Б) зв’язок між верхом і низом: мотиви жертвоприношення

Словянська балада зберігає певні історичні ступені парадигми «жіноче божество – земна жінка», пов'язаної із опозицією верх – низ. На наш погляд, найдавнішими на цій парадигмальній лінії розвитку є мотиви жертвоприношення жіночому божеству, зафіксовані у південнословянських баладах. Віли вимагають людських жертв, і коли селяни не віддають їх добровільно, то забирають на небо сторицею. У баладі «Самовильские пленники» [Песни южных славян 1976: 38. ] віла просить віддати їй двох близнюків-немовлят, двох юнаків і двох дівчат. Селяни не погоджуються і пропонують їй двох ягняток за діточок, двох корів за молодух, пару бичків за хлопців, і за дівчат – пару телиць. Віла Стана забирає, розсердившись, по сотні немовлят, молодиць, дівок і парубків і відводить їх у гори. Люди потрібні вілам як будівельний матеріал для палаців.

Возводила самовила,

Возводила стройный терем,

Между небом и землею

Возводила, в черных тучах.

Как она столбы вбивала,

Что ни столб - юнак пригожий,

Как закладывала стены,

Бревна – девы-белолички,

Как стропила городила –

Черноглазые молодки.

Крыла кровлю, но не тесом,

А младенцами грудными,

А старушки в белых юбках

Стали кольями ограды,

А дверными косяками –

Старцы с белой бородою.

Но семидесьти младенцев

Недостало самодиве,

Чтобы свой достроить терем. [Песни южных славян 1976: 40]

Для жертви необхідно подавати найкращих із людей. Віла наказує селянам дати їй можливість вибрати немовлят, селяни не дозволяють і відсилають її на планину по сосни і ялини. Вона насилає бурю, ламає дерева на планині і добудовує свій терем.

По вертикальній осі сакрального жертви мають піднятися вгору: вони підіймаються на небо у гойдалці,

замуровуються в башті(«Замурована дружина»),

прив’язуються і спалюються під деревом:

Козак вино пил, денег не платил,

Шинкарку манил:

- Поедем, шинкарочка, к нам на тихий Дон,

У нас на Дону не по вашему:

Не ткут, не прядут, мед, горелку пьют. –

Сдалася шинкарочка на его слова,

Поехала шинкарочка с козаком на Дон

Завел козак шинкарочку во темный во лес,

Привязал шинкарочку ко сухой сосне,

Зажег козак сосенку с маковки до земли. [Собрание народных песен П.В. Киреевского1986: 38]

Прив’язала недоростка до сосни очима,

До сосни очима, а й на шлях плечима. [Балади 1988: 92],

Вішаються:

За любовь-то жена мужа во сад повела,

За совет жена мужа в саду потеряла,

На любимой на яблоньке в саду повесила [Собрание народных песен П.В. Киреевского1986:129]

А жона мужа та й зарізала,

В зеленім саду та й повісила.

В зеленім саду та й повісила,

А сама ходить, рученьки ломить:

- Ой, горе, горе з таким мужем жить,

А ще горійше як мужа забить. [Балади 1988: 99]

Взяла за рукав да й повела в сад,

Повела в сад да й завісила

На сладкім деревці да на яблуньці…

Пойду я й у сад да й возьму назад.

• Уставай, милий, а вже світ білий,

Уже ж бо ти тут да й залежався,

Сладких яблучок да й накушався,

Ранніх соловїв да й наслухався. [Балади 1988: 101]

Жена мужа ножичком зарізала

І сховала в саду під яблонькою. [Балади1988: 102]

в) горизонтальний простір

Сакральна вертикаль (опозиція верх – низ) тотожна сакральній горизонталі, яка в слов’янських баладах виражена опозиційними парами далеко – близько:

- Ох, ты, матушка родная!

Проводи меня подале

Через темные лесы,

Через крутыя горы,

Через быстрыя реки,

Через синее море. [Собрание народных песен П.В. Киреевского1986: 19]

За горами гори чорніють,

За горами сонце горить.

Поїхав мій милий далеко,

Як здумаю – серце болить.

Далека, далека дорога,

Далека чужа сторона.

Знайде собі там другую,

А я остаюся одна. [Балади1988: 44]

ліс – поселення:

Бела вила из лесу кричала:

„Что, село, ты невесело нынче?

Что не водят коло поселяне?” [Сербские народне песни 1987: 92]

вода – земля:

Ой поїду я у Китай-город,

У Китай-город та й на ярмарок.

Ой та куплю я корабель новий

Та за сто рублів з половиною.

Посадю милу із дитиною

Та пустю морем-серединою,

Ой а сам вийду я на круту гору,

На круту гору та й подивлюся:

Корабель пливе, аж Дунай реве,

І мила сидить, як свіча горить,

І дитя плаче, як ворон кряче.

- Ой чекай, мила, розпрощаємся,

Винним яблучком перекраємся…

Переділимось половинкою,

Ой вернись, мила, із дитинкою. [Балади1988: 109]

той – цей берег ріки:

Как за речкою

Да за Дарьею

Злы татарове

Дуван дуванили [Славянский фольклор 1987: 242]

попереду – позаду:

-Уж вы, слуги, вы, слуги мои верные!

Вы подите далече во чисто поле,

Уж вы выройте две ямушки глубокия,

Становите вы релюшки высокия,

Поведите молодца казнить-вешати!

Не ведите молодца впереди мого дворца,

Поведите молодца позади мого дворца. [Собрание народных песен 1986:137]

правий – лівий:

Во правой руке зелено вино несет,

Во левой руке зелье лютое.

Из правой руки Василью подала,

Из левой руки Софии отдала:

«Пей-ка, Василий, Софии не давай!

Пей-ка, Софмя, Василью не давай!»

Василий пил, Софии подносил,

Софиюшка пила, Василью поднесла…

Василия положили по правую руку,

Софиюшку положили по левую руку. [Славянский фольклор 1987: 246]

Опозиція верх – низ суміщається також із моделлю свій – чужий та пов’язана із соціальними опозиціями жіночий – чоловічий, старший - молодший, близький – далекий, внутрішній – зовнішній, сакральний – профанний, що включає в себе всі вищевказані ієрархічно нижчі часо-просторові опозиції, розгляд яких, зважаючи на обмежений обсяг дослідження, випускаємо.