Тема 6» Товарне виробництво і товарно-грошові

відносини

Питання

1. Суть, причини виникнення та соціально-економічні на­слідки інфляції. Рівні інфляції.

2. Економічні, соціально-політичні та фінансові методи стабілізації валют.

Особливості інфляції в економіці України.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Суть, причини виникнення та соціально- економічні наслідки інфляції. Рівні інфляції

Явище інфляції відоме з IV - III ст. до н.е., або з часу, ко­ли грошовим товаром у світі стає срібло. У найзагальнішому ви­значенні інфляція - це знецінення грошей унаслідок переви­щення кількістю грошових знаків, що перебувають в обігу, суми товарних цін. Однак не будь-яке підвищення цін є інфляційним.

Якщо підвищення цін відбулося через подорожчання си­ровини, електроенергії, покращання якості продукції, що спри­чинило збільшення витрат виробництва, то знецінення грошей є наслідком зростання цін.

Якщо зростання цін відбулося через надмірну грошову та кредитну емісію, порушення законів грошового обігу, то зрос­тання цін є наслідком знецінення грошей.

Другий випадок точніше відображає реальний зміст по­няття “інфляція” та означає появу грошових знаків, незабезпе- чених товарною масою.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їх купівель­ної спроможності, що виявляється у зростанні цін.

У докапіталістичну епоху знецінення грошей відбувалося внаслідок втрати довіри до монет, в які при карбуванні заклада­лося менше металу (порівняно з офіційно встановленою кількіс­тю), або внаслідок зниження вартості виробництва золота. Така інфляція мала обмежений характер.

На нижчій стадії розвитку капіталізму, тобто в період домонополістичного капіталізму (поч. XVI - остання третина XIX ст.), інфляція виникала лише під час війн та воєнної розру­хи. У цей період держава могла вдатися до надмірної емісії па­перових грошей і припинити їх обмін на золото.

На вищій стадії розвитку капіталізму, що починається на рубежі XIX - XX ст., інфляція набула постійного та загального характеру, охопивши майже всі розвинуті країни. Її темпи були високими, а в деяких країнах - навіть стрімкими.

У розвинутих країнах Заходу головними причинами інфляції є:

• монополістичні тенденції в економіці та панування мо­нополій;

• крах золотого стандарту;

• надмірне зростання державного дефіциту і державного боргу, спричиненого значним розширенням непродуктивного державного споживання, насамперед військовими витратами.

• диспропорції в народному господарстві.

• кризові явища у валютно-фінансовій системі.

Виділяють три види інфляції:

• повзуча - ціни зростають у незначному обсязі (до 10 %

на рік);

• галопуюча - ціни зростають за рік більше ніж на 10 %;

• гіперінфляція - ціни зростають на 1-2 % щодня.

Як відомо, Міжнародний валютний фонд допускає 40 %-ий рівень інфляції і 2 %-ий дефіцит бюджету впродовж ро­ку. В Україні ціни у 1993 р. зростали щомісяця в середньому на 147 %, що свідчило про супергіперінфляцію.

В історії окремих країн мали місце ще стрімкіші темпи інфляції. Так, у Німеччині після Першої світової війни інфляція становила сотні тисяч відсотків, а заробітну плату видавили дві­чі на день.

У Росії протягом 1918 - 1921 рр. грошова емісія спричи­нила зниження купівельної спроможності рубля майже в 10 млн раз.

Зовнішні причини інфляції:

1. зростання цін на імпортні товари та послуги. Так, упродовж 1992 р. ціни на нафтопродукти, які закуповувала Україна, зросли у 300 раз;

2. обмін у банках іноземної валюти на національну, ос­кільки на депозитних рахунках банків з’являються додатково випущені національні гроші. Для України та деяких інших країн СНД дія цього фактора має специфічні особливості, оскільки у них відбувається так звана “доларизація” економіки. В Україні замість захисту споживчого ринку купоно-карбованець став за­собом спустошення і без того мізерного ринку товарів. За цих

3. умов, втративши довіру до купона, а також з метою збереження своїх грошей від знецінення, частина населення навіть за спеку­лятивними цінами купувала долари та іншу іноземну валюту;

4. 3) структурні світові кризи (енергетична, сировинна то­що), від’ємне сальдо торгового і платіжного балансу. Внаслідок дії цих факторів темпи інфляції характеризувалися такими пока­зниками:

5. в у 1992 р. - майже 2100 %; в у 1993 р. - понад 10 000 %;

6. « у 1994 р.-501 %;

7. . у 1995 р.-281 %.

8. У наступні роки темпи інфляції значно скоротилися, але все ще були високими, наприклад, у 2000 р. інфляція становила 26%.

9. Крім структурної форми інфляції, виділяють також ін­фляцію попиту та інфляцію витрат.

10. Інфляція попиту - це форма інфляції, що виникає за умов зростання попиту при повній завантаженості виробничих по­тужностей і повній зайнятості.

11. У даній ситуації пропозиція товарів не збільшується, що й призводить до зростання цін.

12. Інфляція витрат - це форма інфляції, що виникає вна­слідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни товарів, що виготовляються, і оплачуються споживачами або входять у витрати іншого підприємства та спричиняють зрос­тання цін на інші товари.

13. Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв’язки, призводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та “тіньову” економіку, корупцію, посилює злочинність тощо.

14. Одним із негативних наслідків інфляції є зниження жит­тєвого рівня населення та знецінення трудових заощаджень.

15. Наприклад, в США, монополісти внаслідок інфляції що­року привласнюють до $70 млрд.

16. В Україні лише за 1990 - 2000 рр. споживчі ціни зросли у 328 тис. раз, у 130 тис. раз знецінилися вклади громадян в Оща-

дбанку, що істотно вплинуло на зниження життєвого рівня насе­лення.

Питання 2. Економічні, соціально-політичні та фі­нансові методи стабілізації валют

Опрацьовуючи дане питання, слід засвоїти, що розвинуті країни світу мають значний досвід проведення антиінфляційної політики. Основними заходами щодо боротьби держави з інфля­цією, насамперед із галопуючою інфляцією та гіперінфляцією, є:

• регулювання попиту та пропозиції;

• індексація доходів;

• контроль за цінами та заробітною платою.

Найтиповіші дії держави щодо розбіжності попиту і про­позиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропози­цію за умов виробництва ВНП нижче від оптимальної величини, то держава повинна привести в дію три основні методи регулю­вання:

1. знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвес­тиції компаній і фірм;

2. збільшити витрати державного бюджету і, насамперед, державні закупівлі товарів і послуг;

3. зменшити відсоткову ставку за кредит і, отже, збіль­шити грошову масу в економіці.

Окрім цих заходів, слід провадити активну амортизацій­ну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо.

Якщо пропозиція вища від платоспроможного попиту, а виробництво ВНП перевищує оптимальну величину, то держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй необхідно збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і, отже, зменшити грошову масу.

Застосування вищезазначених важелів економічного ре­гулювання не дає миттєвого ефекту. Наприклад, перші позитив­ні результати від збільшення чи зменшення податків на прибу-

ток, подорожчання або здешевлення кредиту з’являться не ра­ніше, ніж через півроку.

Індексація доходів здійснюється залежно від темпів інфляції. Вона застосовується в усіх розвинутих країнах і визна­чається рівнем прожиткового мінімуму (або типовим споживчим кошиком) і узгоджується з динамікою індексу цін. За постійної інфляції індексацію потрібно повторити через певні проміжки часу.

Контроль за цінами і заробітною платою здійснюється протягом тривалого проміжку часу, оскільки в іншому разі від­критий тип інфляції трансформується у закритий і руйнується механізм ринкового саморегулювання. Крім того, держава впли­ває на інфляцію, як правило, опосередковано, тобто через меха­нізм очікувань.

Загалом боротьбу з інфляцією необхідно вести шляхом використання комплексу заходів, передусім, скорочення бюд­жетного дефіциту, поступового усунення диспропорцій в еко­номіці, проведення раціональної податкової політики, посилен­ня конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, підви­щення курсу національної валюти, стимулювання інвестиційної діяльності тощо.

З’ясування основних внутрішніх та зовнішніх причин інфляції вказує і найважливіші шляхи стабілізації грошового обігу. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу.

• нуліфікація;

• ревалоризація;

• девальвація.

Нуліфікація - це різновид грошової реформи, коли знеці­нені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсни­ми.

Цей метод застосовується за наявності супергіперінфля- ції. Наприклад, у СРСР під час проведення грошової реформи 1922 - 1924 рр. один новий карбованець обмінювали на 50 млрд старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. одну но­ву марку обмінювали на 1 трлн старих

Ревалоризація - це повернення до попередньої купівель­ної сили грошових знаків.

Для цього з обігу треба вилучити зайві гроші. Цей метод застосовується за невеликих масштабів інфляції.

Девальвація - це зниження обмінного курсу (ціни) валю­ти порівняно з іноземною.

Протягом 1991 - 1994 рр. радянський карбованець був кілька разів девальвований, унаслідок чого його комерційний курс щодо американського долара наприкінці 1991 р. становив приблизно 100 крб, а в березні 1995 р. - понад 5000 крб. В Укра­їні курс купона до долара із жовтня 1992 р. по лютий 1995 р. знизився більш ніж у 440 раз. Крім того, грошова одиниця по­винна бути захищена від підробок. Як відомо, долар СІЛА має 39, німецька марка - 40, українська гривня - 20 елементів захис­ту.

Питання 3. Особливості інфляції в економіці України

У процесі вивчення даного питання потрібно запам’я­тати, що на відміну від відкритої інфляції в розвинутих країнах Заходу, в Україні вона мала до кінця 80-х років XX ст. прихова­ний характер. Це означає, що держава не визнавала зростання цін, а за збереження гострого дефіциту товарів і послуг за них треба було часто переплачувати чиновникам апарату, торговельній мафії або на додаток до ціни надавати інші послу­ги. Так, унаслідок прихованого зростання цін у СРСР один кар­бованець 1960 р. знецінився в 1988 р. до 42 к.

Найбільш узагальнювальною, а внаслідок цього надто абстрактною причиною інфляції є тотальне одержавлення еко­номіки, тому її називають державною економікою.

Найважливішими внутрішніми причинами інфляції в кра­їнах СНД, зокрема і в Україні, є такі:

♦ Глибока деформація основних пропорцій народного гос­подарства (насамперед, співвідношення між групою “А” і групою “Б”) та галузева незбалансованість. Таку інфляцію називають структурною. Так, якщо в СРСР у 1928 р. частка предметів спо­живання в загальному обсязі промислової продукції становила

60,5 %, то в 1940 р. - 39 %, а в 1985 р. - лише 30 %. В Україні з 1990 р. по 1999 р. частка групи “Б” скоротилася з 30 % до 23 %. Це означає, що в галузях групи “А” виготовляють здебільшого засоби виробництва, а не товари широкого вжитку. Водночас зайняті тут працівники отримують заробітну плату. Це підвищує платоспроможний попит населення, що не задовольняється, та збільшує грошову масу в обігу.

• Надмірна мілітаризація економіки. За оцінками захід­них експертів, у СРСР на військові цілі витрачалося наприкінці 90-х років не 70 млрд крб, як зазначалося в офіційних джерелах, а майже 300 млрм крб. Така різниця зумовлена тим, що до обся­гу військових витрат не зараховували витрати на виробництво устаткування для військових заводів, на метал, енергію, комп­лектуючі вироби, а також витрати в суміжних галузях (напри­клад, на видобування руди, з якої виплавляли метал для військо­вих потреб). Наприкінці 1990 р. питома вага військової продук­ції в загальному обсязі машинобудівного комплексу становила 60 %, у т.ч. 32 % - устаткування для військових підприємств і лише 5 % - споживчі товари.

Після розпаду СРСР і утворення суверенної України на її території залишилося майже 30 % ВПК СРСР, до 60 % промис­ловості України було зорієнтовано на його потреби, а загальна кількість зайнятої у ньому робочої сили перевищувала 40 % працездатного населення. Надмірні витрати на військові цілі призводять до дефіциту бюджету, що, в свою чергу, зумовлює зростання зовнішнього боргу та випуск в обіг зайвої маси гро­шей.

Певна монополізація економіки. Так, в Україні в 1994 р. понад 900 промислових підприємств були монополістами у ви­робництві понад 2365 найважливіших видів промислової про­дукції (понад 35 % її загального обсягу). Водночас 185 підпри­ємств були єдиними виробниками 840 видів продукції. За цих умов необдумана політика лібералізації цін у першій половині 90-х років значною мірою зумовила інфляційне підвищення цін, грошова емісія стала наслідком такої політики.

• Дотація державою нерентабельних підприємств, кол­госпів і радгоспів, неефективного капітального будівництва.

• Руйнування старої грошово-кредитної і фінансової системи та запізніле формування нової, до того ж малоефек­тивної, розлад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковий прес, політика дешевих грошей НБУ в 1992 р. тощо.

• Недостатньо економічно обгрунтовані рішення органів державної влади, що збільшували дефіцит державного бюджету. Так, у 1992 р. нічим не забезпечена емісія грошей досягла майже 355 ВНП (здорового фінансово-кредитна система вважається то­ді, коли цей показник не перевищує 5 %). У 1993 р. дефіцит ста­новив 25 % ВНП.

• Велика кількість посередників між виробниками і спо­живачем. В Україні їх нерідко буває до п’яти, внаслідок чого ціна товару підвищується в 4—5 раз. Посилення інфляції спричи­няють також значні зростаючі витрати уряду на управління та інші фактори.