативно-правового акта виступає зовніш­ньою формою норми права і нормативно-правового припису як цільного, логічно завершеного державно-владного веління нормативного характеру. Стаття нормативно-правового акта й норма права часто збігаються, коли структурні елементи норми права відображені в статті закону. Проте здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права. Залеж­но від цього розрізняють прямий, посилальний та бланкетний (відсильний) способи викладення норми в статті.

Прямий спосіб застосовується тоді, коли всі елементи норми права містяться у статті нормативно-правового акта; посилальний, — коли робиться посилання на іншу статтю чи статті; бланкетний (відсильний), — коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.

Норма права має внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв'язані між со­бою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза — це частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснюва­ти правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція — це частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто само правило поведінки.

Санкція — це така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила пове­дінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути ка­ральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Норми права можна групувати залежно від підстав у різні види. Залежно від суб'єктів, що прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодав­чими, виконавчими, судовими та контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колекти­вами, всім населенням - референдум.

Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми; Можна розглядати й інші підстави для класифіка­ції норм права.

Норми права як первинні ланцюжки системи права мо­жуть об'єднуватися в інститути й галузі права. Наприклад, громадянство України є головним інститутом Конституцій­ного права.

Інститут права роз­глядають як: певну сукупність правових норм, що регулюють одно­рідні суспільні відносини, зв'язані між собою як якісно само­стійна відокремлена група; сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права (наприклад, морського права); сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рід суспільних відносин і становлять відокремлену части­ну галузі права.

До ознак інституту права належать: наявність сукупності нормативних приписів; юридична однорідність названих при­писів; об'єднання правових норм стійкими закономірностями та зв'язками, які відбиваються в юридичних приписах і в ці­лому в юридичній конструкції. (Інститут підвідомчості,

Отже, інститут права можна визначити як відок­ремлену групу взаємозв'язаних правових норм, що регулюють певний вид чи рід суспільних від­носин і утворюють самостійний елемент системи права.

Залежно від підстав розрізняють такі групи інститутів права: за галузями права — державні, кримінальні, цивільні, сімейні, житлові та ін.; за роллю, яку вони виконують, — предметні й функціональні; залежно від відносин, що ними регулюються, — матеріальні та процесуальні; залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань, функцій чи спеціальних складів, угод чи зобов'язань — загальні та спеціальні.

У теорії права розглядають загальні та предметні об'єд­нання інститутів права. Найбільш розвиненою формою об'єднання правових інститутів є підгалузь права — об'єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації. Наприклад, лісове право, водне право у земельному праві.

Отже, інститут права, об'єднання інститутів права можна розглядати як самостійний елемент системи права та в межах галузі права.

Ознаками галузі права є: сукупність юридичних норм і правових інсти­тутів; регульована такою сукупністю певна сфера суспільних відносин; пред­мет і метод правового регулювання; урахування принципів, завдань, мети правового регулю­вання.

Відповідно, галузь права — це сукупність (система) правових норм інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предме­та й методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.

Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Залежно від предмета й методу правового регулювання роз­різняють державне, адміністративне, фінансове, земельне та цивільне право.

За місцем, яке посідають у правовій системі галузі права, вони бувають основні та комплексні.

Основні галузі права — це такі, що утворюють головний масив права у правовій системі держави. Серед них розріз­няють профілюючі (традиційні), процесуальні, спеціальні та ін.

Профілюючі галузі утворюють юридичну основу, обов'язкову частину системи права (конституційне, адмініст­ративне, цивільне, кримінальне право).

Процесуальні галузі такі, що закріплюють порядок засто­сування матеріального права (цивільний, кримінальний, ад­міністративний та інші процеси).

До спеціальних галузей відносять ті, що на базі профі­люючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудове, аграрне, екологічне, земельне, сімейне та фінансове право).

Комплексні галузі — це нашарування, надбудова над ос­новними галузями, що зовні обособлюються значно менше, ніж основні галузі (скажімо, страхове, банківське, морське, залізничне, гірниче, податкове, житлове, авторське, винахід­ницьке, виправно-трудове право).

Отже, внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об'єдну­ються в інститути, підгалузі та галузі права.