Монетаризм

Це політика, в якій акцент ставиться на довгострокову грошово-кредитну політику для стабілізації грошового обігу.

Монетаризм - це політика оздоровлення економіки та боротьби з інфляцією шляхом:

• обмеження прямих форм втручання держави в госпо­дарські процеси;

• створення умов для бізнесу та підприємництва;

різкого скорочення оподаткування;

• зменшення державних асигнувань на соціальні потреби;

• жорсткого регулювання темпу приросту грошової маси (3-5%).

Визначним лідером монетаризму є М. Фрідмен, який від­крито виступав на захист вільного підприємництва.

Лозунг монетаристів: “Тільки гроші мають значення

Неолібералізм

“Вільне ринкове господарство” -- ідеал для неолібералів. Напрям сформувався в 30-ті рр. XX ст.

Представники неолібералізму: Дж. Гікс, Дж. Мід, Р. Со- лоу, Ф. Хайек, В. Ойкен, А. Ростоу, Л. Ерхард.

Принципи соціально-ринкового господарства:

• товарно-грошове господарство без монополій;

• вільні ціни;

• змагання цін і вільне ціноутворення;

• приватна власність;

• конкуренція;

• свобода проти концентрації;

• децентралізм проти централізму;

• самовільність проти організації.

Вільне ринкове господарство не може функціонувати ав­томатично, оскільки існує тенденція до надконцентрації.

Сучасне ринкове господарство - це синтез між вільним і соціально обов’язковим суспільним ладом, що передбачає:

^ свободу особи;

^ свободу торгівлі;

^ економічну свободу.

Західна соціал-демократія

Виникла в другій половині XIX ст.

У XX ст. відбувається відокремлення революційного крила від реформаторського.

Соціал-демократи реформаторського напряму ставлять мету - побудова соціалізму еволюційним шляхом.

Завдання соціал-демократів - створення розвинутої сис­теми соціальної захищеності, захист інтересів трудящих, ство­рення сильної соціальної держави шляхом реформ і політичних компромісів.

Соціал-демократи виступають за:

• ринкову економіку;

• багатоманітність форм власності;

• підприємництво.

Соціал-демократи використовують кейнсіанські розроб­ки, а саме:

• націоналізацію;

в планування;

• соціальне партнерство;

• участь трудящих в управлінні та розподілі матеріаль­них благ;

• Предмет дослі­дження західної економічної думки

  виробничу демократизацію (профспілки, контроль).

З кінця 60-х років XX ст. соціал-демократи є провідною силою в Європі. Наприклад, Швеція - одна із багатьох західних країн з ефективною економікою, високим рівнем життя та гро­мадянських прав.

Шведська модель соціалізму переживає кризу через такі причини:

• формування соціального утримання;

• ріст бюрократизму;

• розлагодження трудового персоналу;

• послаблення позицій профспілок.

Загроза розповсюдження шведської моделі йде не тільки із середини, а й із зовні - від зростаючої інтернаціоналізації шведської економіки, а саме:

^ входження провідних шведських компаній у транс­національні корпорації, в Європейський Союз;

^ зняття обмежень на вивезення капіталу;

^ коригування соціальної політики на зразок країн Євро­пейського Співробітництва.

Передбачається синтез соціал-демократичних і неокон- сервативних підходів і цінностей:

• приватизація окремих державних підприємств, част­кова приватизація сфери послуг;

• скорочення суспільного сектору, переведення оплати лікарняних у підпорядкування компаній;

• зменшення допомоги у зв’язку з безробіттям.

Шведська модель, хоч і втрачає окремі характерні риси,

проте має велике позитивне значення і зберігає одне з провідних місць у системі суспільного розвитку.

Так, повною мірою збереглися:

• сильна та універсальна соціальна політика держави;

• повна зайнятість і система її підтримки.