Особливості діяльності суспільних фондів споживання в Україні

За економічним призначенням СФС спрямовується на на­дання:

1. безкоштовної освіти і професійно-технічної підготов­ки, утримання дітей у дошкільних закладах, школах-інтернатах, класах продовженого дня;

2. безкоштовної медичної допомоги, фізичне виховання;

3. стипендії тим, хто навчається у ВНЗ і ПТУ;

4. пільг щодо користування житлом і комунальними по­слугами, дотацій держави на утримання житлового фонду.

За способом розподілу серед членів суспільства СФС розподіляються так:

• незалежно від кількості і якості праці (безплатна ме­дична допомога, навчання дітей і дорослих);

• з урахуванням попереднього заробітку і стажу роботи (пенсії, допомоги з приводу тимчасової непрацездатності);

• з урахуванням забезпеченості сімей (пільги малозабез­печеним сім’ям, субсидії).

За джерелами формування СФС такі:

• загальнодержавні, що формуються з коштів державного бюджету і соціального забезпечення;

• із коштів підприємств (усіх форм власності);

• із коштів громадських організацій, головним чином профспілок (одноразова допомога, безкоштовні або пільгові пу­тівки в будинки відпочинку і санаторії).

За формами надання СФС можна поділити на:

• грошові виплати;

• натуральні виплати;

• безплатні послуги.

СФС повинні виконувати такі завдання:

забезпечити розвиток загальнодержавної системи на­кидної освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення, покращання умов відпочинку працівників;

^ пом’якшити об’єктивно існуючі відмінності у мате­ріальному становищі окремих громадян, сімей, соціальних груп у соціально-економічних і культурних умовах виховання дітей;

^ підтримувати життєвий рівень малозабезпечених гро­мадян.

Частина СФС у вигляді пенсій, допомоги за тимчасовою непрацездатністю пов’язана із розподілом за працею, і в дотриманні цього принципу здійснюється соціальна справедливість.

Питання 2. Фонди споживання та нагромадження, їх структура. Шляхи оптимізації фондів споживання та нагромадження

Вивчаючи дане питання, потрібно запам’ятати, що фонд нагромадження - це частина національного доходу, що вико­ристовується для приросту виробничих основних і невиробни­чих основних засобів, а також оборотних засобів і резервів.

Нагромадження здійснюється шляхом капітальних вкла­день. Але це не означає, що “нагромадження” і “капітальні вкладення” - тотожні поняття і кількісно збігаються.

Структура фонду нагромадження визначається співвід­ношенням між фондом виробничого нагромадження і фондом невиробничого нагромадження. Барометром нормального роз­питку економіки є активна інвестиційна політика, що спрямову­ються на постійне оновлення і нарощування виробничого потен­ціалу та вирішення соціальних завдань.

В умовах адміністративно-командної системи недооці­нювалося невиробниче нагромадження. Щодо виділення ресур­сів на соціальні об’єкти діяв “залишковий принцип”. Частка так званої невиробничої сфери у капітальних вкладеннях постійно зменшувалася. Сформувалася теорія, згідно з якою головним є виробниче споживання, а невиробниче - має другорядне зна­чення. Тим часом, як підтверджує світовий досвід, вкладення в соціальну інфраструктуру досить ефективні, адже це умова роз-

витку самого виробництва. І занедбаність соціальної інфра­структури в нашій країні була однією з істотних причин змен­шення темпів розвитку економіки.

На сучасному етапі передбачається тимчасове скорочен­ня виробничих інвестицій, водночас обсяг будівництва у со­ціальній сфері збільшиться.