- •1. Предмет кримінального права.
- •2. Завдання кримінального права
- •3. Система кримінального права.
- •4. Кримінальне право і суміжні галузі права.
- •5. Поняття і значення принципів кпу
- •6. Система принципів кпу
- •7. Принцип законності
- •9. Принцип особистої відповідальності
- •10.Принцип вини і відповідальності
- •11. Принцип справедливості
- •12. Принцип гуманізму
- •14. Поняття кримінального закону, його джерела.
- •15.Система кримінального закону.
- •16.Тлумачення кримінального закону.
- •18. Чинність кримінального закону у просторі.
- •19. Чинність кримінального закону у часі.
- •21. Правові наслідки засудження особи за межами України.
- •22.Поняття і ознаки злочину:законодавче і теоретичне визначення.
- •23.Поняття, види і значення складу злочину.
- •24. Класифікація злочинів, її критерії та кримінально-правове значення.
- •25. Злочинне діяння та його форми.
- •26.Злочин і злочинність. Поняття, причини і умови, показники злочинності.
- •27.Матеріальні і формальні склади злочинів.
- •28. Об'єкт і предмет злочину.
- •29.Спосіб, засоби, знаряддя,обстановка, час, місце вчинення злочину, та їх кримінально-правове значення.
- •30. Мотив і мета злочину,їх кримінально правове значення.
- •31.Закінчений злочин.Момент закінчення окремих видів злочинів і практичне значення правильності його встановлення.
- •48. Поняття виконавця злочину. Посередник виконання злочину.
- •49. Поняття і зміст вини. Значення вини.
- •50. Умисел та його види.
- •51. Необережність та її види.
- •54. Форми вини, критерії і значення їх виділення.
- •55. Випадок (казус) і його відмінність від злочинної недбалості.
- •57. Поняття, види і значення злочинних наслідків.
- •58. Поняття співучасті до злочині. Значення інститутук співучасті.
- •59. Види співучасників злочину.
- •60. Поняття пособника злочину, об’єктивні і суб’єктивні ознаки що характеризують його діяння.
- •61. Поняття підбурювача злочину, об’єктивні і суб’єктивні ознаки що характеризують його діяння.
- •63. Форми співучасті у злочині, критерії і значення їх виділення.
- •64. Відповідальність за співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом.
- •65. Ексцес співучасника злочину та його види. Вплив ексцесу на кримінальну відповідальність співучасників злочину.
- •66. Добровільна відмова при незакінченому злочині.
- •67. Поняття організатора злочину, об’єктивні і суб’єктивні ознаки, що характеризують його діяння.
- •68. Причинний зв’язок між злочинними діяннями і злочинними наслідками.
- •70. Види множинності злочинів, критерії і значення їх виділення.
- •71. Поняття і ознаки сукупності злочинів. Види сукупності злочинів.
- •73. Поняття і ознаки обставин, що виключають злочинність діяння.
- •75. Необхідна оборона.
- •76. Затримання особи, що вчинила злочин. Умови її правомірності.
- •77. Виконання наказу або розпорядження.
- •78. Діяння пов’язанні з ризиком.
- •79. Поняття і ознаки покарання.
- •80. Мета покарання.
- •81. Умови і правила призначення покарання за сукупністю вироків.
- •82.Умови і правила призначення покарання за сукупністю злочинів.
- •83. Факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину.
- •84. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину та особи, яка засуджена за вчинення злочину.
- •85. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією.
- •87. Уявна оборона.
- •88. Види покарань.
- •89. Штраф, як вид кримінального покарання.
- •90. Добровільна відмова співучасників.
- •91. Загальні засади призначення покарання, їх поняття і зміст.
- •92. Громадські роботи, як вид кримінально покарання.
- •123. Поняття і критерії неосудності.
- •124. Зняття судимості.
- •125. Обчислення строків погашення судимості.
- •126. Строки погашення судимості.
- •127. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
- •Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру
- •Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру
- •Стаття 96. Примусове лікування
- •129. Основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав.
- •130. Основні напрямки (школи) науки кримінального права.
58. Поняття співучасті до злочині. Значення інститутук співучасті.
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК).
Об'єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що: 1) співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві особи), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути й більше. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб'єкта злочину - тобто бути фізичною осудною особою і досягти віку кримінальної відповідальності; 2) співучасть - це діяльність спільна. Спільність як об'єктивна ознакаспівучасті містить такі три моменти: а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин - це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з яких вніс у вчинення злочину свій внесок; б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині; в) спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причиновий зв'язок, причому опосередкований, бо загальний результат досягається лише свідомою діяльністю виконавця.
Суб'єктивні ознаки співучасті: 1) співучасть можлива лише в умисних злочинах; 2) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.
За співучасті не тільки сам злочин повинен бути умисним, а й усі співучасники повинні діяти також умисно. Це означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Отже, спільність характеризує не тільки об'єктивну, а й суб'єктивну сторону співучасті у злочині.
Виходячи з умисного характеру вини співучасників, можна зробити висновок, що для співучасті необхідна взаємна обізнаність виконавця та інших співучасників про їхні спільні дії у скоєнні злочину. Умисел за співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить інтелектуальні та вольові моменти. Специфікаінтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, а й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець. Іншими словами, співучасник повинен бути поінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої поінформованості - найважливіша ознака співучасті. Вольовий момент умислу за співучасті виявляється насамперед у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах із формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.
Інститут співучасті внесено до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, котрі безпосередньо у вчиненні об'єктивних ознак злочину участі не брали.
59. Види співучасників злочину.
Співучасники в злочині можуть виконувати різні ролі - однорідні або різнорідні функції. У частині 1 ст. 27 вказуються види співучасників, якими, крім виконавця, визнаються організатор, підбурювач і пособник. Іноді виділяють таку фігуру, як ініціатор злочину. Однак ініціатором злочину, власне кажучи, є підбурювач або організатор. Тому законодавець не пішов по шляху виділення такого співучасника, як ініціатор злочину. Розглянемо докладно види співучасників. 1. Виконавцем (співвиконавцем) за ч. 2 ст. 27 вважається особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчинила конкретний злочин. Звідси випливає, що виконавцем (співвиконавцем) є співучасник, що своїми діями безпосередньо виконав повністю або хоча б частково (у якійсь частині) об'єктивну сторону злочину. Тому, наприклад, при розбої виконавцем злочину є не лише той, хто вилучає майно в потерпілого, але і той, хто в момент вилучення застосовує насильство до жертви. Виконавцем у цьому злочині є і той, хто тільки, наприклад, тримає потерпілого за руки, позбавляючи його можливості пручатися, закриває потерпілому рота, щоб він не покликав на допомогу. Усі ці особи - виконавці розбою, тому що кожний з них виконує якусь частину об'єктивної сторони злочину (розбою). Головне, щоб особа своїми безпосередніми діями виконала діяння, описане в законі (у диспозиції статті Особливої частини КК), або його частину як ознаку об'єктивної сторони конкретного складу злочину. Без виконавця немає співучасті, тому що тільки він вчиняє задумане, він реалізує, завершує умисел співучасників. І в цьому розумінні виконавець - визначальна, центральна фігура в співучасті. Далі, із закону видно, що виконавцем визнається й особа, що використовує для вчинення злочину осіб, які не є суб'єктом злочину. У цих випадках має місце посередня винність (інакше її називають посереднє заподіяння чи посереднє виконання). Воно має місце там, де як фактичний (так би мовити, фізичний) виконавець злочину виступає особа, що не є суб'єктом кримінальної відповідальності внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності (наприклад, доросла особа залучає до вчинення крадіжок майна малолітніх). У таких ситуаціях особа, що фактично вчиняє злочин, не несе кримінальної відповідальності внаслідок її неосудності чи недосягнення віку. Особа, що використовує неосудного або особу, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, розглядається як виконавець вчиненого злочину. Тут особа, яка фактично вчинила злочин (тобто неосудний чи малолітній), виступає як своєрідне знаряддя чи засіб вчинення злочину. Посередня винність відповідно до п. 9 ст. 67 розцінюється як обставина, що обтяжує покарання. 2. Організатор (ч. 3 ст. 27) - це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Організатор посідає особливе місце в співучасті, він ніби стоїть над всіма співучасниками, регулюючи і направляючи всю їх діяльність. Особа, яка організувала вчинення злочину, -це співучасник, що об'єднує інших співучасників, розподіляє ролі між ними, що намічає план злочину, визначає майбутню жертву чи об'єкти злочину. Організатором є також особа, яка керувала підготовкою або вчиненням злочину: тут йдеться про головну роль при вчиненні конкретного злочину (особа готується до вчинення конкретного злочину, розпоряджається на місці його вчинення, дає завдання, орієнтує на вчинення яких-небудь конкретних дій, розподіляє обов'язки тощо). Крім того, організатором визнається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може очолювати одну злочинну групу чи навіть керувати об'єднанням із двох або більше груп. Створення і керівництво групою може виражатися у розробці самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (як правило, при наявності великих організованих злочинних груп, коли має місце своєрідне ідейне обґрунтування організованої злочинної діяльності), а також у встановленні контакту з іншими злочинними групами. Організатором вважається також особа, що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (наприклад, здійснює фінансування послуг охоронців, технічного персоналу, а також фінансує виробництво або транспортування заборонених предметів - наркотиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо). Нарешті, організатором визнається особа, що організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної Організації (це, наприклад, випадок, так званого "укриття" такої групи з боку працівника правоохоронного органу, організація "схованок" зброї злочинних груп тощо). З об'єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. І з цього погляду дії організатора завжди причинно пов'язані з тим злочином чи злочинами, що вчиняє виконавець (співвиконавець). З суб'єктивної сторони умислом організатора охоплюється той злочин, що повинен вчинити виконавець (виконавці). Організатор бажає вчинення цього злочину і направляє свою діяльність на організацію його вчинення. У великих організованих групах, що характеризуються ієрархією і різноманітними зв'язками, організатор навіть може не знати конкретного виконавця (співвиконавця), але його умислом охоплюється вчинення певних злочинів, що входять до плану відповідної злочинної групи. Він не тільки передбачає, що в результаті його організаторських дій будуть вчинені або вчиняються відповідні злочини, але й бажає цього. 3. Підбурювач (ч. 4 ст. 27). Підбурювачем вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Що означають слова закону "схилила до вчинення злочину"? Це значить, що підбурювач - це особа, яка викликала у виконавця або в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину. З об'єктивної сторони саме тим, що підбурювач викликає бажання вчинити злочин, він і ставить свої дії в причинний зв'язок з тим злочином, що буде вчинений виконавцем. У цьому виражається спільність діяння підбурювача з іншими співучасниками. З суб'єктивної сторони підбурювач має прямий умисел на вчинення виконавцем певного, конкретного злочину. Підбурювання можливе лише на вчинення конкретного злочину. Не підбурювання взагалі, а підбурювання до вчинення певного злочину (крадіжки, вбивства, зґвалтування). Які ж способи підбурювання? Закон дає орієнтовний їх перелік. Воно може виражатися в різних формах. Це можуть бути умовляння, підкуп, погрози, примус або інші подібні дії - наприклад, вказівки, наказ тощо. Це такі способи, за допомогою яких підбурювач породжує в інших співучасників (найчастіше у виконавця) бажання, рішучість вчинити злочин. Важливо, що ці способи породжують у співучасників бажання, рішучість вчинити злочин, але цілком не пригнічують волю підбурюваного. Остаточне рішення вчинити злочин залишається за тим, кого підбурюють, хоча бажання вчинити злочин породжує в ньому саме підбурювач. 4. Пособник (ч. 5 ст. 27). Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Що має на увазі закон, говорячи про те, що особа сприяла вчиненню злочину? Ці слова закону означають, що пособник зміцнює своїми діями або бездіяльністю бажання, рішучість у виконавця або інших співучасників на вчинення злочину. Пособник не викликає своїми діями такої рішучості (на відміну від підбурювача), вона (ця рішучість) вже має місце незалежно від пособника, він (пособник) лише зміцнює таку рішучість. З об'єктивної сторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому, що, укріплюючи своїми діями або бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв'язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем. З суб'єктивної сторони пособник обов'язково повинен бути поінформований про злочинні наміри співучасників (у всякому разі про злочинні наміри виконавця). Тим самим він передбачає, що злочин, саме конкретний злочин, буде вчинений і бажає цього або свідомо припускає його вчинення. Ці ознаки обумовлюють відповідальність пособника. Причому ще раз підкреслимо, що пособництво також можливе лише щодо певного конкретного злочину (крадіжки, зґвалтування, вбивства).
