1. Хто оголошувався головними ворогами рицаря і церкви?
2. З якою метою церква проводила обряд посвячення рицарів?
Селяни і сеньйорія. Господарство селянина
Селянство було найчисельнішою верствою середньовічного суспільства. Воно найнижчий стан у соціальній структурі феодального суспільства, але важливий і необхідний. Селяни перебували поза феодальною ієрархією, вони були не васалами, а підданими. Якщо у стародавньому світі працю зневажали як негідну вільного громадянина, то за середньовіччя трудівників поважали. Навіть церква освячувала фізичну працю — “добування хліба насущного у поті лиця свого”. Але це торкалося лише селян, яких тим самим стримували від соціальних виступів. Панівні прошарки суспільства до фізичної праці ставилися зневажливо. Хоч воно годувало всі верстви, життя його було нелегким.
Життя в середньовічній Європі було сповнене небезпеки, і селянинові доводилося шукати захисту в могутнього сеньйора. В обмін сеньйор присвоював право на землю селянина і примушував його відбувати повинності: сплачувати оброк чи відробляти панщину. Панщиною називались усі дармові роботи селян у господарстві сеньйора. Вони обробляли панські поля, будували і лагодили його будинок, комори і мости, чистили ставки, ловили рибу. Оброк — частина продуктів селянського господарства (зерно, худоба, птиця тощо), яку зобов’язаний був селянин сплачувати своєму сеньйору. Оброк міг бути і в грошовій формі.
Крім того, сеньйор судив селянина своїм судом. Селянин не мав права переселятися в іншу місцевість без дозволу тощо. Але він на середньовічному Заході все ж таки не був безправним і виключеним із системи права. Якщо селянин справно виконував повинності, сеньйор не міг відмовити йому в користуванні земельною ділянкою, на якій працювали його пращури.
Усі ці обмеження свободи протягом тривалого часу не сприймалися селянами як надто обтяжливі. Розміри повинностей, оброку, що не змінювалися століттями і були записаними, сприймалися людьми як звичай — могутня регуляційна сила середньовіччя, з якою рахувалися всі. Будь-які відхилення від традицій призводили до прояву невдоволення або до виступів селян.
Не всі селяни були однаковими за своїми правами. Селяни поділялися на особисто залежних селян (кріпаків) і особисто вільних. Особисто залежних селян (кріпаків) у середні віки називали сервами. У стародавньому світі слово серв означало раб. Головною повинністю сервів була панщина, як складала 3-4 дні на тиждень. Крім того він мав сплачувати і оброк. Власністю сенйора вважалася не тільки земля, а й майно серва. Якщо серв хотів щось продати, він мав отримати дозвіл від сенйора, заплативши певний податок. Якщо помирав серв-батько, то син мав сплатити сенйору кращу корову або коня. Інакше сенйор мав право забрати землю у серва. Одружуватися серв теж міг лише з дозволу сенйора. Кожен рік серв у замок сенйора мав відносити півня. Як символ того, що він повністю кориться владі сенйора.
Дещо більше прав мали особисто вільні селяни. Вони як правило сплачували лише оброк. Такий селянин навіть міг продати свій земельний наділ, але вже новий господар мав сплачувати сенйору оброк.
Починаючи з ХІІ ст. Західноєвропейські селяни розгорнули боротьбу проти обтяжливої залежностіі на кінець ХІV ст. Сервів майже не залишилось. Як правило селяни здобували свою особисту свободу за викуп або процесі запеклої боротьби (селянські повстання).
Всі права стосовно селян, що мав сенйор стосовно селян складають загальне поняття сеньйорія. Сеньйорія – це земля, яку селяни отримували у володіння від сенйора, це самі залежні селяни, це влада сенйора над ними, це повинності селянина на користь сенйора. Сеньйорія є важливою ознакою середньовічного європейського суспільства.
Господарство селянина за своїм характером було натуральним, тобто все необхідне для життя вироблялося на місці: від продуктів харчування до ремісничих виробів. Тільки по деякі товари, зокрема по сіль чи залізо, доводилося вирушати до місць, де вони вироблялись, і там вимінювати їх на продукти своєї праці. Гроші у селян були рідкістю. Проте з часом все змінювалося. У ХV ст. відбувалося руйнування натурального і становлення товарного господарства, коли те, що вироблено або вирощено, переважно, йде на продаж.