Дії відділення в складі бойових груп в обороні.

Склад бойових груп в обороні:

1-а група – старший стрілець, кулеметник та стрілець;

2-а група – командир відділення, снайпер, гранатометник, помічник гранатометника;

3-я група – механік-водій, навідник-оператор (навідник).

Завдання бойових груп і БМП (БТР)

Дії механізованого відділення у складі бойових груп в обороні

1-а група: ведення розвідки на дальність 500-700 м; знищення живої сили і неброньованих засобів противника на дальностях 500-300 м; використання самого навченого і сміливого солдата в резерві для посилення небезпечних місць (діє за обстановкою);

2-а група: ведення розвідки на дальність 500-700 м; знищення живої сили і броньованих засобів противника на дальностях 500-300 м; охорона командира відділення;

3-я група (екіпаж БМП, БТР): ведення розвідки з використанням оптичних засобів розвідки на дальність до 2000 м; знищення живої сили противника на дальностях 1200-1100 м; знищення броньованих цілей противника на дальностях: БМП – 1500 м, БТР – 1000 м.

Кожний стрілець має 2-3 вогневі позиції (робить декілька коротких черг з однієї позиції, потім міняє її). Кожному солдату призначаються сектори стрільби – основний і додатковий, що перекривають один одного (не менше ніж на 15 тисячних), створюючи зону суцільного вогню. Сектор обстрілу для кулеметника в обороні – 120⁰, для стрільця – 40⁰.

Для недопущення знищення бойових машин вогнем ПТКР їх розміщають в укриттях.

Розділ ііі механізоване відділення в наступі.

Наступ є основним видом бойових дій і відіграє вирішальну роль у досягненні перемоги над ворогом. Наступ може починатися подавленням оборони ударами артилерії й авіації, а також рішучою атакою механізованих і танкових підрозділів з метою здійснення прориву оборони противника і подальшого розвитку бойових дій у глибину й у напрямках флангів.

Наступ здійснюється з ходу чи з положення безпосереднього зіткнення із противником. Особовий склад механізованого відділення повинен вести наступ з повною напругою сил, вогнем і рішучою атакою, самостійно й у тісній взаємодії із сусідніми відділеннями і підрозділами інших родів військ знищувати противника, що обороняється, і вирішувати поставлене перед ним бойове завдання.

Той, хто обороняється ще до початку бою має певні переваги перед наступаючим за рахунок надійного укриття своєї живої сили і вогневих засобів інженерними спорудженнями, за рахунок своєчасної організації системи вогню і створення перед переднім краєм системи загороджень.

Першочерговим завданням тих, що наступають до початку атаки є позбавлення переваг тих, що обороняються або зведення їх до мінімуму. Таким чином, тільки надійне подавлення оборони противника під час вогневої підготовки атаки на всю глибину з наступним прикриттям підрозділів, що наступають від прицільного вогню противника можуть забезпечити успіх бою.

Отже, для успішного вирішення бойового завдання ті, що наступають повинні мати перевагу над противником не тільки в засобах подавлення (артилерія, авіація) але і щодо механізованих і танкових підрозділів. Однак самі по собі ці переваги навряд чи здатні принести успіх. Перемога в кінцевому рахунку супроводжується військовою майстерністю особового складу, ініціативою командира і їхньою психологічною стійкістю.

Досвід Великої Вітчизняної війни показує, що підрозділ, очолюваний зрілим командиром з високою професійною майстерністю, успішно долав оборону противника, що переважав у силі.

Противник в обороні створює не тільки добре організовану систему вогню, але і щільно прикриває свій передній край і особливо небезпечні напрямки наших ймовірних атак у своїй глибині різними вибуховими і невибуховими загородженнями.

Тому, щоб атака відділень за підтримкою танків пройшла успішно, у ніч перед атакою чи в період вогневої підготовки проробляються проходи в загородженнях перед переднім краєм противника.

Як відомо, відділення можуть легко подолати дротяні загородження проходами, створеними самотужки, або танками, проходи ж у мінних полях без допомоги саперів, або танків, оснащених тралами, їм подолати складно. Тому тісна взаємодія всіх родів військ у сучасному бою є необхідною умовою успіху.

Механізоване відділення при дії в пішому порядку наступає на фронті до 50 м, інтервал між відділеннями 50 м. При дії відділення в пішому порядку інтервал між солдатами до 6—8 м ( 8-12 кроків).

Наступ з безпосереднього зіткнення з противником починається із заняття вихідного положення.

Механізоване відділення у вихідне положення (траншею, окоп) висувається в складі взводу. Бойові завдання відділенню ставляться по місцевих предметах. У завданні вказується об'єкт атаки і напрямок подальшого наступу.

Об'єктом атаки для відділення може бути зайнятий противником окоп, оборонне спорудження, кулемет і інші вогневі засоби, розташовані окремо на напрямку наступу.

Командир відділення, усвідомивши отримане завдання, розраховує наявний в нього час і при необхідності з дозволу командира взводу проводить рекогносцировку, у ході якої оцінює обстановку і приймає рішення.

З’ясовуючи завдання, командир відділення повинний чітко собі уявити: де противник і що він робить у даний час, завдання взводу, свого відділення і сусідів, порядок дії відділення до початку й у ході атаки, встановлені сигнали і час готовності до наступу. Потім командир відділення ставить завдання спостерігачу, у якому вказує: орієнтири, передній край оборони противника і розташування його вогневих засобів, місце для спостереження і як його дообладнати, сектор спостереження і на що звернути особливу увагу, порядок доповіді про результати спостереження.

Ставлячи завдання на наступ, командир відділення повинен вказувати: орієнтири, інформацію про противника перед фронтом наступу взводу (його передній край, розташування вогневих засобів, наявність мінновибухових загороджень перед переднім краєм); об'єкт атаки взводу і напрямок подальшого наступу; вихідну траншею (окоп), напрямок атаки і завдання свого відділення; завдання сусідніх відділень; який танк наступає перед відділенням (його номер), місце проходу в загородженнях противника і порядок його подолання; порядок ведення вогню до початку і при русі в атаку; завдання навіднику-оператору при озброєнні БМП, кулеметнику, гранатометнику, стрільцям і їхні місця у вихідній траншеї (окопі) і в бойовому порядку відділення при атаці противника; час готовності до наступу, сигнали і заступника.

Після постановки завдання командир відділення перевіряє засвоєння кожним солдатом свого завдання.

Одним з основних розділів організації бою разом з постановкою бойового завдання є питання організації взаємодії. Організація взаємодії — це складна і клопітка робота, від якої багато в чому залежить успіх бою.

Насамперед, це організація взаємодії із сусідами і з засобами посилення, а також взаємодія між вогневими засобами усередині підрозділу.

Механізоване відділення має гранатомет, кулемет і БМП (БТР) з озброєнням. Отже, для досягнення успіху на полі бою взаємодія, що здійснюється безперервно усередині бойового порядку, навіть невеликого підрозділу є одним з основних вимог до організації і управління підрозділами в сучасному бою.

Сучасний бій — це вогневий бій. Природно, без вогню не може бути ні руху, ні маневру. Варто припинити вогневий вплив на противника і, як наслідок, втрачена ініціатива, застопорилося просування і примарним стає успіх, який намітився.

Звідси дуже важливого значення набуває взаємодія між вогнем і маневром.

У сучасному загальновійськовому бою беруть участь підрозділи і частини різних родів військ і спеціальних військ, що використовують різне озброєння і бойову техніку. В узгодженості їхніх дій сховані сьогодні можливості успіху в бою.

Взаємодія із сусідами досягається взаємним знанням і розумінням бойових завдань і особистим спілкуванням командирів.

При взаємодії необхідно домогтися узгодження спільних дій за місцем (рубежем, об'єктом), часом і розв'язуваними завданнями (цілями).

Взаємодія піхоти з танками й артилерією досягається невідступним рухом підрозділів за танками і підтримкою їх вогнем, наданням допомоги танкам у подоланні перешкод і загороджень, прикриттям вогнем у випадку аварії або виходу з ладу на полі бою, знищенням протитанкових засобів ближнього бою, що заважають просуванню танків.

Однією з неодмінних умов тісної взаємодії піхоти з іншими родами військ є своєчасний показ танкам, артилерії й авіації цілей для ураження і стрімке використання результатів їхнього вогню відділеннями.

Головна роль в організації і підтримці взаємодії безперечно належить командиру. Знаючи задум старшого начальника і з огляду на своє рішення, командир має можливість найбільш доцільно спрямовувати зусилля свого відділення.

Однак не менш важливе значення для підтримки безупинної і тісної взаємодії в бою має ініціатива і спритність солдата, його уміння використовувати свою бойову техніку і зброю з більшою користю для загального успіху.

Механізоване відділення, що підготувалося до рішучого кидка в атаку, уважно спостерігає за противником. Командир відділення ще раз вивчає об'єкт атаки, перевіряє, чи не відбулися зміни в обороні противника, чи не змінилися позиції, які були раніше виявлені і чи не з'явилися нові вогневі засоби, чи не відвів противник свою живу силу в глибину оборони.

Спостереження за противником ведуть усі солдати і спеціально призначений спостерігач.

Спостерігачем у відділенні може бути призначений будь-який військовослужбовець, тому уміти вести спостереження вдень і вночі, правильно робити висновки зі своїх спостережень зобов'язаний кожен солдат.

Спостереження за противником здійснюється безперервно і ретельно. Уважно вивчається місцевість у напрямку наступу відділення і на флангах, тому що за кожним пагорбом чи нерівністю місцевості може укритися противник. Але ж навіть окремий кулемет, не кажучи вже про гармати і міномети, не виявлений чи не знищений у період вогневої підготовки, може завдати поразки відділенню, що наступає.

Наступ з безпосереднього зіткнення з противником механізоване відділення починає з вихідної траншеї (окопу). Вихідна траншея (окоп) у залежності від умов місцевості може обиратися на віддаленні 300—800 м від рубежу переходу в атаку для того, щоб на висування відділення витрачалася мінімальна кількість часу.

Заняття вихідних траншей для наступу здійснюється звичайно в обмежений термін і закінчується незадовго до початку самого наступу, тому що недоцільно тривалий час тримати особовий склад у безпосередній близькості від противника, не ризикуючи бути завчасно виявленим.

Один з найбільш діючих способів захисту відділення у вихідному положенні — це укриття живої сили і вогневих засобів в окопах, траншеях, бліндажах і в різних інших укриттях, а також ретельне маскування.

Обладнання вихідного положення - складна і трудомістка робота. Адже, щоб укрити відділення, потрібна траншея, або система окопів, довжиною не менше 50 м.

Для обладнання такої ділянки потрібна значна кількість часу.

Складність обладнання полягає ще й у тому, що всі земляні роботи треба проводити потай від противника. Він не повинен знайти зосередження військ і підготовку їх до наступу.

Тому механізовані, танкові підрозділи і підрозділи родів військ, що їх підтримують найчастіше займають вихідні позиції для наступу тих підрозділів, що оборонялися тут раніше. Вони і готували потай ці вихідні траншеї (позиції). Так було в роки Великої Вітчизняної війни. Доцільність цього підтверджують і проведені тактичні навчання.

Сьогодні на озброєнні армії є сучасні засоби розвідки, включаючи прилади нічного бачення і інші засоби спостереження і виявлення. Тому, терміни перебування підрозділів, що наступають на вихідних позиціях повинні бути скорочені до мінімуму.

Займаючи їх у ніч перед атакою або безпосередньо перед початком наступу, підрозділи дотримуються найсуворішого маскування від наземного і повітряного противника.

Скільки б часу не знаходився підрозділ у вихідній траншеї, він повинен дотримуватися того ж режиму поводження, який був у підрозділу, що він замінив.

Маскування - це основа раптовості, союзник військової хитрості і супутник успіху. Маскування для солдата - це уміння укритися від спостереження противника, а самому безупинно вести спостереження за ним.

Перед атакою або в ніч перед наступом солдати повинні підготувати зброю, боєприпаси до бою, а безпосередньо перед атакою підігнати спорядження. Командир відділення проводить контрольний огляд усього відділення при наявності часу. З наближенням часу атаки командир відділення ще раз перевіряє солдатів щодо готовності їх до наступу.

Підготувавшись до вирішального кидку в атаку, особовий склад відділення уважно спостерігає за противником. Командир відділення ще раз вивчає об'єкт атаки (за допомогою оптичних приладів), перевіряє, чи не відбулися за ніч які-небудь зміни. У період вогневої підготовки здійснюється спостереження спеціально призначеними у відділенні солдатами, що роблять висновки з результатів спостереження і доповідають їх командиру.

Коли танки підійдуть до вихідного положення, командир відділення подає команду: “Відділення, приготуватися до атаки”.

При проходженні танка через траншею за сигналом командира взводу командир відділення командує: “Відділення- в атаку, ВПЕРЕД!”. За цією командою солдати відділення одночасно швидко вистрибують із траншеї (окопу) і, ведучи вогонь на ходу, прискореним кроком, або бігом, разом з танком, або самостійно (якщо на напрямку наступу відділення танк не діє), за підтримкою вогню артилерії, а де дозволяють умови місцевості — і за підтримкою вогню озброєння бойової машини, рухаються вперед до проходу в загородженнях. У тих випадках, коли своїх загороджень немає, або вони цілком зняті перед атакою, відділення просувається цепом до загороджень противника. Коли загородження не зняті, то в них, як і в загородженнях противника, робляться проходи.

Проходи готуються, як правило, один на взвод. Тому перед наступом командир взводу вказує послідовність і порядок подолання загороджень відділеннями. Загородження механізоване відділення долає по проходу, або самостійно за танком по його сліду. При підході до загороджень механізоване відділення за командою свого командира перешиковується в колону по одному, або по два для їх подолання.

Подолання загороджень - дуже відповідальний момент атаки. Тут від солдатів потрібні гранична спостережливість, швидкість мислення, ініціатива і рішучість. Успіх вирішують секунди. Бойовий порядок відділення максимально ущільнений у момент подолання проходу, і досить випустити з виду один єдиний уцілілий кулемет противника, не вразити його вчасно - то можна понести значні, невиправдані втрати.

При подоланні загороджень у ході наступу, коли з'явилася необхідність з цепу перешикувати відділення в колону, командир відділення подає сигнал або команду: “Відділення, за мною, в колону по одному (по два) бігом — РУШ”.

Перешикування здійснюється або змиканням на скорочені інтервали, або перешикуванням в розімкнену колону по одному або по два.

Солдати, зайнявши свої місця на ходу під прикриттям вогню кулеметника, що рухається попереду і веде вогонь по противнику, розташованому в першій траншеї, бігом долають загородження по проходу.

У тих випадках, коли відділення долає загородження одночасно всім відділенням, інтервали між солдатами в цепу по мірі наближення до загородження поступово скорочуються до метра і під прикриттям танка, або свого вогню солдати долають прохід. Особливо згубне скупчення і гаяння часу в діях при подоланні загороджень противника. Солдати повинні усвідомити, що сама по собі перешкода не являє такої загрози, яким є вогонь різних видів зброї противника, що прикриває її.

Досить незначне гаяння часу, або затримка при подоланні загородження, як противник може нанести своїм вогнем значні втрати тим, що наступають.

Подолання мінно-вибухового загородження мвід (варіант).

Після подолання загороджень противника механізоване відділення за командою (сигналом) командира відділення: “Відділення, на такий-то предмет (рубіж)-до бою, ВПЕРЕД” або “Відділення, за мною - до бою” бігом розгортається в цеп праворуч і ліворуч від командира відділення або того, що направляє відповідно до поставленого завдання і, вівши вогонь на ходу, продовжує рух в напрямі свого об'єкта атаки.

Досвід Великої Вітчизняної війни вчить, що, чим стрімкіша атака, тим більше розгубленість в стані ворога. Чим швидше зблизиться відділення, з противником, тим менше втрат, тим ближче успіх. Атака - це кульмінаційний момент бою. Вона вимагає безперервного, ефективного, ініціативного застосування своєї зброї на полі бою.

Скупчення солдатів на полі бою призводить до невиправданих втрат і підриває боєздатність відділення. Тому в ході наступу командир відділення повинен постійно стежити за дотриманням солдатами відділення інтервалу між собою.

Командир відділення зобов'язаний вказати напрямок атаки. Для цього або він сам діє попереду, а інші прямують за ним або призначає одного з солдатів направляючим, вказавши йому напрямок руху.

Порядок пересування солдатів на полі бою заздалегідь передбачити практично неможливо. Переважно це визначається характером місцевості, укриттям, діями противника і завданням, що вирішується кожним з солдатів окремо. Однак, одна з вимог повинна виконуватися всіма солдатами. Першим повинен почати рух солдат, що знаходиться позаду інших, щоб бути в одному ряду. Між тим, якщо солдату стало ясно, що противник виявив його і почав вести по ньому прицільний вогонь, то пересування негайно повинен почати один з його сусідів, тим самим привертаючи до себе увагу противника, створюючи сприятливі умови товаришеві для негайної зміни позиції.

Якщо рубіж переходу в атаку на значному віддаленні і місцевість відкрита, правильним буде використання способу перебіжок і переповзань.

Першим доцільно висунутися кулеметнику, а під його прикриттям можуть почати висуватися інші солдати відділення. Перебіжки треба здійснювати дрібними групами, або попарно. Наприклад, схоплюються раптово декілька солдатів з обох флангів відділення і, пробігши 20—25 м, швидко падають і відповзають в сторону. У цей час інші солдати відділення прикривають їх вогнем. Потім перша група солдатів відпочиває і веде вогонь по противнику, а друга, розташована позаду, здійснює перебіжку.

Якщо наступ ведеться з ходу і оборона противника надійно пригнічена вогнем артилерії, ударами авіації, або по ній застосована ядерна зброя, то відділення може атакувати передній край противника на БМП (БТР).

Інтервал між відділеннями, що рухаються на БМП (БТР) буде до 100 м.

Відділення, діючи на БМП (БТР) в бойовій лінії взводу, витримує заданий напрямок і з рубежу переходу в атаку, подавляючи вогневі точки противника, що залишилися, продовжує рух на максимальній швидкості у встановленому порядку, услід за танками долає загородження по проходу. Після подолання загороджень відділення швидко виходить на свій напрямок і стрімко висувається на передній край оборони противника, продовжуючи вести вогонь, на ходу знищує вогневі точки і живу силу противника на його передньому краї. З БМП (БТР) ведеться кругове спостереження. Сектори спостереження призначаються в залежності від розташування бійниць і розміщення особового складу. У ході атаки вогонь з БМП (БТР) ведеться на ходу, а при веденні бою в глибині оборони - з коротких зупинок і з місця. Автомати і кулемети застосовуються для знищення піхоти і вогневих точок противника, а також для знищення повітряних цілей, що низько летять.

Гранатомети є надійним засобом для знищення танків і інших броньованих цілей і вогневих точок противника.

Якщо механізованому відділенню довелося спішитися, то для атаки в пішому порядку відділення за командою свого командира: “До машини” спішується, швидко розгортається в цеп і прискореним кроком або бігом продовжує наступ.

Розміщення та розгортання у бойовий порядок механізованого відділення (варіант)

Командир на ходу уточнює напрям наступу, ставить завдання особовому складу і вказує порядок подолання загороджень. БМП (БТР) в цьому випадку просувається за своїм відділенням від одного укритого місця до іншого і там, де дозволяє обстановка, з позиції, що заздалегідь займається веде вогонь в проміжки, підтримуючи наступ відділення.

Якщо в ході бою БМП (БТР), на якому наступало відділення, буде виведений з ладу, то механізоване відділення може діяти десантом на танку, або продовжувати наступ в пішому порядку. Питання десантування на танку передбачається при організації бою і узгоджується з танковим екіпажем, що діє на напрямі наступу відділення.

Коли БМП (БТР) підбитий, командир механізованого відділення подає видимий для екіпажу танка встановлений завчасно сигнал, за яким танк зменшує швидкість, а механізоване відділення доганяє танк. За командою командира: “В колону по два, бігом- РУШ” відділення просувається за танком, причому кожна з колон услід за правою, або лівою гусеницею.

За умовним сигналом танк на мить зупиняється і першим сідає командир відділення. За його командою: “По місцях” особовий склад відділення швидко в порядку руху в колоні сідає десантом на танк через правий і лівий борти танка, відповідно тримаючи зброю в протилежній руці.

Десант розміщується вздовж башти і головним чином в кормовій частині над силовим відділенням. При цьому командир механізованого відділення займає місце в центрі танка, безпосередньо за його баштою.

Якщо прорив вівся без БМП (БТР) взимку по глибокому снігу і дії відділення десантом передбачалися з вихідних позицій, то командир відділення надіває шоломофон для зв'язку з командиром танка.

Спостереження відділення веде таким чином:

кулеметник розміщується праворуч від башти, спостерігач зліва від башти, вони обидва ведуть спостереження уперед, праворуч і ліворуч по ходу руху, гранатометник і один з стрільців спостерігають за тилом і повітрям. Спостереження за сигналами командира взводу доручається стрільцю, розташованому поблизу з командиром відділення.

Коли бойова обстановка вимагає спішування, або спішування здійснюється за сигналом командира взводу для переходу до дій в пішому порядку, командир механізованого відділення подає команду приготуватися до спішування і умовними сигнальними ударами по башті танка (коли немає іншого зв'язку з командиром танка) просить командира танка зменшити швидкість. Для спішування подається команда: “До бою - ВПЕРЕД”.

Солдати, розташовані вздовж правого борту, зіскакують з танка, тримаючи зброю в правій руці. Вони приземляються на праву ногу і з лівої ноги починають рух уперед і в сторону від танка. Солдати, які знаходяться на лівому боці танка, зіскакують на свій бік і приземляються на ліву ногу, тримаючи зброю в лівій руці, і зараз же розосереджуються на встановлені інтервали, займаючи своє місце в цепу.

Командир механізованого відділення і кулеметник прикривають вогнем спішування десанту і покидають танк останніми.

З метою дотримання заходів безпеки зіскакування з танка не повинно бути одночасним, першим спішується той, хто сидить позаду. В іншому випадку можливе зіткнення солдатів при спішуванні.

Способи руху до об'єкту атаки відділенню вказує командир

взводу. В окремих випадках, з урахуванням вогню противника і рельєфу, місцевості командир відділення може сам визначити спосіб пересування.

При наступі можуть застосовуватися різні способи пересування. Відкриті ділянки місцевості, що прострілюються противником, вигідно долати перебіжкою (бігом) всім відділенням одночасно, або по одному, по два. На місцевості, закритій від наземного спостереження і вогню противника, потрібно рухатися в ланцюгу прискореним кроком. По прихованих підступах (яр, канава, лощина, обривчастий берег ріки) механізоване відділення може рухатися в колоні по одному, невеликі ділянки, що прострілюються сильним автоматним вогнем, при наявності незначних укриттів можуть долатися переповзанням.

Якщо солдат, або відділення попало під артилерійсько-мінометний вогонь противника, вони повинні стрімким кидком уперед вийти із зони обстрілу. У момент зближення з противником під щільним вогневим прикриттям перебіжки повинні здійснюватися максимальною кількістю солдатів.

Зближення з противником позбавляє ворога можливості застосувати зброю масового ураження або зробити артилерійський наліт без боязні піддати ураженню свої підрозділи.

В ході наступу солдати, що прикривають вогнем перебіжку свого товариша, що просувається уперед, повинні уміло оцінювати місцевість на полі бою, щоб, вівши вогонь з однієї позиції, вже тепер вибрати подальшу позицію, з якою зможуть ефективно вести вогонь по вогневих точках противника або по району імовірного розташування його після свого пересування уперед. До об'єкту атаки відділення просувається під прикриттям вогню артилерії, мінометів, кулеметів і інших засобів, що підтримують підрозділ, який наступає, а також під прикриттям вогню своєї зброї.

З наближенням до рубежу переходу в атаку солдати повинні посилити свою увагу до оборони противника. Бій є бій. І можливо, що у противника з¢явиться вцілілий вогневий засіб в зоні досяжності автоматного вогню. Дати вказівку танку, або артилерії - означає, втратити дорогоцінний час. Треба негайно відкрити вогонь і знищити вогневий засіб противника.

Кожний солдат окремо і відділення загалом, зближуючись з противником, повинні виконувати наступні основні вимоги.

Використовуючи складки місцевості, швидко, дружно і рішуче просуватися уперед, діючи відповідно до отриманого завдання від командира відділення.

Досягши рубежу ураження, вести точний прицільний вогонь, послідовно розподіляючи його по цілях.

Якщо атака здійснюється з артилерійською підготовкою, відділення починає рух в атаку за загальним сигналом. Танки, прикриваючи піхоту своєю бронею, вогнем забезпечують знищення вогневих засобів противника, що заважають просуванню піхоти. Гармати супроводу послідовно, перекатами ведуть вогонь на подавлення і знищення вогневих засобів противника.

Відділення, в свою чергу, знищує солдатів противника, озброєних протитанковими засобами ближнього бою.

Наблизившись до переднього краю оборони противника на 25-30 м, відділення за командою свого командира: “Відділення, гранатами - ВОГОНЬ” кидає в траншею противника ручні гранати і з криком “Ура” услід за танком стрімко вривається на позицію противника, знищує його вогневі засоби і живу силу.

Противника, що знаходиться в траншеї, солдати відділення знищують вогнем впритул, гранатою, армійським ножем, ударом прикладу. І тільки при крайній необхідності, якщо противник засів у ходах сполучення і знищити його з брустверу траншеї не вдалося, за наказом командира відділення частина особового складу зістрибує в траншею і знищує противника в ній.

Якщо ж противник завзято обороняє окремі ділянки траншей і ходи сполучення, засівши в бліндажах і сховищах, відділення за наказом командира знищує його.

Увірвавшись в окоп, що входить в систему вузла опору противника, відділення очищує його в тому напрямі, який вказаний командиром взводу. Негайно по захопленню хоч би частини окопу, або частини траншеї (ходу сполучення), командир забезпечує відділення з обох флангів, для цього на фланги виставляє автоматників, а в центрі встановлює кулемет і гранатомет в готовності до відбиття контратаки. Якщо один з флангів найбільш загрозливий, то основні вогневі засоби відділення - кулемет і гранатомет висуваються до загрозливого флангу. Забезпечивши за собою захоплену частину позиції, командир прямує з солдатами уперед, захоплюючи іншу частину траншеї противника. Якщо противник не має розвиненої мережі окопів, відділення знищує поодиноких солдатів противника, що переховалися поблизу, і потім просувається уперед.

Очищення окопів, траншей і ходів сполучення - це дуже складний вид бойових дій. Складність його полягає в тому, що cолдати, які увірвалися в траншею або окоп противника, можуть розраховувати, частіше за все, тільки на власну майстерність, на свою зброю і свої сили, застосовуючи при цьому вогонь, гранату, приклад, армійський ніж, піхотну лопатку і прийоми рукопашного бою.

За кожним вигином траншеї, в укриттях і бліндажах може затаїтися солдат противника, і він неодмінно зробить все можливе, щоб раптово впритул обстріляти, кинути гранату, або напасти з тилу. Потрібно бути постійно напоготові, готовим до будь-яких несподіванок, щоб своєчасно і успішно відбити будь-які удари противника, що переховувався.

Події в бою розвиваються швидко. Знищивши вогневий засіб перед собою, надай допомогу товаришеві. Не можна забувати про танки і знаряддя супроводу. Хоч танки і артилерійські гармати прокладають шлях підрозділам в окремі моменти бою, вони самі іноді потребують допомоги.

Так, наприклад, солдат противника виявився в зоні мертвого простору вогню танка. Він підготував гранату і зараз нею уразить броньовану машину, танк в ситуації, що склалася, безпорадний проти солдата, він не може убити його, оскільки солдат знаходиться в мертвому просторі або ховається в траншеї. Тут солдат зобов'язаний знищити ворога своїм вогнем і забезпечити подальші успішні дії танка.

Успішна атака першої траншеї - це лише перший крок до успіху.

Після подолання першої траншеї противника механізоване відділення вслід за танком безупинно продовжує атаку у вказаному напрямі, долаючи другу і подальші траншеї.

При вимушеній зупинці танка відділення, використовуючи вогонь артилерії і мінометів, а також знищуючи противника своїм вогнем, не затримуючись, обганяє його і продовжує наступати у вказаному йому напрямі.

У відділенні в ході бою передача команд, сигналів і наказів утруднюється діями противника. Особливо важко управляти, коли ланцюг, що атакує наблизився до противника. Психологічно солдат охоплений метою знищити ворога, інакше сам буде убитий. У такий момент бою управління являє собою особливі труднощі. І тут успіх залежить часто від знань солдатом завдання прояву власної ініціативи.

Під час бою в глибині оборони противника механізоване відділення в складі свого взводу стрімко просувається уперед за танками, використовуючи результати вогню артилерії, мінометів і дії сусідів. Успішне просування, хоч би одного солдата, повинне бути негайно підтримане іншими солдатами і відділенням загалом. Вогонь відділення з БМП (БТР) веде з ходу, з коротких зупинок і з місця. При цьому командир відділення встановлює такий порядок просування і ведення вогню, щоб не припинявся рух відділення загалом. Частина солдатів і кулеметник ведуть вогонь, а інший склад відділення просувається уперед; потім солдати, що висунулися і сховалися за складками місцевості, і ведуть вогонь, забезпечуючи пересування групи, що залишилася. Якщо успішне просування утруднене через сильний вогонь противника, механізоване відділення наближається до противника, потай рухаючись від одного місцевого предмету до іншого, а потім, перейшовши в атаку, знищує його вогнем, гранатами і в рукопашній сутичці.

Мінновибухові загородження, завали і інші важкопрохідні ділянки в глибині оборони противника відділення за наказом командира взводу обходить, або долає по утвореному проходу.

Заражені ділянки місцевості в залежності від обстановки відділення долає на БМП (БТР), або в пішому порядку, використовуючи і в тому і в іншому випадку індивідуальні засоби захисту.

Відчувши загрозу поразки, противник може вдатися до застосування ядерної зброї.

Безперечно, ядерна зброя є могутнім засобом ураження, між тим існують прості і надійні заходи і способи захисту від неї. Для захисту людей, техніки, озброєння можна використати складки місцевості, укриття, інженерні споруди, захисні комплекти.

Ефективним засобом захисту потрібно вважати безпосереднє зіткнення з противником, оскільки це позбавляє його можливості застосувати ядерну зброю, побоюючись можливості ураження своїх військ.

Надійний захист особового складу відділення може бути досягнутий умілими і енергійними діями командира і усього особового складу, безперервним веденням радіаційної розвідки, умілим використанням захисних властивостей бойової техніки, місцевості і індивідуальних засобів захисту. З метою ліквідації наслідків проводиться санітарна обробка особового складу, дезактивація обмундирування, зброї і бойової техніки.

Ударна хвиля є найбільш сильним вражаючим фактором ядерного вибуху. Вона наносить травми людям, руйнує споруди, пошкоджує бойову техніку, озброєння. За перші 2 с вона проходить 1000 м, за 5 с -2000 м, за 8 с -3000 м.

Знаючи це, солдат може вчасно зайняти укриття, тим самим зберегти себе, озброєння і бути в готовності продовжувати виконувати поставлене завдання.

Як відомо, світлове випромінювання триває декілька секунд, однак воно може нанести великі втрати, якщо не ховатися від нього.

Значно перевершуючи за яскравістю сонячне світло, світлове випромінювання викликає опіки шкіри, запалює дерев'яні речі, фарбу на зброї, обмундирування, викликає пожежі. Солдат повинен пам'ятати, що будь-яка перешкода в тій, або іншій мірі може служити надійним захистом від світлового випромінювання.

Проникаюча радіація вражає тільки живі організми. Дія її триває при атомному вибуху біля 10 с. Різні перешкоди: товща землі, броня - добре захищають людей від дії проникаючої радіації.

При ядерному вибуху випадають радіоактивні речовини. Вони не мають запаху, кольору та інших зовнішніх ознак. Виявити їх можна тільки за допомогою приладів. Попавши на шкіру, на слизові оболонки носа, рота, вони викликають в організмі запальні процеси і ведуть до захворювання променевою хворобою.

Тому вести бойові дії на місцевості, зараженій радіоактивними речовинами, слід в засобах захисту.

Захист особового складу від ураження різними факторами ядерної зброї повинен бути постійно під безперервним контролем командира відділення.

Своєчасне виявлення загрози застосування ядерної зброї, швидка передача команд (сигналів) для укриття чи захисту індивідуальними засобами, ефективне використання захисних властивостей місцевості і техніки здатні звести на нівець застосування противником ядерної зброї і зберегти боєздатність відділення.

Бій - це змагання розумів, сили, волі і військової майстерності. У цьому змаганні перемога - нагорода за умілі, рішучі та ініціативні дії, а поразка - розплата за пасивність і допущені помилки. Бій виграє підрозділ, а не окремі солдати. Але загальний успіх підрозділу складається з дій поодиноких солдатів. Уміння солдата виконати завдання, проявивши при цьому ініціативу, забезпечує успіх підрозділу загалом. Звичайно, окремі солдати в тій чи іншій мірі можуть вплинути па успіх бою. Тому необхідно, щоб кожний з них знав загальний задум бою, своє завдання і завдання сусідів.

З початком бою управління стає особливо складним. Між тим, чіткість і безперервність управління є найбільш важливим чинником, що визначає завершення бою.

Управління вогнем є найважливішим обов'язком командира відділення.

Воно включає: розвідку цілей і оцінку їх важливості; вибір виду зброї, якою можна найбільш надійно знищити ціль; подачу команд на відкриття вогню; спостереження за результатами вогню і його коригування; маневр вогнем; контроль за витратою боєприпасів. Для управління вогнем призначаються єдині орієнтири і сигнали.

Успіх будь-якого підрозділу в бою залежить від зусиль і правильного керівництва командира. У ході вогневого бою командир відділення просувається в ланцюгу відділення, що наступає в безпосередній близькості з кулеметником, щоб своєчасно поставити йому завдання. У ході наступу він також ставить завдання з виявлення і знищення протитанкових засобів вогнем відділення і приданих засобів, а також вказує танкам цілі, що заважають просуванню відділення.

Бій в глибині оборони противника є безпосереднім продовженням і розвитком атаки. Під час бою в глибині оборони противника механізоване відділення так само, як і під час атаки, повинне рішуче і стрімко просуватися вперед. Однак способи пересування під час атаки і під час бою в глибині оборони неоднакові.

У залежності від вогню противника потрібно використовувати складки місцевості для потайного висунення у фланг і тил противника, котрий чинить опір, з метою його знищення. Рух здійснюється під прикриттям вогню своєї зброї, а також вогню артилерії і мінометів.

Якщо відділення наступає в пішому порядку, то особовий склад повинен витримувати встановлені інтервали в цепу; вести безперервне спостереження за противником і доповідати про виявлені цілі командиру, знищувати їх самостійно, або за командою; уміло поєднувати стрімкий рух вперед з влучним вогнем, використовуючи для цього умови місцевості.

Механік-водій БМП (водій БТР) повинен вести БМП (БТР) “стрибками”, від одного укриття до іншого, захищаючи його від вогню противника і створюючи найкращі умови навіднику-оператору (навіднику кулеметів) при озброєнні БМП (БТР) для підтримки свого відділення вогнем, а також коригувати стрільбу з БМП (БТР); безперервно спостерігати за командиром і бути готовим за його сигналом прийняти командування відділенням на себе.

Після оволодіння вказаним об'єктом атаки в глибині оборони, відділення, не затримуючись, просувається на БМП (БТР) уперед. Не відхиляючись від напряму наступу і витримуючи своє місце в бойовому порядку взводу, відділення, використовуючи складки місцевості, здійснюючи маневр, швидко виходить у фланг або тил вогневим засобам і групам противника, що чинять опір, вогнем і рішучою атакою знищує їх.

Під час бою в глибині оборони противника механізоване відділення за наказом командира взводу може застосовувати такий вид маневру, як охоплення.

Охоплення є маневром у фланг і тил противнику. Він здійснюється в тісному вогневому зв'язку з відділеннями, які наступають з фронту. При охопленні відділення, використовуючи результати вогню сусідів, а іноді і вогню свого кулемету з фронту і прикриваючись складками місцевості, виходить у фланг, або тил вогневому засобу противника, що чинить опір, і рішучою атакою знищує його.

Маневр в сучасному понятті - це не тільки організоване висунення відділення для заняття вигідного відносно противника положення але і найдоцільніший спосіб вирішення завдань з метою нанесення удару по найвразливішому місцю, особливо по флангах і тилу противника. Маневр повинен забезпечувати виконання завдання в короткий термін і з найменшими втратами.

Для успішного проведення маневру у будь-якому виді бойових дій командир повинен постійно знати обстановку, своєчасно вносити зміни в прийняте рішення, твердо управляти відділенням.

Маневр не є самоціллю. Це засіб вирішення окремних завдань на шляху до досягнення загальної мети, таких, як заняття найвигіднішого положення для ведення вогню по вразливому місцю противника, або виходу на напрям для атаки у фланг і тил. Кінцевою метою маневру є смілива, рішуча атака, по можливості забезпечена достатньою кількістю засобів подавлення противника.

Успіх маневру залежить від задуму командира, скритності і раптовості дій відділення. Задум повинен виключати складну перебудову бойового порядку, зайве пересування на полі бою, забезпечувати швидкість проведення маневру. Маневр повинен проводитися швидко і потай. Для його здійснення використовуються відкриті фланги, проміжки, складки місцевості і приховані підступи, траншеї і ходи сполучення.

Дуже важливо, щоб артилерія сприяла просуванню підрозділів, знищуючи і подавляючи вогневі засоби противника, що заважають їх просуванню, а підрозділи зобов'язані надати необхідну допомогу в просуванні артилерії, коли засоби тяги артилерії не можуть бути використані на полі бою.

Вдало здійснений маневр може забезпечити успіх відділенню в бою зі значно перевершуючим його по силі противником.

Здійснюючи маневр з метою обходу вогневого засобу противника, відділення може застосувати для маскування своїх дій ручні димові гранати.

Ось, наприклад, як тактично грамотно і розумно використав маневр на одному з навчань командир механізованого відділення. Розвиваючи наступ в глибині оборони “противника”, командир відділення помітив три бронетранспортери, що висуваються з глибини на допомогу підрозділу, який вів завзятий бій з тими, що наступають. Переконавшись, що сусід ліворуч скував підрозділи “противника”, які діють перед фронтом і вони не представляють загрози для удару у фланг і тил відділенню, командир відділення прийняв рішення:

під прикриттям гаю, розташованого тут же на фланзі, вийти в тил колоні, що висувається, закидавши бронетранспортери гранатами, рішучою атакою знищити “противника”. Стрімко і приховано проведений маневр, рішучий і раптовий удар зробили свою справу. Відділення в короткому бою “знищило” до взводу солдат “противника”.

Успіх був досягнутий внаслідок точної оцінки обстановки, правильного вибору об'єкту атаки, доцільного рішення, грамотно, швидко і потай проведеного маневру і рішучої атаки.

Одне з головних завдань солдата в наступі - безперервно спостерігати за противником і вести по ньому влучний вогонь. Правильне використання місцевості допомагає краще бачити противника і зручніше вести по ньому знищувальний вогонь.

У ході руху в атаку, використовуючи перебіжки і переповзання солдати безперервно повинні спостерігати за противником і при вимушеній, навіть хвилинній зупинці вибирати таке місце, щоб з нього можна було добре спостерігати за противником, швидко відкривати по ньому прицільний вогонь, залишаючись в той же час укритим від спостереження і його вогню.

З однієї вогневої позиції вести тривалий час вогонь не можна, її потрібно частіше міняти. Для цього солдат повинен уміти в ході ведення вогню своєчасно відшукувати нову відповідну вогневу позицію і по можливості прихований шлях до неї. Уміле поєднання автоматичного вогню з просуванням уперед - це велике мистецтво солдата, від якого залежить загальний успіх наступу.

Прагнучи відновити втрачене положення, противник буде проводити контратаки.

Контратаку піхоти противника механізоване відділення відбиває вогнем, а потім за наказом командира своїми силами, або у взаємодії з іншими відділеннями взводу стрімкою негайною атакою завершує знищення противника гранатами.

Якщо ж противник контратакує з танками, відділення попередньо відсікає піхоту від танків і знищує їх. Боротьба з танками ведеться всіма засобами, що є в розпорядженні командира відділення, гранатами і протитанковими гранатометами. Піхота знищується автоматичним вогнем кулеметів і автоматів.

Відбивши контратаку противника, відділення продовжує наступ у вказаному йому напрямі. У ході бою може виникнути ситуація, коли противник буде атакувати сусіда. Механізоване відділення, при необхідності, повинне надати допомогу контратакованому сусіду вогнем і рішучим просуванням уперед. А в окремих випадках за наказом командира взводу відділення всіма силами і засобами може взяти участь у знищенні противника, що контратакує сусіда.

Якщо противник контратакує значними силами, то відбивати таку контратаку доцільно вогнем з місця, попередньо окопавшись.

Оволодівши в ході наступу вигідним рубежем, або виконавши поставлене перед відділенням завдання, механізоване відділення повинне наполегливо утримувати його і ні в якому разі без наказу старшого командира не залишати захопленого рубежу. І тут успіх виконання завдання багато в чому залежить від того, наскільки особовий склад відділення успішно окопається і замаскується.

Якщо противник почне відходити, відділення зобов'язане стрімко і невідступно переслідувати його, знищуючи вогнем всіх своїх засобів.

Щоб легше перемогти противника, треба обдурити, перехитрити його, обрушитися на нього раптово всією силою вогню, а потім рішучою атакою остаточно знищити, або взяти його в полон.

Одним з засобів досягнення раптовості є маскування. Умови і засоби маскування дуже різноманітні і цілком доступні для кожного воїна. Уміле використання рельєфу місцевості і різних місцевих предметів (лісу, чагарника, огорож, будов, пеньків, копиць, канав і ін.) зручний і простий спосіб маскування.

Якщо місцевість не дозволяє зробити маскування природним способом, застосовуються технічні засоби маскування. До них належать: фарбування предметів і укриттів під колір місцевості, влаштування різних масок, застосування димових завіс, табельного маскувального майна, використання маскувальних костюмів, масок, сіток, чохлів для особового складу і озброєння.

Організовуючи і здійснюючи маскування, командир повинен постійно пам'ятати вимоги, що пред'являються до нього. Воно повинно бути активним, різноманітним, правдоподібним і безперервним.

Активність маскування полягає в створенні у противника помилкового уявлення відносно наших намірів.

Різноманітність маскування - це уміння військовослужбовців по-різному (нешаблонно) маскувати один і той же об'єкт.

Правдоподібність - це схожість об'єкту, що маскується з

предметом місцевості, під який він маскується.

Безперервність маскування досягається її дотриманням на всіх етапах ведення бойових дій, з постійним і негайним її відновленням, якщо маскування було порушене.

Наведемо такий приклад. Влітку 1943 р. радянська частина, змінивши раніше батальйон, що діяв тут, готувалася до прориву оборони фашистів в районі Кривого Рогу. У смузі наступу знаходилася сильно укріплена висота, перетворена фашистами у вузол опору, яка панувала над навколишньою місцевістю. Наявність дзотів, інженерних споруд і загороджень з добре організованою системою вогню робило висоту неприступною. І дійсно, неодноразові спроби попередньго батальйону прорвати оборону фашистів успіху не мали.

Підготовку до прориву оборони командир почав з організації маскування. Частина жила суворо в режимі зміненого батальйону. Жодного додаткового спостережного пункту, хоч в цьому була велика потреба, жодного нового вогневого засобу на передньому краї не було виставлено, не кажучи вже про інженерні заходи. І все це в умовах, коли цей підрозділ за чисельністю значно перевершував батальйон, що діяв тут раніше.

У тилу, де розташовувалася більша частина сил і засобів полку, за розпорядженням командира був створений макет місцевості з точною копією вузла опору фашистів, яким необхідно було оволодіти. На ньому командир відпрацьовував з підрозділами питання атаки і взаємодії. Офіцери і сержанти вивчали оборону фашистів, а також напрями своїх майбутніх дій. Пам'ятається, рота вже зайняла початкові положення для наступу, коли бронебійник

Карпухин виявив між двома кущами, що раніше були на передньому краї фашистів, третій кущ. Віддаючи жовтизною, він посилив думку, що з'явилася у солдата, що це новий вогневий засіб, невдало замаскований фашистом під кущ. Карпухин відразу поділився своїми спостереженнями з командиром взводу. Командир переконався в правоті солдата. Часу до атаки залишалося мало. Командир наказав уважно спостерігати за “кущем” і у разі виявлення там вогневого засобу — знищити. По загальному сигналу рота перейшла в атаку. “Кущ” ожив. Ледве фашистський кулеметник зробив коротку чергу, як був убитий влучним пострілом Карпухина з протитанкової рушниці. Можна собі уявити, які втрати могла понести рота, якби не був своєчасно виявлений кулемет противника,

Наступ механізованого відділення вночі характеризується наступними особливостями.

Поняття ночі асоціюється у нас з поняттям темряви, обмеженої видимості. Ніч накладає свій відбиток на бойові дії солдатів і відділення. Сміливому та умілому ніч, як правило, допомагає в досягненні успіху. Лінивому та чванливому вона створює нездоланні труднощі, свідчить солдатська мудрість. "Тільки солдат, відмінно оволодівши прийомами і способами дій на полі бою, який твердо знає свою зброю, може успішно діяти в сучасному бою вночі. Нічний час створює вигідні умови для нанесення раптових ударів по противнику і сприяє досягненню перемоги навіть над противником, що переважає по силі.

Нічні дії є звичайними в бойовій обстановці. При діях вночі можна досягнути раптовості для противника і значних успіхів з малими втратами.

Наступу вночі повинна передувати рекогносцировка місцевості, під час якої командир відділення повинен: з¢ясувати завдання взводу, знати порядок висування у вихідне положення для атаки і місце відділення.

Атака вночі проводиться, як правило, після вогневої підготовки. У нічному бою особливе значення набувають вогонь впритул, застосування гранат.

Наказ на атаку вночі командир відділення звичайно отримує до настання темряви і повинен засвітла поставити завданя відділенню. При цьому напрямок атаки він вказує по добре знайомих і помітних у темний час орієнтирах.

Потім командир готує відділення до атаки вночі. Ця підготовка полягає в тому, що всі солдати вивчають місцевість у напрямку атаки, запам'ятовуючи шлях руху і місцеві предмети, по яких можна перевірити напрямок руху, по досягненні яких відділення повинне закріпитися. Вони вивчають також азимут руху, розташування і поведінку противника в об'єкті, що атакується. Усі солдати маскують блискучі частини спорядження і підганяють його так, щоб воно при русі не робило шуму і не обмежувало дій.

Для упізнання своїх підрозділів звичайно встановлюються примітні знаки (наприклад, біла пов'язка на рукаві). З настанням темряви командир відділення, прийнявши сигнал про готовність проходів у загородженнях, тихо віддає команду: “Відділення, підготуватися до атаки”, “Відділення- в атак, ВПЕРЕД”. Кидок в атаку направляючого відділення служить сигналом для переходу в атаку усього взводу. Рух в атаку звичайно здійснюється в цепу. Темної нічі інтервали між солдатами скорочуються.

Під час руху відділення в атаку командир відділення стежить, щоб солдати не робили шуму, не відривалися один від одного і щоб чільний витримував заданий напрямок, відділення не розтягувалося і після подолання перешкод швидко відновлювало бойовий порядок.

Солдати повинні знати, що при висвітленні противником місцевості дивитися на джерело світла не можна, оскільки потім у темряві, що наступила, в першу мить нічого не буде видно. Прохід у загородженнях противника відділення долає перебіжками, один за одним, а проминувши загородження, розгортається в ланцюг і, використовуючи обраний командиром спосіб просування, зближується із противником. У ході наступу командир відділення суворо стежить за тим, щоб відділення витримувало своє місце в бойовому порядку взводу і з отриманням сигналу (команди) командира взводу негайно виконувало його.

Особливою турботою командира відділення повинне бути найсуворіше дотримання дисципліни під час руху. Усі необхідні команди подаються пошепки, або сигналами.

У залежності від темряви ночі видимість коливається від декількох метрів до 200 (у ясні, місячні ночі). Під покривом нічної темряви не тільки поодиночні солдати, але і підрозділи можуть непомітно підійти до противника, або здійснити маневр і раптовою атакою нанести йому поразку.

Уночі всі звуки, шуми чутні краще, ніж вдень. Так, погано пригнане спорядження і неспритні рухи видають рух солдата. Тому, застосовуючи вночі прийоми безшумного руху, солдат повинний у свою чергу бути уважним до шумів, що доносяться з розташування противника, що є одним із способів розвідки.

Уночі не рекомендувалося робити різких рухів, стрибати, бігати, за винятком тих випадків, коли вимагала обстановка. Перешкоди і загородження на шляху руху подолалися плавно. Особливо обережно рухалися по заболоченій ділянці і лугу. Маскування і пристосування до місцевості в місячну ніч дотримувалися так само, як і вдень. При застосуванні противником штучного висвітлення місцевості в ході атаки освітлювальними снарядами, або ракетами солдати швидко без якої-небудь команди лягали і не ворушилися, поки не згасне світло, потім стрімко відбігали на 10 м убік і вперед і знову лягали, якщо противник повторював висвітлення, і знову продовжували рух, використовуючи темряву. Так, дотримуючись вимоги досягнення раптовості для дій уночі, був забезпечений прорив міцного оборонного рубежу фашистів.

Солдат повинен постійно пам'ятати, що заряджати зброю при русі в атаку треба дуже обережно , тому що брязкіт затвору в тиху ніч чути на віддалі 400—500 м, рух цепу може прослуховуватися на віддалі 300—400 м.

Крім гарного орієнтування і вмілих дій вночі треба вміти суворо дотримувати світлового і звукового маскування. Військовослужбовець повинен знати, що вогник цигарки видний на відстані до 500 м, а світло від запаленого сірника до 1000 м, світло кишенькового ліхтарика до 1500 м.

Ніч спільниця вмілому солдату і хорошому командиру. Вона дає можливість діяти потай і раптово і, як правило, призводить до успіху. Однак, треба твердо пам'ятати, що підготовка до нічних дій проводиться у світлий час і вимагає великої уваги. Організовуючи нічний бій, командир зобов'язаний виключити складні маневри.

Однак висока навченість, глибоке знання свого завдання, уміння вести вогонь вночі і витримувати напрямок наступу ще не гарантують успіху. Якщо при денних діях солдату досить крім свого завдання знати завдання відділення і взводу, то при підготовці до нічних дій треба знати задання сусідніх взводів, з якими вони взаємодіють.

На одному з тактичних навчань рота під командуванням капітана Петрука отримала завдання опанувати лісовим масивом, що складав основу опорного пункту “противника”. Основна вага наступу падала на взвод старшого лейтенанта Прутко, а взвод лейтенанта Михайлюка повинен був сприяти виконанню цього завдання.

У ході наступу обстановка трохи змінилася. Взвод старшого лейтенанта Прутко, зустрівши завзятий опір “противника”, відстав від взводу лейтенанта Михайлюка. Відділення, відповідальне за фланг із взводом старшого лейтенанта Прутко, знищивши “противника” у чагарнику, непомітно ухилилося в ліс і втратило орієнтування. До цього часу взвод, що наступав на ліс, вибив “противника” із займаних позицій, почав очищення лісу. І отут він був атакований у фланг відділенням взводу Михайлюка. Добре, що сигнал упізнання, поданий старшим лейтенантом Прутком, командир відділення знав і вчасно запобіг втрат. Однак темп наступу був втрачений, і “противник” використав замішання наступаюуих, виграв час для організації оборони на новому рубежі.

Таким чином, можна зробити висновок, що нічні дії сприяють успіху бою, коли особовий склад має високу навченість, а командир перед боєм, використовуючи світлий час, передбачає всі необхідні заходи.

Під час атаки вночі без вогневої підготовки дії відділення можуть бути різними. В одному випадку відділення, наблизившись до об'єкту атаки на дистанцію кидка гранати, за сигналом командира роти закидує противника гранатами і з криком «ура» атакує його. В іншому випадку відділення, потай наблизившись до об'єкта атаки, раптовим кидком без пострілів вривається в траншею (окоп) і знищує противника в рукопашній сутичці. У випадку виявлення противником підрозділів, що наступають і безупинного висвітлення ним місцевості особовий склад відділення не лягає, а прискорює просування вперед.

Досвід війни показав, що в нічний час противник часто вів безладний вогонь, а тому не завжди варто вести вогонь у відповідь. Вогонь у відповідь ведеться, коли противник виявив відділення, або за командою командира. Коли відділення іде в атаку, зупинятися і тим більше лягати за укриттями для ведення вогню не можна. В атаці лягти - означая загинути і не виконати завдання. При русі в атаку найбільш ефективним способом ведення вогню по противнику є спосіб навскидку. Стрільбу варто вести двома-трьома короткими чергами. Перша черга трасою куль підкаже, у якому ступені і куди змінити прицілювання для ураження противника. В міру наближення до противника вогонь необхідно вести по силуетах цілей і по брустверах траншей і окопів.

Ефективність ведення вогню по силуетах обумовлена різким їх виділенням на світлому тлі неба, пожежі, сніговому покрові. Прицілювання варто робити в такий спосіб: ствол направити трохи убік від цілі, узяти рівну мушку, а потім, переміщуючи зброю, підвести лінію прицілювання в середину цілі. По силуетах можна вести вогонь, наводячи автомат по стволу, особливо, коли силуети знаходяться на темному тлі лісу або чагарнику, а також при веденні вогню на ходу.

Артилерія і міномети, що підтримують наступ вночі, тільки за сигналом командира роти відкривають вогонь по противнику, здійснюючи вогневу підтримку і супровід.

Зима, безумовно, накладає свій відбиток на ведення бойових дій. Короткі дні і довгі ночі, глибокий сніговий покрив, сильні морози, заметілі, раптові відлиги, що супроводжуються густими туманами, ожеледдю, сніговими заметілями  все це змушує вести наступ, як правило, на найдоступніших для підрозділу напрямках. Глибокий сніговий покрив, природно, знижує рухомість і маневреність. Отже, швидкість і раптовість маневру поряд з добре організованим зв'язком і безперервністю командування досягається завчасною підготовкою шляхів. В умовах глибокого снігового покрову відділення може наступати на бронетранспортерах (БМП) з високою прохідністю, десантом на танках, або на лижах. Самостійність, ініціатива, творчість всього особового складу в бою, висока особиста майстерність, врахування особливостей дій у зимових умовах при низьких температурах — ось що гарантує успішне виконання завдань механізованим відділенням.