80. Мета покарання.

Мета покарання — це той результат, якого прагне досягти держава, застосовуючи до особи, винної у вчиненні злочину, певні, визначені законом заходи примусу. Мета покарання визначена в ч. 2 ст. 50 КК, де вказано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Із змісту даного визначення випливають такі цілі покарання:

1) кара щодо засудженого;

2) його виправлення;

3) спеціальне попередження — запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим;

4) загальне попередження — запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

Кара, тобто відплата винному за вчинений ним злочин виступає не лише однією із цілей покарання, але й однією з його ознак, що визначає зміст покарання. Однак досягнення мети кари можливе лише у випадку призначення покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину. Покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК), що і являє собою відплату за вчинене. Кара як ознака покарання знаходить своє вираження у відповідній нормі Загальної частини КК, в якій описані ознаки певного виду покарання, а також у санкції норми кримінального закону, якою передбачено відповідальність за вчинений особою злочин. Кара як ціль покарання виражається лише у призначенні особі, яка вчинила злочин конкретної міри покарання та її виконанні. Досягнення мети кари, як відплати винному за вчинене необхідно для захисту суспільства, для задоволення почуття справедливості потерпілого і суспільства, проти яких вчинено злочин.

Виправлення засудженого — це такий вплив каральних заходів на засудженого, в результаті якого відбуваються певні зміни його особи, які усувають його суспільну небезпечність, формують схильність до правомірної поведінки та повагу до закону головним чином через страх перед покаранням, небажанням знову його відбувати. Досягнення такої мети прийнято називати юридичним виправленням, яке є достатнім з точки зору кримінального закону. Однак це не означає, що вплив заходів покарання вичерпується цим. Виправлення передбачає також докорінну перебудову психічного складу особи засудженого, формування переконань, які передбачають повагу до правил і норм людського співжиття.

Спеціальне попередження (спеціальна превенція) передбачає, що застосування покарання зробить неможливим або значно ускладнить можливість вчинення нових злочинів засудженим. Досягнення цієї мети забезпечується завдяки тим обмеженням прав і свобод засудженого, які складають зміст відповідного покарання. Так, позбавлення волі, відповідний режим відбування цього покарання та пов'язані з цим обмеження виключають можливість вчинення багатьох злочинів; виконання покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю робить неможливим вчинення злочинів пов'язаних із використанням відповідної посади або здійсненням певної діяльності. Мета спеціального попередження тісно пов'язана з метою виправлення. Формування у особи поваги до норм закону та усунення його суспільної не-безпечності веде до того, що засуджений під час виконання покарання, а також після його відбування не буде вчиняти нових злочинів, в чому і полягає зміст спеціальної превенції.

Загальне попередження (загальна превенція) передбачає попередження вчинення злочинів іншими особами. Застосування покарання до засудженого повинно утримувати інших осіб, схильних до протиправної поведінки, від вчинення злочинів, щоб уникнути відповідних наслідків у вигляді застосування покарання. Досягнення мети загального попередження забезпечується самим існуванням кримінального закону, санкції норм якого попереджують про покарання, засудженням осіб, винних у вчиненні злочину, до покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину та обставинам справи. Саме невідворотність покарання, а не його суворість здійснює вплив на нестійких осіб та сприяє досягненню мети загального попередження.

Ч. З ст. 50 КК встановлено, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Дана норма відтворює положення ч. 2 ст. 28 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню.