67. Поняття організатора злочину, об’єктивні і суб’єктивні ознаки, що характеризують його діяння.

Організатор - це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Організатор посідає особливе місце в співучасті, він ніби стоїть над всіма співучасниками, регулюючи і направляючи всю їх діяльність.

Особа, яка організувала вчинення злочину, - це співучасник, що об'єднує інших співучасників, розподіляє ролі між ними, що намічає план злочину, визначає майбутню жертву чи об'єкти злочину.

Організатором є також особа, яка керувала підготовкою або вчиненням злочину: тут йдеться про головну роль при вчиненні конкретного злочину (особа готується до вчинення конкретного злочину, розпоряджається на місці його вчинення, дає завдання, орієнтує на вчинення яких-небудь конкретних дій, розподіляє обов'язки тощо).

Крім того, організатором визнається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може очолювати одну злочинну групу чи навіть керувати об'єднанням із двох або більше груп. Створення і керівництво групою може виражатися у розробці самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (як правило, при наявності великих організованих злочинних груп, коли має місце своєрідне ідейне обґрунтування організованої злочинної діяльності), а також у встановленні контакту з іншими злочинними групами.

Організатором вважається також особа, що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (наприклад, здійснює фінансування послуг охоронців, технічного персоналу, а також фінансує виробництво або транспортування заборонених предметів - наркотиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо).

Нарешті, організатором визнається особа, що організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної Організації (це, наприклад, випадок, так званого "укриття" такої групи з боку працівника правоохоронного органу, організація "схованок" зброї злочинних груп тощо).

З об'єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. І з цього погляду дії організатора завжди причинно пов'язані з тим злочином чи злочинами, що вчиняє виконавець (співвиконавець).

З суб'єктивної сторони умислом організатора охоплюється той злочин, що повинен вчинити виконавець (виконавці). Організатор бажає вчинення цього злочину і направляє свою діяльність на організацію його вчинення. У великих організованих групах, що характеризуються ієрархією і різноманітними зв'язками, організатор навіть може не знати конкретного виконавця (співвиконавця), але його умислом охоплюється вчинення певних злочинів, що входять до плану відповідної злочинної групи. Він не тільки передбачає, що в результаті його організаторських дій будуть вчинені або вчиняються відповідні злочини, але й бажає цього.

68. Причинний зв’язок між злочинними діяннями і злочинними наслідками.

При аналізі і встановленні причинного зв'язку між суспільно небезпечною дією або бездіяльністю і суспільно небезпечними наслідками слід виходити з таких положень.

1) Причинний зв'язок як ознака об'єктивної сторони злочину підлягає встановленню у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріальним складом. Звідси випливає, що якщо відсутнє суспільно небезпечне діяння, то немає необхідності встановлювати причинний зв'язок, тому що немає першої (обов'язкової) ознаки об'єктивної сторони - діяння.

2) Причинний зв'язок - це об'єктивно існуючий зв'язок між причиною (суспільно небезпечним діянням) і наслідком (суспільно небезпечними наслідками). Причинний зв'язок між злочинним діянням і суспільно небезпечними наслідками існує об'єктивно як факт реальної дійсності поза свідомістю і волею людини - слідчого, прокурора, судді. Даний зв'язок як зв'язок між явищами об'єктивної дійсності є таким, що може бути пізнаним.

3) При аналізі причинного зв'язку слід враховувати, що в природі і суспільстві всі явища взаємозалежні, перебувають у тісній взаємодії.

4) Причинний зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку. З цього випливають такі найважливіші вимоги:

а) причина (діяння) у часі повинна передувати наслідку.

б) причина (діяння) не лише повинна передувати наслідку в часі, але і викликати його

в) причинний зв'язок має місце лише у разі, коли діяння є головною, визначальною умовою (фактором) настання суспільно небезпечного наслідку.

г) діяння перебуває в причинному зв'язку з наслідком, якщо воно з неминучістю викликає настання цього наслідку.

Необхідний причинний зв'язок слід відрізняти від випадкового причинного зв'язку. Необхідний причинний зв'язок відбиває закономірності розвитку об'єктивного світу, коли причина сама у собі містить реальну можливість настання певного наслідку. При необхідних причинних зв'язках людина, пізнаючи об'єктивний світ, здатна передбачати розвиток природного ходу подій.

На відміну від цього випадкові причинні зв'язки не відбивають закономірностей розвитку подій. Вони є наслідком випадкового перетинання причинно-наслідкових ланок (іноді багатьох).

У теорії кримінального права запропоновані наступні види необхідних причинних зв'язків, що мають кримінально-правове значення і зустрічаються найчастіше:

а) причинний зв'язок при так званому безпосередньому заподіянні. Такий зв'язок іноді називають безпосереднім або прямим причинним зв'язком (наприклад, постріл з пістолета, яким спричинена смерть);

б) опосередкований необхідний причинний зв'язок, коли суб'єкт для заподіяння суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, пристосування, інші засоби вчинення злочину чи використовує поведінку інших осіб, наприклад, неосудних осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності (тих, котрі виступають як "засіб" здійснення злочину), чи поводження тварин, наприклад, спеціально вимуштруваних собак тощо;

в) необхідний причинний зв'язок при співучасті, коли дії співучасників (організатора, підбурювача, пособника) перебувають у причинному зв'язку зі злочином, вчиненим виконавцем;

г) необхідний причинний зв'язок за наявності особливих умов на боці потерпілого.

69. Поняття і ознаки множинності злочинів.

Термін „множинність злочинів” у чинному КК не використовується. Щоб скласти уявлення про „множинність злочинів” необхідно чітко розмежовувати два головних різновиди можливої злочинної поведінки: одноразова ( одинична) та багаторазова злочинна поведінка, коли особою вчинено більше ніж один злочин.

Множинність злочинів – це вчинення особою (або особами-співучасниками) двох або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину. множинність злочинів – це вчинення особою самостійно або у співучасті двох або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює склад самостійного злочину, за жодне з яких особа не притягалась до кримінальної відповідальності або вчинення нового злочину особою, яка має непогашену судимість за раніше вчинений злочин.

можна виділити наступні загальні суттєві ознаки множинності злочинів.

Вчинення особою двох і більш злочинів. Ця ознака є загальною для всіх випадків множинності злочинів, оскільки вона підкреслює те загальне, істотне, що характерне для всіх випадків вияву множинності злочинних діянь.

Наявність непогашених юридичних наслідків хоча б по двох злочинах. При певних обставинах вчинення одною і тою ж особою декількох злочинних діянь не може розглядатися як свідчення підвищеної небезпеки винного і скоєного, а отже не спричиняє за собою для винного несприятливих кримінально-правових наслідків.

Наприклад, якщо особа скоює новий злочин після закінчення багатьох років після вчинення першого злочинного діяння, то це є свідченням відсутності особливої зухвалості винного, яка має місце, як правило, при вчиненні особою декількох злочинів за відносно короткий проміжок часу.

Підвищена суспільна небезпека особи злочинця і скоєного при вчиненні особою декількох злочинів за відносно короткий проміжок часу. Підвищена суспільна небезпека особи злочинця і скоєного при вчиненні декількох злочинних діянь за невеликий період часу обумовлюється, зокрема, і тим, що спричинення шкоди суспільству за відносно короткий проміжок часу є більш відчутним і небезпечним. Шкода, заподіяна злочинами, вчиненими з великим розривом в часі, як правило, для суспільства менш відчутніше, ніж така ж шкода, заподіяна за короткий час. Сказане обумовлює постановку питання про те, що не всякий випадок фактичного вчинення особою більше одного злочину є показником підвищеної суспільної небезпеки скоєного і його особи. А коли множинність злочинів є юридичним виразом підвищеної суспільної небезпеки скоєного і злочинця, наявність у винного глибоко укорінених антигромадських поглядів і звичок, певної життєвої позиції, то за відсутності вказаних ознак недоцільно було б вважати має місце саме юридичне поняття множинності злочинів і тягне несприятливі правові наслідки.