9

Лекція № 2 Культура праслов'янських народів.

План

1. Релігія слов'янських племен.

2. Особливості язичницьких вірувань і пантеону божеств.

3. Особливості трипільської культури.

4. Особливості культурного процесу скіфського періоду.

5. Черняхівська культура та її місце у культурному надбанні слов'ян.

6. До питання про праслов'янський писемність.

7. Висновки.

1. Релігія слов'янських племен.

Світосприймання слов'ян було досить своєрідним. Воно формувалося під впливом:

• власної релігійної системи;

• соціального розвитку суспільства;

• зовнішніх зв'язків;

• військових походів.

Світоглядна система узагальнила досвід набутий власним родом, а також найкращим, що було у сусідів.

Періодизація слов'янського язичницька за Ігуменом Данилом:

• Культ “упирів” та “берегинь” - дуалістичний аналіз злих і добрих духів.

• Культ землеробських богів “Рода” і “Рожаниць”. Уособлене поєднання первинної форми матерії, “небесної” (Сварога) та “земної” (Рожаниць, матері — землі).

• Культ Перуна, бога грому і блискавок, бога війни, покровителя воїнів та князів.

Інші трактування і світоглядні позиції знаходимо у хронографі слов'ян дохристиянського періоду - “Велесової книги”.

Із середини П тис. до н.е. пройшовши кілька стадій, оформився слов'янський етнічний масив — від першої віри в жіночі божества Сварога-Рода до вищої фази — сформованої віри.

Цей період характеризується:

• високим рівнем розвитку суспільства;

• активізуванням торгових зв'язків;

• культурним піднесенням;

• виробленням світоглядної дуалістичної системи, що побудована на одночасному баченні “свого видимого — чужого”, пов'язана з поняттям:

• удосконалення системи землеробства — від підсічного до орного;

• розроблення аграрно-магічного календаря, в якому узагальнювалися досвід і найоптимальніші строки сільськогосподарських робіт.

Свята, які підтверджують вищесказане:

2 травня — свято перших сходів;

4 червня — день Ярила;

24 червня — Івана Купала;

12 липня — вибір жертви Перуна;

20 липня — день Перуна;

7 серпня — жнива.

Язичництво як світоглядна система широко подано в усній народній творчості та декоративно-прикладному мистецтві:

• символи Сонця;

• фантастичні звірі;

• узагальненні фігури воїнів;

• стилізовані хвилі.

У народі широко побутували амулети, обереги. Кожне поселення мало своє святилище — капище. Воно вписувалося у формі кола (по-старословянськи коло — хоро, звідси святилище — хороми, і, напевно, танці, які виконувалися по колу — хороводи).

2. Особливості язичницьких вірувань і пантеону божеств.

У народній поетичній творчості вищі сили — боги — мали людську подобу, проте були наділені більшою силою, вмінням, можливостями і розумом. Ці образи узагальнювали уявлення про силу й мудрість народу. Поряд з позитивними героями як їхня антитеза живуть герої негативні. Вони доповнюють перших, відтіняють їх кращі якості. Це своєрідний дуалізм світобачення.

Пантеон формувався таким чином:

• Так на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же Батько природи і Владика світу волею якого утримується все і здійснюється управління долею всього і всіх.

• Друге місце посідали бог світла Сварог та його син Дажбог, Хорс, або Сонце. Різновидами Сварога були Яровіт, Руєвіт, Перевіт і Поретун. Вони уособлювали яр — весну, тобто ярість, мужність, молодість, свіжість — відновлення життя після зими.

• Чільне місце після Вседержителя посідав Перун; (ім'я перекладається як “грім”, або з грецької “вогонь”).

• Дві сили йшли обіруч людини — Білобог і Чорнобог, які уособлювали добро і зло. Один народжений світлом, інший — пітьмою; перший будував, другий руйнував.

• Особливо вшановувалися жіночі божества. Поруч із чоловічим Ладом-Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Жива. Зображення їх було символом продовження життя: немовля, повний колос, виноград або яблуко.

Феномен бога в українській міфології представлений багатьма образами, як складалися протягом тривалого часу. Характерною ознакою теїстичного язичництва є те, яким чином надприродне уявляється, існує в свідомості людини. Звичайно полії стичному язичництву було ще далеко до образу боголюдини, але в цьому воно вже подолало демоністичний зооморфізм. Богам уже притаманні властивості людини – її вид, звичай, спосіб життя. Перун. Наприклад їздить по небу на громовій колісниці. Даждьбог жив у чудовому палаці, мав дванадцять царств і управляв ними через своїх сестер, синів, бог неба Сварог – дід вітрів.

Боги, як люди розмовляють, радіють, гніваються, люблять, веселяться. Численні боги, які опікували певне родоплем’яне об’єднання, відтіснилося на другий план володарями природи і суспільності – богами неба, землі, ремесел, війни тощо. Такими й були Перун, Стрибог, Даждьбог.

Сварог вважався богом неба, вогню, заліза, ковальства і шлюбу. За преданням саме він викував першого плуга і золоту обручку. Він винайшов плуга, навчив людей молоти зерно і випікати хліб. Сварог живе серед людей і піклується про них.

Із зміцненням князівської влади головні функції все більше перебирає Перун і зрештою виходить на перше місце серед богів. Перуна вважали богом дощу, вогню, грому і блискавки, а водночас і богом війни та воїнів.

В свідомості язичника-землероба Перун наділявся ще й функцією бога родючості, але був і войовничим богом, і «богом над богами». За переказами і легендами, він тримав у руках лук та колчан зі стрілами, чим особливо підкреслювалася його військова функція. Перун мав значення і хліборобського культу, бо весною він видмикав небо, пускав на землю тепло, давав дощ.

Даждьбога вважали сином Сварога, богом сонця, який на зиму ховає живильні промені, а весною знов посилає їх на землю.

Звичайно ж такими широкими функціями відзначалися не всі язичницькі боги, але всі вони були опікунами природних явищ, виробничої діяльності людини. Такими були:

• Ярило – бог весняних робіт та плотської любові,

• Велес – бог худоби, чередників і музик,

• Лель – бог кохання і бджолярства.

Основний пантеон супроводжувала низка божеств: Лель; Леля; Діванія; Дівонія; Дана; русалії; домовики; водяники; лісовики та ін.

Стародавні пам’ятки згадують про божків, яких почитали давні словяни. Таких божків було дуже багато. Вони населяли весь різноманітний світ навколишньої природи. Уводі жили водянки, які полюбляли перевертати човни, а тому рибалки мусять добре знатися з ними й задобрювати їх. У болотах живуть болотяними або ациботи, в очеретах очеретяники. Навіть у криниці живе криничний дід.

Ліси населяли лісовики або полісуни, які жили у дуплах сухих дерев. Ночами вони можуть верещати і лякати людей. А коли полісуни починають битися, у лісі здіймається буря.

Давні словяни вірили, що у збіжжі обов’язково повинні жити польовики, які дуже люблять викочуватися в хлібах і носитися з вітром по них.

Німфи води – русалки, яких у глибоку давнину називали берегинями. Весною, коли тане сніг, русалки виходять із-під землі, де вони зимують, і гучно розмовляють. Вночі вони виходять на берег і при світлі місяця водять хороводи. Русалки можуть залоскотати кожного, хто попадається їм до рук, зваблений їхньою красою.

Подругами і сестрами водяних вважалися лісові мавки. Як розтануть сніги, мавки засаджують гори і долини квітами.

За народними уявленнями різновидом злого духу. Що як зірка падає з неба, був перелесник. Він міг набирати подобу будь-якої людини, відвідувати людей і навіть оселятися у їх хаті.

Міфічні велетні-людоїди песиголовці за народними переказами відрізнялися нечуваною жорстокістю. Мали вигляд вкритою шерстю людини з собачою головою, одним оком посеред чола, іноді з рогом.

Народні казки й легенди змальовують демонічну істоту, що має вигляд старого діда з величезними бровами і віями. Це вій. Від погляду його може гинути все навкруги.

Найдавнішим уособленням зловорожих сил був упир. Упирі – персонажі, що стоять на межі між зооморфними і антропоморфними істотами.

І звичайно ж найпопулярнішим образом української демонології є чорт. Звичайним помешканням чорта вважали млин, глибокі провалля, напівзруйновані будівлі, зарості бузини, чортополоху тощо.

Функції чорта дуже різноманітні:

• Він всіляко шкодить людям;

• Насилає хвороби,

• Зводить жінок;

• Полює на людські душі;штовхає на злочини і прикрі вчинки.

До того ж в українських легендах чорт виступає суперником і антиподом бога і має свій внесок у творення світу:

• Саме він навчив людей ковальству;

• Винайшов вогонь;

• Млин;

• Скрипку;

• Дуду;

• Горілку;

• Тютюн.

Разом з тим чорт – досить комічна і безталанна фігура. В українському фольклорі він є постійним об’єктом для жартів і анекдотів. У боротьбі з чортом людина завжди виходить переможцем.

З давніх давен родина у слов’ян була міцною, бо її скріплював родинний культ. Культ домового божества надзвичайно старий і відомий у всіх індоєвропейських народів. Домове вогнище було головною святинею дому. Богом домового вогнища у нас став домовик або домовий. Він – постійний вартовий дому, охоронець родини.

Для слов'ян не характерним було принесення людей у жертву богам.

Разом із віруваннями в істот, які, на думку слов'ян, були максимально наближені до них самих, обожнювалися всілякі духи і сили природи:

• Сонця;

• Місяця;

• зірок;

• граду;

• повітря;

• вітру;

• води.

З глибокої давнини слов’яни з благоговінням схилялися перед культом рослинного та тваринного світу, який їх оточував. Цей світ був життєво необхідний людині у найрізноманітнішій сферах господарської діяльності. Рослини займали значне місце в широкому комплексі традиційних вірувань, звичаїв та обрядоддій. Важливу роль у календарних святах та сімейно-побутових обрядах відігравали рослини-символи, які мали допомогти людині зміцнити здоров’я, добробуту сім’ї, посилити плодючість землі й худоби, вберегтися від нечистої сили.

Особлива шана надавалася деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я і свято зберігалося всіма, вирубування заборонялося. Цього правила суворо дотримувалися.

• Дуб — символ подружжя;

• Ясен — присвячення Перуну;

• Клен і липа — символ подружжя;

• Береза — символ матері-природи;

• Калина – це той символ, що пам'ять береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя, невіддільний від життя;

• Тополя – символізує заручення і одруження дівчини;

• Верба – символ родинного вогнища;

• Біла береза – символ дівочої чистоти;

• Осика – оберіг від нечистої сили, але в християнську добу набула якостей нечистої, заклятої, з неї ніколи не виготовляли основ для будівель;

Особливе значення покладалося на рослин і різноманітні зілля:

• Розрив-трава – дає доступ до всього міцного і замкненого;

• Любисток – повертає кохання;

• Барвінок – символ молодості, кохання та шлюбу;

• М’ята – символ дівочої краси і цноти;

• Лобода – нужда та вбогість;

• Часник – оберег від злих сил;

• Полин – оберіг від русалок, а також символ нещасливого життя;

• Червоний цвіт маку – символ дівочої краси;

• Яблуко, хміль – символ родючості;

• Жито – символ плодючості;

• Гарбуз – символ відмови;

• Просо, гречка, конопля – інтимне значення;

• Каравай – це ритуальний священний жертівний хліб.

Священними вважалися також птахи й тварини. Зокрема,

• зозуля — провісниця майбутнього; пізніше символ вдівства та суму;

• голуб — символ кохання;

• ластівка — доля людини;

• ворони — священні птахи;

• сова — символ смерті і пітьми;

• лис – хитрун;

• вовк – символ швидкості, ненажерливості;

• ведмідь – символ недотепи;

• собака – символ вірності;

• баран, вівця – символ невинності;

• чайка – символ засмученої жінки;

Серед тварин священними вважалися віл і кінь, а серед комах бджола та сонечко.