Список використаної та рекомендованої літератури

1. Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макрозкономика: Учебник / Под общ. ред. А. В. Сидоровича. — М.: Дело и сервис, 2000. — Гл. 1.

2. Курс зкономической теории: Учебник / Под общ. ред. М. Н. Чепу-рина. — Киров: АСА, 1999. — Гл. 2.

3. Манків Н. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи, 2000. — Розд. 1.

4. Панчишин С. Макрозкономика. — К.: Либідь, 2001. — Т. 1.

5. Семюельсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи,

1997. — Ч. 2. — Розд. 5.

Розділ 2

Макроекономічні показники та методи їх розрахунку

2.1. Модель економічного кругообігу

Найпростіша модель економічного кругообігу закритої економі­ки, тобто без участі держави і без міжнародних зв'язків (рис. 2.1), містить тільки два сектори — домогосподарства і фірми та два види ринків — ринок благ і ринок ресурсів.

Рис. 2.1. Модель економічного кругообігу

На ринку благ домогосподарства купують необхідні їм товари і послуги у фірм. На ринку ресурсів, навпаки, фірми купують у домогос-подарств необхідні їм ресурси: капітал, робочу силу, природні ресурси для здійснення виробничого процесу. Економічна система є замкне­ною. Доходи одних економічних суб'єктів є витратами інших економіч­них суб'єктів. У моделі наявні два види потоків: "доходи—витрати" та "ресурси—товари" і послуги. Вони здійснюються одночасно у проти­лежних напрямах і постійно повторюються. Потік товарів і послуг

здійснюється проти годинникової стрілки. Ринки благ та ресурсів ба­лансуються потоками грошових платежів за годинниковою стрілкою. Домогосподарства на ринку благ здійснюють грошові платежі. Фірми на ринку ресурсів також купують робочу силу, капітал, природні ре­сурси, здійснюючи при цьому грошові витрати.

У результаті взаємодії двох ринків відбувається кругообіг, а між самими ринками досягається рівновага. Отже, сумарна величина ви­трат одних суб'єктів макроекономіки дорівнює сумарній величині доходів інших.

Модель економічного кругообігу за участі держави (рис. 2.2) допов­нюється ще одним сектором — сектором уряду. Держава бере участь у регулюванні економіки трьома способами: 1) збиранням податків; 2) здійсненням державних витрат; 3) регулюванням кількості грошей в економіці.

Д

ві попередні моделі є замкненими. Якщо в модель вводиться сек­тор закордон, то одержана система стає відкритою і модель матиме назву "модель відкритої економіки". Зовнішній світ пов'язаний з еко­номікою країни такими способами: 1) через імпорт товарів і послуг; 2) через експорт товарів і послуг; 3) через міжнародні фінансові опе­рації.

2.2. Система національних рахунків

Для характеристики діяльності фірми у поточному році необхідно вимірювати доходи та витрати. Маючи таку інформацію, можна оці­нити економічний стан фірми. Аналіз економічного стану країни ба­зується на системі національних рахунків, які відображають обсяг сукупного випуску продукції, національний дохід, структуру доходів і витрат країни.

Система національних рахунків [3] — це сукупність взаємопов'яза­них показників і класифікацій, що їх використовують для опису та аналізу результатів економічного розвитку країни. Система націо­нальних рахунків (СНР) послідовно описує найважливіші процеси і явища економіки: 1) виробництво; 2) дохід; 3) споживання; 4) нагро­мадження капіталу; 5) фінанси. СНР відображає взаємозв'язок між випуском продукції, доходами та витратами.

Систему національних рахунків застосовують практично в усіх краї­нах світу. Нею описують валовий внутрішній продукт на всіх стадіях його руху: виробництво, розподіл, перерозподіл і кінцеве використання.

У 1926 р. в СРСР був опублікований перший баланс народного господарства за 1923-1924 рр., розроблений у ЦСУ під керівництвом П. І. Попова. Це були перші у світі офіційні розрахунки макроеконо-мічних показників. Баланс народного господарства поділяв суспіль­не виробництво на дві сфери: виробничу та невиробничу. СНР була започаткована в кінці 20 — на початку 30-х років XIX ст., коли в еко­номіці панувала Велика депресія (1929-1933). Перші розрахунки на­ціонального доходу провели у СІЛА в 1932 р. американці Д. Кларк, М. Джилберт та С. Кузнець, лауреат Нобелівської премії з економі­ки, яку він одержав у 1972 р., котрого вважають творцем сучасної си­стеми національного рахівництва.

До основних категорій системи національних рахунків належать: інституційна одиниця, економічна операція та резидент.

Інституційна одиниця — це економічна одиниця, яка є юридич­ною особою, веде повний набір бухгалтерської звітності та характе­ризується єдністю поведінки і самостійністю у прийнятті рішень у сфері основної діяльності. Інституційна одиниця є базовою одини­цею обліку в СНР.

У системі національних рахунків здійснюються економічні опе­рації трьох видів: операції з продуктами і послугами, розподільчі та фінансові.

Резидентами країни вважаються особи або організації, центр інте­ресів яких зосереджується на території цієї країни.

Резидентів поділяють на: резиденти-особи та резиденти-підпри-ємства.

В Україні національні рахунки розробляються Державним комі­тетом статистики за міжнародним стандартом СНР ООН з 1993 р. У СНР використовують різні групування таких економічних кате­горій.

Відповідно до міжнародних стандартів система національних ра­хунків поділена на шість секторів [5]:

1. нефінансові корпорації, тобто усі підприємства, які виробляють товари та надають послуги з реалізації їх на ринку;

2. фінансові корпорації — установи, які здійснюють фінансові опе­рації: випуск та розподіл фінансових коштів, випуск та реаліза­цію цінних паперів, надання кредитів (банки, страхові компанії та ін.);

3. сектор загального державного управління (державні установи та організації, тобто інституційні одиниці, які утримуються за раху­нок державного бюджету);

4. сектор домашніх господарств, до якого належать домогосподар-ства, які споживають товари і послуги і можуть виробляти про­дукти для власного споживання;

5. сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні гос­подарства (інституційні одиниці, що надають неринкові послуги домашнім господарствам);

6. сектор зовнішньоекономічних зв'язків.

Сукупність інституційних одиниць з однорідним виробництвом називають галуззю.

Групування за галузями в СНР здійснюється таким чином:

1) промисловість; 2) будівництво; 3) сільське, лісове, рибне гос­подарства; 4) транспорт та зв'язок; 5) торгівля, заготівля, матеріаль­но-технічне постачання та збут; 6) інші галузі матеріального вироб­ництва; 7) галузі сфери нематеріального виробництва. Крім основ­них галузей, згідно з міжнародною класифікацією, виділяють близько ста підгалузей.

Економічні операції в СНР об'єднуються у рахунки. Згідно з принципом подвійного запису кожна економічна операція відби­вається у рахунках двічі: у ресурсах (дебет) та у використанні (кре­дит). Сукупність двосторонніх рахунків утворює балансову табли­цю. Відповідно до Міжнародних стандартів існує десять рахунків. В Україні поки що діючими вважають шість: 1) рахунок товарів і послуг; 2)рахунок виробництва; 3)рахунок утворення доходу; 4)рахунок розподілу доходу; 5)рахунок використання доходу; 6) рахунок капіталу.

Основним показником вимірювання обсягу виробництва в еко­номіці служить валовий внутрішній продукт.