2. Прискорення обертання загальної суми оборотних активів.

Цей принцип формування оборотних активів реалізується шляхом збільшення частки активів з високою оборотністю і зменшення частки активів, що обертаються повільно.

До активів з високою оборотністю можна віднести:

• запаси сировини і матеріалів, по яких не створюються страхові резерви;

• запаси готової продукції, що користується високим попитом;

• грошові кошти, які постійно знаходяться в платіжному обороті.

Активи з низькою оборотністю відповідно включають:

• сезонні запаси сировини і матеріалів;

• запаси готової продукції із зниженим попитом;

• довгострокову та короткострокову дебіторську заборгованість;

• всі форми поточних фінансових інвестицій строком більше шести місяців;

• неліквідні фінансові інструменти.

3. Забезпечення ліквідності оборотних активів, достатньої для підтримки платоспроможності корпорації по поточних фінансових зобов'язаннях. Цей принцип реалізується за допомогою постійного контролю за розміром оборотних активів в грошовій абсолютно ліквідній формі, а також шляхом забезпечення відповідної частини високоліквідних активів у вигляді поточних фінансових інвестицій та інших активів, які при необхідності можуть швидко трансформуватися у грошові кошти.

4. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів. Реалізувати цей принцип можна шляхом своєчасного використання тимчасово вільних залишків грошових активів для формування ефективного портфелю поточних фінансових інвестицій, що можуть принести корпорації прямий дохід у формі процентів або дивідендів, розміщення коштів на депозит, відкриття контоко­рентних рахунків в банку. З метою максимізації прибутковості оборотних активів необхідно оптимально поєднувати активи, що дають прямий дохід, і ті активи, які такого доходу не приносять.

5. Мінімізація ризиків і втрат, пов'язаних з формуванням і використанням оборотних активів.

Всі види оборотних активів в тій чи іншій мірі пов'язані з ризиком втрати. Так, грошовим активам в основному властивий ризик інфляційних втрат; поточним фінансовим інвестиціям - ризик втрати частини доходу у зв'язку з неспри­ятливою кон'юнктурою фінансового ринку, а також ризик інфляційних втрат; дебіторській заборгованості - ризик неповернення або несвоєчасного повернення, а також ризик інфляційних втрат; запасам товарно-матеріальних цінностей - ризик втрати від форс-мажорних умов і природного убутку та інші. Тому політика формування оборотних активів повинна бути направлена на мінімізацію ризику їх втрат в корпорації, особливо в умовах дії інфляційних факторів.

Крім того, необхідно враховувати ризики формування оборотних активів та їх можливі негативні наслідки:

• недостатність грошових коштів може призвести до перебоїв у виробничому процесі, невиконання зобов'язань, втрат можливого прибутку;

• недостатність виробничих запасів веде до перебоїв у виробництві, зайвих витрат, недоотримання реалізаційного доходу;

• наявність зайвих оборотних активів спричиняє зайві витрати по фінансуванню, іммобілізацію фінансових ресурсів, недоотримання частини доходу і прибутку.

Стан оборотних активів характеризується наявністю оборотних коштів на певну дату:

Ф_н = (ВК + З) – (ОЗ + ПК),

де:

Ф_н – наявність оборотних активів;

ВК – власний капітал;

ПК – позичковий капітал; З – забезпечення наступних витрат;

ОЗ – основні засоби.

а) брак оборотних коштів при Ф_н  Н_оа - перевищенні нормативу оборотних коштів на фактичною наявністю;

б) надлишок при Ф_н  Н_оа - перевищення фактичної наявності над нормативом.

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, відносять коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні корпорації (К_р.в.).

К_р.в. = ,

де:

М – вартість майна корпорації.

Цей показник показує, яку частку у майні корпорації займають оборотні кошти.

Для оцінки характеристики ефективності використання оборотних коштів використовують показник терміну обертання оборотних коштів, коефіцієнт обертання, завантаження оборотних коштів, ефективності (прибутковості), рентабельність оборотних коштів.

Показник терміну обертання оборотних коштів характеризує час, за який оборотні кошти здійснюють один оборот:

О = ,

де:

О – термін обертання оборотних коштів, днів;

С – середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.,

Т – тривалість періоду, за який обчислюється обертання , днів;

Р – обсяг реалізованої продукції, грн.

Коефіцієнт обертання оборотних коштів характеризує кількість їх оборотів за період, що аналізується:

К_о = ,

де:

К_о – коефіцієнт обертання оборотних коштів.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції і є оберненим до коефіцієнта обертання.

Коефіцієнт прибутковості характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів:

К_е = ,

де:

К_е – коефіцієнт прибутковості оборотних коштів;

П – прибуток від реалізації продукції, грн.

Рентабельність визначає ступінь використання оборотних коштів:

Р = ×100%,

де:

Р – рентабельність оборотних коштів, %

Необоротні активи класифікуються за такими ознаками:

• за функціональними видами: основні засоби, нематеріальні активи; довгострокові фінансові вкладення та інші;

• за характером обслуговування окремих видів діяльності: необоротні активи, які обслуговують операційну діяльність, інвестиційну діяльність, які задовольняють соціальні потреби персоналу;

• за характером володіння: власні, орендовані.

Переваги необоротних активів:

• менший ризик інфляційного знецінення та можливе збільшення ринкових цін на нерухомість швидшими темпами, ніж темпи інфляції;

• менший ризик втрати в процесі господарської діяльності;

• здатність приносити стабільний прибуток при несприятливій господарській кон’юнктурі у формі орендних та лізингових платежів;

• можливість більш інтенсивного використання в періоди підйому ринкової кон’юнктури.

Недоліки необоротних активів:

• можливість морального зносу при швидкій змінюваності технологій;

• низький рівень маневреності, неможливість швидко змінити структуру вкладених коштів;

• низький рівень ліквідності і неспроможність забезпечити потік платежів при погіршенні платоспроможності.

Основні принципи формування необоротних активів:

• визначення потреби у формуванні і нарощенні необоротних активів для розширення обсягів діяльності;

• визначення можливих форм оновлення основних виробни­чих засобів на простій і розширеній основі;

• визначення можливих способів розширення основних ви­робничих засобів (будівництво, створення, купівля, оренда лізинг);

• формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури.

Фінансовий менеджер повинен забезпечувати ефек­тивне формування грошових потоків, пов'язаних з придбанням та орендою (лізингом) основних засобів.

Переваги та недоліки лізингових операцій

Переваги лізингу	Недоліки лізингу
можливість розширення обсягів діяльності без суттєвого збільшення обсягів фінансування суттєва економія фінансових ресурсів на початковому етапі зменшення бази оподаткування прибутку (лізингові платежі включаються в собівартість продукції) зменшення ризику втрати фінансової стійкості зменшення ризику морального зносу активів (при операційному лізингу)	збільшення рівня поточних витрат за рахунок лізингових платежів подорожчання виготовленої продукції із-за включення лізингових платежів у собівартість продукції (лізингові платежі завжди більші, ніж амортизаційні відрахування) неможливість суттєвої модернізації майна без згоди лізингодавця більш висока вартість фінансового лізингу у порівнянні з банківським кредитом

При оцінці грошових потоків, пов'язаних з різними способами формування необоротних активів, перевагу надають тому альтернативному варіанту, який забезпечує мінімальний потік платежів у періоді, що дорівнює строку оренди.

При порівнянні окремих грошових потоків (від придбання обладнання на умовах лізингу, за рахунок банківського кредиту, за рахунок власних фінансових ресурсів) використовуються наступні правила:

• порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх при­ведення до теперішньої вартості;

• ставка дисконту береться однаковою для всіх альтернатив­них варіантів;

• для більш об’єктивної оцінки альтернативних грошових потоків враховується можливість отримання податкової економії (при лізингу – за рахунок віднесення на собівартість продукції лізингових платежів, при купівлі за рахунок кредиту – за рахунок відсотків по кредиту та амортизаційних відрахувань).

У вітчизняній практиці використовується декілька видів вартісної оцінки основних засобів.

Первісна вартість – це фактичні затрати на придбання, спорудження і виготовлення основних засобів.

Відновна вартість – це вартість основних засобів на певну дату з врахуванням індексації їх вартості.

Залишкова вартість виражає ступінь придатності основних засобів і визначається шляхом зменшення первісної або відновної вартості на величину зносу.

Ліквідаційна вартість – сума коштів, або вартість будь-яких активів, яку корпорація очікує отримати від продажу (ліквідації) об’єкта амортизації після закінчення терміну корисного використання (експлуатації).

Балансова вартість основних засобів вказується в бухгалтерському балансі і розраховується по кожній групі основних засобів на дату складання балансу. Визначається за такою формулою:

Б_з = Б_а + П_а - В_а - А_а,

де:

Б_з - балансова вартість групи основних засобів на початок звітного періоду;

Б_а - балансова вартість групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному;

П_а - сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення капітального контролю, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

В_а – вартість виведеної із експлуатації відповідної групи основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

А_а – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Показники стану та ефективності використання основних засобів можна об’єднати в три групи, які характеризують:

• забезпечення корпорації основними засобами;

• стан основних засобів;

• ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість корпорації основними засобами, відносять: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт вартості основних засобів у майні корпорації.

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість корпорації основними засобами. З нормальних умов фондовіддача має тенденцію до збільшення, а фондомісткість – до зменшення.

Ф_м = ,

де:

Ф_м – фондомісткість;

- балансова вартість основних засобів;

- обсяг виробництва продукції.

Фондоозброєність праці показує величину основних засобів на одного працівника.

Ф_о = ,

де:

Ф_м – фондоозброєність;

- балансова вартість основних засобів;

Ч – чисельність працівників.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні корпорації відображає питому вагу залишкової вартості основних засобів у загальній вартості майна корпорації.

К_в = ,

де:

К_в – коефіцієнт реальної вартості основних засобів;

- залишкова вартість основних засобів;

М – вартість майна корпорації.

Критична точка коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні корпорації становить (0,2-0,3). У такому випадку реальний виробничий потенціал корпорації буде низьким і необхідно приймати заходи щодо виправлення становища.

Стан основних засобів можна визначити за допомогою коефіцієнтів зносу основних засобів, придатності, оновлення, вибуття (приросту) основних засобів.

Коефіцієнт зносу показує ступінь зносу основних засобів і розраховується за такою формулою:

К_з = ,

де:

К_з – коефіцієнт зносу основних засобів;

 - сума зносу основних засобів;

Б_а – балансова вартість основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності:

К_п = 1 - К_з, або К_п = 100 - К_з,

де:

К_з – коефіцієнт зносу основних засобів;

К_п – коефіцієнт придатності основних засобів.

Коефіцієнт оновлення основних засобів показує частку введених нових основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду:

К_о = ,

де:

К_о – коефіцієнт оновлення основних засобів;

- вартість введених основних засобів за звітний період;

Б_а – балансова вартість основних засобів.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які морально застаріли, або зношені й непридатні для подальшого використання.

К_а = ,

де:

К_а – коефіцієнт оновлення основних засобів;

- вартість виведених основних засобів за звітний період;

Б_а – балансова вартість основних засобів.

Позитивною в діяльності корпорації є ситуація, коли вартість введених в дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього використовується коефіцієнт приросту основних засобів (К_пр).

К_пр =

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Фондовіддача характеризує ефективність використання основних виробничих засобів і відображає суми виробленої продукції на одну гривню основних засобів.

Ф_в = ,

де:

Ф_в – фондовіддача;

- балансова вартість основних засобів;

- обсяг виробництва продукції.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність, яка визначає ступінь використання основних засобів.

Р_о = ,

де:

Р_о – рентабельність основних засобів;

- балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду;

- загальний прибуток за звітний період.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Відтворення основних засобів може бути простим і розширеним.

Під простим відтворенням розуміють будівництво і придбання основних засобів в розмірах, які відповідають сумі нарахованого зношення. Тобто, просте відтворення здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна зношених частин основних засобів або заміна устаткування на аналогічне. Організаційними формами оновлення виробничих засобів на простій основі є:

• поточний ремонт – часткове оновлення основних засобів (фінансується за рахунок витрат виробництва);

• капітальний ремонт – значне відновлення основних засобів і часткова заміна їх окремих видів (фінансується за рахунок частини накоплених амортизаційних відрахувань і списується на витрати виробництва);

• придбання нових видів необоротних активів – заміна зношених основних засобів в межах нагромаджених амортизаційних відрахувань.

Розширене відтворення – це нове будівництво і реконструкція об’єктів, придбання основних засобів в розмірах, що перевищують суму зменшення вартості основних засобів в результаті їх зношення. Тобто, розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності. При розширеному відтворенні формування нових видів необоротних активів здійснюється із залученням додаткових фінансових ресурсів (зверх накопиченої амортизації): прибутку, довгострокових позик, випуску цінних паперів.

Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:

• необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів діяльності;

• залишок необоротних активів на початок планового періоду;

• планове вибуття необоротних активів у зв’язку з їх фізичним та моральним зносом.

Відтворення активів корпорації реалізується шляхом здійснення інвестицій – господарських операцій, які передбачають створення і придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на грошові кошти і майно.