21. Правові наслідки засудження особи за межами України.

1. Вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо грома­дянин України, іноземець або особа без громадянства були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України.

2. Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.

У частині1 ст. 9 КК вказано на можливість врахування вироку суду іно­земної держави до осіб, які були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України. Це відповідає вимогам ст. 56 “Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків” (ратифікована Законом України від 26 вересня 2002 р.), відповідно до якої “кожна Договірна Держава приймає таке законодавство, яке вона вважає за доцільне, для того, щоб надати можливість своїм судам при винесенні вироку брати до уваги будь-яке попереднє європейське судове рішення у кримінальній справі, винесене за інший злочин... з тим, щоб додати до цього вироку усі чи деякі наслідки, які її законодавство надає вирокам, винесеним на її території. Вона визначає умови, за яких такий вирок береться до уваги”.

Положення ч. 1 ст. 9 КК так само може бути застосоване до громадян Ук­раїни, іноземних громадян та осіб без громадянства. При цьому врахування вироку суду іноземної держави є правом суду України або іншого відповідного органу, а не обов’язком. Тому вказані в ч. 2 ст. 9 КК правові наслідки можуть і не враховуватися.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при: кваліфікації нового злочину; призначенні покарання; звільненні від кримінальної відповідальності; звільненні від покарання.

Рецидив — це вчинення нового умисного злочину особою, яка має су­димість за умисний злочин (див. коментар до ст. 34 КК).

Невідбуте покарання — див. коментар до статей 71 і 82 КК.

Інші правові наслідки — до них належать повторність і сукупність злочинів, вид і розмір призначеного покарання, зобов’язання при умовно-достроковому звільненні, зобов’язання відшкодувати заподіяну в результаті злочину матеріальну шкоду тощо.

Кваліфікація злочину — це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками скоєного діяння й ознаками злочину, перед­баченого кримінально-правовою нормою в законі про кримінальну відпові­дальність. Така відповідальність встановлюється на підставі складу злочину.

Призначення покарання — див. коментар до статей 65-73 КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності — див. коментар до статей 44-49 КК.

Звільнення від покарання — див. коментар до статей 74-87 КК.

22.Поняття і ознаки злочину:законодавче і теоретичне визначення.

Згідно зі ст. 11 Кримінального кодексу України, злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність ), вчинене суб'єктом злочину. Згідно з ч. 2 ст. 11 Кримінального кодексу України не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь - якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить великої суспільної небезпеки.

В силу даної статі злочином може бути визнано лише винне суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність ), тобто вчинене особою навмисно чи необережно.

Злочин — це суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом. Отже, воно заборонено під страхом покарання. Тому караність винного суспільно небезпечного діяння є також істотною ознакою злочину. В характері і розмірі покарання, встановленого кримінальним законом за той чи інший злочин, виражена оцінка державного ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину.

Дві ознаки злочину винність та суспільна небезпечність. В теорії кримінального права обов'язковими ознаками злочину, здебільшого, також називають винність і караність або лише винність.

Об'єктивно суспільно небезпечне діяння може бути визначене злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно (умисно чи необережно). Яка б шкода не була б заподіяна діянням особи, які б тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за відсутності вини, тобто умислу або необережності, коли особою не усвідомлювалась суспільна небезпечність вчинюваних нею дій ( бездіяльності ) і їх можливих наслідків, і вона не тільки не бажала їх настання, а й не передбачала можливості їх настання, і при цьому на неї законом не покладався обов'язок передбачення таких наслідків, воно ( діяння ) не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні відсутній прояв свідомості та волі особи. Винність - одна з най важливіших ознак, але не самостійна ознака, а така, що характеризує суспільну небезпечність діяння, тобто є структурним елементом суспільної небезпечності.

Суспільна небезпечність діяння - це перш за все, його об'єктивна властивість заподіювати шкоду або ж створювати загрозу заподіяння шкоди тим об'єктам, які охороняються законом, у ньому виявляється негативне ставлення до них.