5.1.4 Формування екомережі

З метою забезпечення формування екомережі за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища розроблена геоінформаційна система екологічної мережі Чернігівської області та геоінформаційна система природно-заповідного фонду.

Табл. 5.1.4 Площі земельних угідь – складових національної екомережі за роками, тис га

Категорія землекористування	2000	2008	2009	2010	2011
Землі природоохоронного призначення	127,7	243,8	243,8	244,4	253,6
Сіножаті та пасовища	626,6	614,2	608,4	600,7	591,9
Землі водного господарства (рибні ставки)	0,9	0,9	0,9	0,9	0,9
Землі водного фонду	67,7	67,7	67,9	67,9	68,0
у т. ч. площа рибних ставків	0,02	1,4	1,5	1,6	1.94
Землі оздоровчого призначення	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1
Землі рекреаційного призначення	2	2	1,8	1,8	1,8
Землі історико-культурного призначення	12,3	14,8	14,8	14,9	15.1
Землі лісогосподарського призначення	712,2	727,8	727,8	738,1	738,8

Природні ландшафти спостерігаються майже на половині території Чернігівщини. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях. Найбільш захищеними є природні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду які займають 7,6 % території області.

5.1.5 Біобезпека та поводження з генетично модифікованими організмами

Забезпечення біологічної та генетичної безпеки як складових екологічної безпеки — це один із нових, водночас актуальних напрямів науки та законодавства. Н6еобхідність забезпечення біобезпеки викликано бурхливим розвитком біологічних та медичних досліджень наприкінці XX ст. та досягнутими ними результатами. Це дало можливість широко використовувати досягнення генетики в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, харчовій та фармацевтичній промисловості завдяки генетично-інженерним модифікованим рослинам, тваринам та мікроорганізмам, при застосуванні трансгенних організмів для зниження хімічних навантажень на навколишнє середовище, а також у меди­цині в цілях генетичної терапії. Одночасно все це викликає стурбованість у спеціалістів і громадськості, оскільки йдеться про неконтрольовані і непрогнозовані ризики впливу генетично змінених організмів на навколишнє середовище, на генетичну структуру людини, його біологічну та генетичну безпеку. У зв'язку з цим у законодавстві різних країн, у тому числі в Україні, закріплюються принципи державної політики, системи правових засобів, здатних запобігти появі зазначених негативних наслідків.

У вересні 2002 року Верховна Рада України прийняла Закон України про приєднання до Картахенського протоколу. Приєднавшись до протоколу, Україна заявила про застосування принципу обережності при ухваленні рішень стосовно поширення ГМО. 31 травня 2007 року Верховною Радою України було прийнято закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів».

Функції щодо: здійснення державної екологічної експертизи ГМО, призначених для використання у відкритій системі; розробка критеріїв оцінки ризику потенційного впливу ГМО на навколишнє середовище на основі наукових принципів та міжнародного досвіду; здійснення державної реєстрації засобів захисту рослин, отриманих із використанням ГМО; надання дозволів на вивільнення ГМО у відкритій системі; здійснення державного нагляду і контролю за дотриманням заходів біологічної та генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО у відкритій системі відносяться до компетенції Міністерства екології та природних ресурсів України.