Література

1. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприєм­ництва. Підруч. - К.: Вища шк., 2003. - Р. 11.

2. Мочерний С.В. Політична економія. Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - Р. 2, т. 8.

3. Мочерний С.В. Економічна теорія. Посіб. - К.: ВЦ “Академія”, 2002. - С. 206 - 226.

4. Основи економічних теорій. Методичні рекомендації та конспективний виклад питань, визначених для самостійної роботи студентів. - К.: НМЦ “Укоопосвіта”, 2001.

5. Економічна теорія. Політекономія. Підруч. / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2004. - Р. II, гл. 9.

Тема 8. Суб’єкти ринкової економіки. Підприємництво Питання

1. Орендні підприємства: види, розподіл доходів. Сучасні проблеми орендних відносин в Україні.

2. Доходи домогосподарств та їх джерела. Розподіл до­ходів між домогосподарствами.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Орендні підприємства: види, розподіл до­ходів. Сучасні проблеми орендних відносин в Україні

Оренда - це юридична угода між двома сторонами: орендодавцем, власником майна, і орендарем, який користується цим майном.

Орендодавець дає орендареві право користуватися май­ном.

Орендатор погоджується сплачувати певну суму оренд­ної плати.

Орендне підприємство - це господарська одиниця, що самостійно здійснює підприємницьку діяльність на основі стро­кового платного володіння та користування майном, переданим в оренду орендареві за договором.

Об’єктами оренди є:

• цілісні майнові комплекси державних підприємств, орга­нізацій або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці);

• окреме індивідуально визначене майно державних під­приємств, організацій.

Орендарями можуть бути:

я організації орендарів, створені членами трудових ко­лективів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;

• громадяни та юридичні особи України;

• громадяни іноземних держав;

• міжнародні організації;

• особи без громадянства.

Існують два типи орендних відносин:

1. оренда як форма приватизації об’єктів державної влас­ності;

2. оренда як форма економічних відносин у недержавно­му секторі економіки.

Головною умовою розвитку й ефективного функціону­вання оренди є такі:

• перетворення відносин власності та системи соціально- економічних відносин у цілому;

• ліквідація адміністративно-командної системи управ­ління.

Переваги і недоліки оренди

№ з/п	Переваги	Недоліки
1	Орендар перекидає ризик мо­	Орендар не зацікавлений
	рального та фізичного зношення	у покращанні орендова­
	устаткування на орендодавця.	ного майна.
2	Оренда не потребує великих ін­	Орендар не має права на
	вестицій.	ліквідаційну вартість об­
3	Орендар набуває досвіду, корис­	ладнання, амортизаційні
	туючись орендованим майном	відрахування тощо

У країнах з перехідною економікою орендна форма поєд­нала гострі суперечності та вади як на рівні владних структур, так і на рівні власне трудових колективів. Нерідко оренда є за­собом привласнення державного майна.

Для ефективного розвитку орендні відносини повинні мати як економічні, так і політико-правові засади.

Об’єктивно оренда реалізується через систему певних ор­ганізаційно-економічних відносин та певну форму господарю­вання.

Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається умовами договору оренди, а саме:

• об’єктом оренди (склад і вартість майна);

• строком, на який укладається договір;

• орендною платою;

• порядком використання амортизаційних відрахувань;

• відновленням орендованого майна та умовами його по­вернення;

• виконанням зобов’язань.

Орендна плата є важливим елементом механізму функціо­нування орендного підприємства. Вона виступає економічною формою доходу орендодавця-власника.

Складові елементи орендної плати:

• амортизаційні відрахування, тобто відшкодування орендо­давцю вартості орендного майна;

■ відсоток від доходу орендаря, оскільки майно береться в оренду з метою отримання доходу.

Передаючи в оренду майно, орендодавець розглядає його як певну вартісну величину, що зростає. Саме в цьому полягає суть його інтересів. Тому величина орендної плати не постійна.

У розвинутих країнах за базу для визначення величини доходу береться банківський відсоток.

В Україні через формальну роль банків у господарському житті, суб’єктивізм у встановленні позичкового відсотка зроби­ти це об’єктивно неможливо.

Форми орендної тати:

• грошова;

• натуральна;

• грошово-натуральна.

Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу од­нієї зі сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, що передбачено чинним законодавством.

Розмір орендної плати визначається за формулою:

О = Ф х В,

де Ф - залишкова вартість орендного майна на момент, передачі його в оренду;

В - рівень банківського відсотка.

Розрахунок орендного доходу

З виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг тощо) вираховується:

• вартість матеріальних витрат;

• амортизація (якщо вона не входить в орендну плату);

• орендна плата;

• податки і платежі у бюджети різних рівнів;

• розрахунки з іншими партнерами.

З орендного доходу формуються такі фонди:

1. Фонд ризику (фінансовий резерв);

2. Фонд розвитку виробництва, науки і техніки;

3. Фонд соціального розвитку;

4. Єдиний фонд оплати праці.

Найперспективнішою формою оренди, що широко засто­совується в західних країнах, є лізинг.

Лізинг - це довгострокова оренда засобів виробництва (обладнання, машин, транспортних засобів тощо).

Лізингові компанії закуповують обладнання і надають його в оренду на 5 - 8 років фірмі-орендатору, що поступово по­гашає заборгованість протягом строку користування майном.

Лізинг з’явився на початку 50-х років у США, з 60-х - у країнах Західної Європи. На початок 80-х років отримав широке розповсюдження в сучасних галузях економіки, оскільки потре­ба в інвестиціях не могла бути задоволена за рахунок традицій­них методів фінансування - використання власних засобів і бан­ківських кредитів.

Лізинг забезпечує промисловим компаніям отримання необхідного обладнання без значних одноразових витрат грошо­вих засобів. Оренда дає можливість уникати витрат, пов’язаних із моральним старінням засобів виробництва.

По закінченні строку лізингового контракту можливими є:

• купівля обладнання орендатором за залишковою вартіс­тю;

• продовження строку дії (пролонгація) контракту з по­дальшим укладенням нової угоди;

в повернення матеріальних цінностей лізинговій компанії.

Питання 2. Доходи домогосподарств та їх джерела. Розподіл доходів між домогосподарствами

Кінцевим підсумком розподілу фонду особистого спожи­вання є формування сімейних доходів членів суспільства.

Сім’я - це група осіб, які пов’язані між собою родинни­ми стосунками і спільно ведуть господарство для забезпечення сімейного споживання.

Домашнє (сімейне) господарство утворює завершальну фазу відтворення - споживання матеріальних благ і послуг. Ве­дення цього господарства здійснюється залежно від сімейного бюджету, що визначається співвідношенням між доходами та витратами сім’ї.

Джерела сімейних доходів такі:

• оплата праці;

• надходження із суспільних фондів споживання;

• доходи від особистого підсобного господарства;

• доходи від індивідуальної трудової діяльності;

• доходи від власності;

• доходи від підприємництва.

Використання сімейних доходів:

я харчування;

• оплата житла;

• купівля одягу та взуття;

• придбання меблів, предметів культури і побуту;

• витрати на соціально-культурні та побутові послуги;

• накопичення.

У період переходу до ринкової економіки в умовах не­стабільності та інфляції статистика збільшення номінальних до­ходів недостатньо характеризує рівень життя населення. Так у 80-х роках Україна зіткнулася з проблемою бідності.

Показник бідності визначається за аналізом:

^ рівня доходу на одного члена сім’ї (нижче прожитко­вого мінімуму);

^ структури домашнього споживання (зокрема, часткою затрат на харчування).

Бідність, малозабезпеченість має кілька рівнів і характе­ризується такими показниками:

• прожитковим мінімумом;

• гарантованим прожитковим мінімумом;

• мінімальним споживчим бюджетом.

Прожитковий мінімум - це сукупність товарів і послуг,

що забезпечують задоволення головних фізіологічних потреб (їжа, одяг, взуття) і основних послуг (оплата житла тощо).

Фізіологічний прожитковий мінімум - задоволення го­ловних, найелементарніших потреб і послуг.

Соціальний прожитковий мінімум -витрати на мінімаль­ні духовні та соціальні запити.

Соціально-фізіологічний мінімум - це нижча межа мало- забезпеченості.

Гарантований прожитковий мінімум - це офіційно за­тверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, допомо­ги тощо. Він не може бути нижчим за фізіологічний прожитко­вий мінімум і не може перевищувати вартісну величину міні­мального споживчого бюджету.

Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа біднос­ті виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг спожи­вання життєвих благ, що є мінімально достатнім для фізіологіч­ного та розумового розвитку людини й забезпечення простого відтворення її життя і працездатності.

Показник мінімального споживчого бюджету використо­вується для обґрунтування:

• мінімальної заробітної плати;

• мінімальних пенсій, стипендій та інших соціальних ви­плат.

Соціальним орієнтиром є оптимальний споживчий бю- джет, який розраховується за нормами та нормативами спожи­вання, що задовольняють розумні, раціональні потреби.

Сучасне економічне становище народу в Україні

Бідність - явище загальнолюдське: філософське і матері­альне, політичне та соціальне. Воно існує у світовому економіч­ному просторі, й Україна не є винятком. Незважаючи на значні технологічні досягнення у світі, третина населення земної кулі, жителі країн, що розвиваються, живе нині в умовах злиднів. Один мільярд найбагатших людей розпоряджається доходами, які в 60 раз перевищують доходи одного мільярда найбідніших.

До десятки країн, що розвиваються, де проживає найбільша кількість бідних людей (до 60 % бідного населення у світі), нале­жать такі: Індія (40 % всього населення країни в 1980 - 1990 рр.),

Китай (90 %), Бангладеш (78 %), Бразилія (78 %), Індонезія (47 %), Нігерія (25 %), В’єтнам (40 %), Філіппіни (54 %), Пакистан (54 %), Ефіопія (28 %). Кількість бідних у цих країнах у 1992 р. становила 854,5 млн осіб, або 69,5 % загальної кількості бідних у світі.

Ознаки сімей, які вважаються бідними:

• сім’ї з трьома і більше дітьми, утриманцями (студен­тами, безробітними, інвалідами);

• одинокі похилого віку непрацездатні громадяни;

• пенсіонери, які отримують низькі пенсії;

• сироти;

• одинокі матері з дітьми, батьки яких ухиляються від сплати аліментів;

• сім’ї, що втратили годувальника та ін.

У звіті ООН за 1999 р. Україна серед 185 країн - членів організації зазначена під номером 91 за індексом людського розвитку, тобто за показником, що враховує можливість прожи­ти довге життя, зберегти здоров’я, отримати доступ до засобів, які забезпечують гідний рівень життя та освіти.

Згідно зі звітом ООН “реально бідними” у нашій країні є близько 30 % населення, у т.ч. ті, хто потерпає від злиднів, - 15 %. Практично всі багатодітні сім’ї в Україні - бідні; третина “бідних” - пенсіонери.

За оцінкою іншої організації, Європейського банку реконс­трукції та розвитку (ЄБРР), за межею бідності живе 41 % наших громадян, тобто це люди з доходом менше $4 на день. Саме та­кий критерій прийнятий ООН. За розрахунками Світового банку, життя за $1 в день - ознака “абсолютної бідності”, що ха­рактерно для країни Мозамбік.