Селянська громада. Шлюб і сім`я селянина
Жити поодинці в ті часи було складно, тому селяни в середньовічній Європі жили громадами. Так легше було вести господарство, обстоювати свої інтереси перед сеньйором, зберігати побутові й культурні традиції.
Громада вирішувала спільні господарські справи. Щоб усі члени громади мали однакові умови для ведення господарства, ниву розбивали на ділянки з різною якістю ґрунту, і кожному виділялися смужки землі на різних ділянках. Із цих смужок і складався наділ селянина. Періодично відбувався перерозподіл ділянок. Ліси, пасовища, сіножаті, річки, озера були у спільному користуванні всіх членів громади.
Громада допомагала бідним, вдовам, сиротам, захищала тих, кого образили чужинці. Громада часто обирала свого старосту, будувала церкви, утримувала священиків, доглядала за дорогами, мостами, взагалі за порядком на своїх землях. Сільські свята також влаштовувалися у більшості випадків за рахунок громади. У весіллях, похоронах брали участь усі. Найстрашнішим покаранням було вигнання з громади. Таку людину позбавляли всіх прав і підтримки. Взагалі селянин не уявляв свого життя поза громадою. У громаду об’єднувалися мешканці одного або декількох сіл. Попервах села були зовсім невеличкими — десяток-півтора дворів. Кожне село мало своїх ремісників, насамперед ковалів і мірошників. Були свої спеціалісти з гончарства, ткацтва тощо.
Селянська громада
Регулює порядок використання землі
Розподіляє повинності між селянами
Вирішує всі питання життя села і громади. Розв`язання дрібних конфліктів
Допомагає вдовам і сиротам
У середні віки селян, що жили поодинці було дуже мало. Якщо втрачали чоловіка чи жінку, то намагалися вступити у новий шлюб. Як правило обирати наречену або нареченого за розрахунком. Цінувалася не врода, а працездатність, здоров`я і придане. Шлюб як правило влаштовували батьки. Домовляючись про кандидатуру нареченої завчасно. Наречений дарував батькам нареченої подарунок. У свою чергу за нареченою давали придане. З римських часів були поширеними ранні шлюби: дівчата з 12-13 років, юнаки з 14-15 років. Подружньої рівності не існувало. Чоловік вважався главою сім`ї.
Дітей народжувалося багато, проте виживала до десяти років лише кожна друга дитина. Виховання дітей, яких було багато, полягало у ранньому привчанні до посильної праці. Батьки рідко проявляли до дітей теплі почуття. Освіту своїм дітям селяни як правило дати не могли, бо шкіл не було. Лише деяким вдавалося навчитися у місцевого священника.
Світ селянина
Селянин рідко виїжджав за межі свого села. Тому його уявлення про світ часто простягалося лише на відстань кількох днів переходу від рідної околиці. Час у селі спливав поволі. За літом приходила зима, за зимою — літо. За оранкою — жнива, за жнивами — оранка. Здавалося, що життя тече звикло. А коли щось і змінювалося, то дуже непомітно.
Новини в селі обмежувалися місцевими подіями. Подекуди проїжджі купці, паломники, бродяги розповідали про чудеса, які начебто бачили в інших краях. З усього села грамотою володіли, крім священика, декілька людей. Особливої потреби в ній не відчувалося, до того ж Біблія була написана латиною, яку не розуміли.
Усе життя селянина залежало від урожаю, приплоду худоби, а тому все оберталося навколо цього, навіть християнські свята. Нерозуміння багатьох природних явищ посилювало віру селянина у всіляких духів, добрих і злих. Для нормалізації звичного життя селяни вдавалися до магії — особливого порядку дій з метою домогтися бажаного. Сподівалися, що магія допоможе вберегти від посухи, неврожаю, хвороби тощо. Намагалися впливати не лише на погоду. Заздрість могла викликати бажання всіляко нашкодити щасливчикові, любов — приворожити неприступне серце. У кожному селі були свої “спеціалісти” з магії та чаклунства (відьми і чаклуни). Таких людей боялись і в той же час поважали, зверталися за допомогою.
Не менше за злих відьом у Західній Європі боялися вовкулаків (у германських народів їх називали “вервольфами” — людинововками). Для захисту від усілякої нечисті селяни теж користувалися чаклунствами й усілякими оберегами. Одним із найпоширеніших оберегів у Європі ще й досі залишається підкова, прикріплена над входом у дім. У середньовічній Європі не було такої людини, яка не мріяла б мати оберіг, що захищав би її від різних негараздів.
Усілякі нечисті часто згадуються в казках — одному з найбільш поширених видів народної творчості (фольклорі). Крім казок, серед селян були поширені пісні (святкові, обрядові, трудові, героїчні), перекази, розповіді, приказки тощо. У розповідях про звірів простежується людська поведінка.
Важка праця народжувала мрії селян про країну, де можна не працювати і водночас насолоджуватись усім, чого забажаєш. Цю країну, де течуть молочні річки в кисільних берегах, в Італії називали Кукканья, в Англії — Кокейн, Франції — Кокань, Німеччині — Шлараффія. Улюбленими героями селянських розповідей, казок були бідняки — справедливі та добрі; веселі дурні — Жак Простак, Телепень Ганс, Великий Дурень; благородні розбійники — Робін Гуд тощо.