Список використаної та рекомендованої літератури

1. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред. С. Буда-говської. — К.: Основи, 1998. — Ч. 2. — Розд. 1, 2.

2. Мэнкью Н. Г. Принципы экономике. — СПб.: Питер Ком, 1999. — Гл. 22, 23.

3. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М. Макроекономі­ка. — К.: Либідь, 1999. — Гл. 2.

4. Семюельсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1997.— Розд. 6.

5. Статистичний щорічник України / За ред. О. Г. Осауленка / Дер­жавний комітет статистики України. 1999-2004. — К.: Техніка. —

Розд. 2, 4.

6. Тітьонко О. М. Системи макроекономічного рахівництва: Навч.-метод. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999.

7. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи. Экономика. — М.: Дело, 1993. — Гл. 24.

8. Internet: www.bank.gov.ua/Macro

Розділ 3

МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

3.1. Інфляція

Інфляція — тенденція до зростання загального рівня цін. Викли­кається надлишком грошей порівняно з випуском товарів та послуг.

Дефляція — тенденція до зниження загального рівня цін. Спри­чиняється дефіцитом грошей порівняно з виробленням благ.

Дезінфляція — уповільнення темпів інфляції. Залежно від розмірів державного втручання розрізняють відкриту (явну) та приховану (пригнічену) інфляцію.

Відкрита інфляція діє в умовах вільних цін і виявляється у зрос­танні загального рівня цін. Відкрита інфляція є характерною для рин­кової економіки.

Прихована інфляція діє в умовах негнучких, фіксованих цін і ви­являється у вигляді зниження якості товарів і послуг та у розвитку то­варного дефіциту. Характеризує централізовану економіку.

Залежно від темпів зростання цін розрізняють помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін становить не більш як 10 %. Характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін. Ціни зростають повільними темпами, але швидше, ніж заробітна плата. Це не має негативних наслідків і не є відчутним для економічних суб'єктів. Зростання цін має передбачуваний характер.

Галопуюча інфляція — інфляція, за якої річний приріст цін вимі­рюється від 10 до 200 %. Гроші втрачають свою цінність. Люди не заощаджують гроші та використовують для угод більш стійку валю­ту. Інфляція виходить з-під контролю держави.

Гіперінфляція — це інфляція, за якої річний приріст цін становить 200 % і більше. Гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Відбувається натуралізація господарських зв'язків, поси­люється бартерний обмін, порушуються фінансові та кредитні меха­нізми, руйнується банківська система, процеси в економіці набувають стихійного характеру. Споживачі намагаються вкласти гроші у мате­ріальні цінності. В економіці відбувається перерозподіл доходів.

Залежно від ступеня очікуваності розрізняють передбачувану та непередбачувану інфляцію.

Передбачувана (очікувана) інфляція очікується і може бути врахо­вана заздалегідь. Вона не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Непередбачувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці або наслідком виникнення незапла-нованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Непередба-чувана інфляція впливає на загальний обсяг виробництва і перероз­поділяє багатство між різними групами людей. Від непередбачуваної інфляції програють люди, які одержують фіксовані номінальні доходи, власники заощаджень, пенсіонери, які одержують пенсію, землегос-подарі, які одержують фіксовану номінальну ренту, "білі комірці" — особи, доходи яких визначаються тарифною сіткою.

Як свідчить світовий досвід, інфляція зазвичай супроводжується зростанням обсягів виробництва та зниженням безробіття. Але вона може мати місце і за умов падіння виробництва, що має назву стагфляції.

Інфляція впливає на перерозподіл доходів у суспільстві. Номі­нальний дохід — це кількість грошей, що їх люди одержують у ви­гляді заробітної плати, ренти, відсотка або прибутку. Реальний дохід — кількість товарів та послуг, які можна придбати на суму но­мінального доходу. Зміна реального доходу виражається приблизно такою формулою:

зміна реального _ зміна номінального зміна в рівні доходу (%) доходу (%) цін (%)

Для вимірювання інфляції застосовується такий показник, як темп інфляції. Він показує, як змінилася сама інфляція, з яким темпом за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і обчислюється за допомогою двох індексів цін — розрахункового та минулого періо­дів. Знак "+" свідчить про прискорення, знак "-" — про уповільнен­ня темпів інфляції:

індекс цін _- індекс цін

_темп розрахункового періоду минулого періоду

^{інфляції} індекс цін минулого періоду

Антиінфляційна політика держави — це сукупність заходів дер­жавного регулювання, спрямованих на зниження темпів інфляції.

Дотепер сформувались два основних напрями, спрямовані на зве­дення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіансь-кий та монетарний [3].

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає в стабілізації су­купного попиту.

Монетарна антиінфляційна політика виникла на критиці кейнсі-анського напряму, пропонуючи більш радикальні заходи щодо бо­ротьби з інфляцією.

Існують кілька методів монетарної антиінфляційної політики.

В умовах гіперінфляції застосовується метод нуліфікації грошей. Приклади: Німеччина 1925 р., Угорщина 1946 р., Україна 1994 р.

Метод шокової терапії передбачає зменшення дефіциту бюдже­ту за рахунок скорочення витрат на соціальні програми, введення дорогого кредиту, скорочення податкових ставок. У результаті до­рогого кредиту слабкі фірми банкрутують, а низька ставка податку заохочує сильні фірми. Таким чином, інфляція призупиняється. Од­нак застосування цього методу негативно впливає на добробут на­селення.

Метод градуювання, або поступових змін — метод монетарного напряму антиінфляційної політики. Він полягає у поступовому зни­женні темпів зростання грошової маси. Ця політика дуже часто ви­кликає інфляційну інерцію, коли минула інфляція породжує нову. Тому застосовують її тоді, коли зростання рівня цін становить не більш як 20 % на рік.

Перевагами поступових змін інфляції є: поступове зростання цін та надання безробітним працівникам можливості перекваліфікува­тися. Поступовий спад виробництва дає можливість підприємствам перепрофілюватися. Головний позитив — це соціальна стабільність у державі. Недоліками поступової ходи є, безумовно, невизначеність економічної політики та очікування інфляції.

Застосування одного з монетарних методів антиінфляційної полі­тики залежить від соціально-економічної ситуації в країні та визна­чається конкретними умовами і можливостями.

Метод регулювання цін і доходів за допомогою заморожування цін і заробітної плати та обмеження її зростання. Цей підхід передбачає встановлення коефіцієнта виробничих втрат. Він показує, скільки відсотків реального ВВП потрібно витратити для того, щоб скоро­тити рівень інфляції на 1 %. Політика регулювання цін та доходів на практиці себе не виправдала, тому застосування її в економіці обме­жене.

У сучасних умовах більшість економістів пропонують дотримува­тись наступного методу антиінфляційної політики: темп зростання пропозиції грошей має дорівнювати темпові економічного зростан­ня країни.

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення дже­рел її походження. Оскільки об'єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна по­літика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утри­манні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.