Середньовічне суспільство
Документ
Єпископ Адальберон Ланський про три стани (ХІ ст.)
Перший стан — воїни, захисники церкви і народу, всіх без винятку, як сильних, так і слабких… Другий стан — селяни; ці нещасні люди мають щось лише ціною важкої праці. Всім — грошима, одягом, харчами — забезпечують вони весь світ. Жодна вільна людина не змогла б прожити без селян… Селянин годує господаря, який стверджує, що це він годує селянина… Так дім Божий (суспільство) поділяється на три частини: одні моляться, інші воюють, ще якісь працюють… Так цей троїстий союз залишається єдиним, завдяки чому панує закон, а люди насолоджуються миром.
Чим єпископ Адальберт пояснював такий поділ суспільства?
Що, на думку єпископа, забезпечувало єдність суспільства?
Духівництво
У згаданій схемі поділу суспільства на три стани на першому місці стояли монахи і священики. Їхнім головним завданням було піклуватися про спасіння християнських душ. Це заняття в уяві людей того часу було важливішим за будь-які земні справи.
Середньовічне суспільство протягом століть залишалося бідним. Голод був частим гостем. І все ж, не рахуючись із витратами ресурсів, сил і часу, європейці будували величезні собори і численні церкви, віддавали духівництву десятину — десяту частину врожаю та інших прибутків. Бажаючи врятувати свої душі, багаті та бідні дарували церкві своє майно і земельні володіння. Навіть більше, суспільство віддавало церкві найбільш здібних і освічених синів, які присвячували життя служінню Богові.
Перший стан був єдиним, який поповнювався віхідцями з різних станів суспільства. Майже всі відомі вчені й мислителі, як і значна частина письменників і поетів, художників, музикантів, належали до духівництва.
Для боротьби проти своїх ворогів церква використовувала відлучення та інтердикт. Для середньовічної людини відлучення від церкви було страшною карою. Фактично це означало втрату всіх прав члена суспільства. Людина не мала можливості брати участь у християнських обрядах, обіймати будь-які посади, ніхто не мав права їй допомагати, її могли навіть убити. Якщо церква вважала, що в непослухові винні не тільки окремі люди, вона могла відлучити цілі села, міста або навіть країни. Таке відлучення називалось інтердиктом.
У містах і країнах, відлучених від церкви, закривалися храми, заборонялося здійснювати християнські обряди — хрещення, вінчання, похорони і под. До таких країн церква згодом почала організовувати збройні експедиції — хрестові походи.
Церква була величезною політичною, економічною і духовною силою. Спираючись на це, римські папи в Х-ХІІІ ст. повели боротьбу за об’єднання всього християнського світу під своїм верховенством.
Поступово церква стала найбільшим землевласником у Європі, а життя верхівки церкви ні чим не відрізнялась від світських феодалів. Духівництво стало вже не обмежуватися у своїй діяльності лише церковною службою та молитвами. Вони здійснювали правосуддя, брали участь в управлінні державою, виконували феодальні функції, навчали в школах та університетах, фінансували королівські заходи тощо. Для багатьох молитва стала лише другорядним заняттям.
Чому середньовічні мислителі ставили духівництво на перше місце в суспільстві? Яку роль у житті суспільства мала церква?