Завдання

1. Вивчіть питання, користуючись методичними реко­мендаціями та підручниками.

2. Складіть конспект і дайте відповіді на такі запитання (письмово):

   1. Від чого залежить вибір альтернативних варіантів використання ресурсів?

   2. На основі таблиці побудуйте криву виробничих можливостей. Що показують точки на цій кривій? Що означа­ють точки за її межами?

Обсяг продукції, тис. од.	А	В	с	д	Е
Лимонад	80	70	35	35	0
Хлібобулочні вироби	0	15	30	45	60

Література

Мочерний С.В. Основи економічних знань. Підруч. - К.: ВЦ “Академія”, 2000. - С. 46 – 52

1. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підруч. / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - К.: Вища шк.; Знання, 1997.

2. Пруссова А.Г. Основи ринкової економіки. - К.: РВО “Поліграфкнига”, 1993.

Тема 5. Відносини власності в економічному житті суспільства Питання

1. Еволюція форм власності.

2. Особливості приватнокапіталістичної власності.

3. Проблема трансформації приватної власності в сус­пільну.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Еволюція форм власності

Первіснообщинна власність - історично перший вид спільного типу власності на засоби виробництва, насамперед, на землю як основний засіб виробництва та основну умову життя і діяльності людей. Саме з нього починають свою історію всі на­роди світу. Сутнісною ознакою та особливістю первіснообщин­ної власності є належність землі общині, тобто всім її суб’єктам загалом.

Крім того, однією із ознак первісних відносин власності є єдність власності та праці, за яких праця постає як засіб привла­снення умов і результатів виробництва, а їх споживання регулю­ється зрівняльним принципом. На ранніх етапах первісної влас­ності праця і відповідно продукт ще не поділяються на необхідні та додаткові. У цю епоху вся праця і увесь продукт є необхідни­ми, що унеможливлює експлуатацію одних членів общини ін­шими, виникнення класової структури суспільства тощо.

Поступовий розвиток продуктивних сил у межах первіс­ної общини зумовлює таке зростання продуктивності праці, що дає можливість окремим сім’ям забезпечувати своє існування за рахунок праці членів родини, а не всієї общини.

На такій основі відбувається якісна зміна відносин при­власнення первіснообщинної власності, а саме:

• виділення в общині сімейно-індивідуальних госпо­дарств та їх відокремлення від общини;

• праця з безпосередньо суспільної перетворюється на приватну, вводиться поділ праці на необхідну та додаткову, і відповідно виділяється продукт - необхідний і додатковий;

• зрівняльний поділ перетворюється на трудовий розпо­діл результатів виробництва між членами общини та трансфор­мується у відносини обміну продуктів як товарів, що є свідчен­ням суспільного поділу праці та економічного відокремлення виробників.

Ці зміни спричинилися до розпаду первіснообщинної власності та становлення історично нового типу відносин при­власнення - приватної власності.

Рабовласницька власність - це історично пертий вид класової, експлуататорської за характером приватної власності на особистісний та речові фактори виробництва. Її економічну основу утворює такий рівень розвитку продуктивних сил, за якого безпосередні працівники (раби) вже можуть виробляти продукту більше, ніж потрібно для відтворення їхньої робочої сили.

Основні ознаки рабовласницької власності такі:

в раб є належністю індивідуального або колективного власника (общини, храму, держави), який розпоряджається ним і використовує як “знаряддя праці, що розмовляє”;

• реалізація власності через присвоєння рабовласником усього (необхідного і додаткового) продукту праці рабів на ос­нові позаекономічного примусу до праці;

• за всіх форм рабства раб не є власником ні засобів ви­робництва, ні результатів своєї праці;

а частину продукту праці рабів, що відповідає необхід­ному продукту, рабовласник виділяє на відтворення робочої си­ли раба.

Історичне різноманіття відносин рабовласницької влас­ності знаходить свій вияв у двох основних її формах - патріар­хальній та класичній (античній).

Патріархальне рабство базувалося на натуральному ви­робництві. Його характеризувала спільна участь рабовласників і рабів у трудових процесах, що за багатьма критеріями була “м’якшою”, ніж класичне рабство.

Класичне рабство базувалося на досить розвинутих то­варно-грошових відносинах.

Цим основним формам рабовласницької власності відпо­відали два основні типи рабів:

• раби, позбавлені будь-якої господарської самостійності;

• раби, яким надавалося право володіти рухомим і неру­хомим майном, вести власне господарство, мати сім’ю, платити податки, тобто так звані “раби на пікулії”.

Другий тип рабства вже мав деякі ознаки феодальної власності.

Феодальна власність - це історично другий вид класо­вої, експлуататорської за своїм характером приватної власності. Її основою була феодальна власність на землю.

Істотні ознаки феодальної власності такі:

9 належність землі феодалам, використання кріпаками земель феодалів як умова виконання трудових повинностей на користь феодалів;

• земельна й особиста (кріпосницька) залежність селян від феодалів;

• реалізація феодальної земельної власності на основі позаекономічного примусу закріпачених селян до праці у формі феодальної земельної ренти.

Структура феодальної власності визначалася тим, що вся земля феодальної вотчини (маєтку) поділялася на панську і се­лянську. Господарювання селян на “своєму” наділі було умовою розвитку господарства феодала і мало на меті забезпечення фео­дала робочою силою, а не селянина засобами на життя.

Таким чином, прикріплення селян до землі було засобом їх експлуатації. Кріпаки володіли та користувалися невеликими

ділянками землі біля своїх дворів. Вони також були співвласни­ками общинної землі, оскільки основою феодальної вотчини бу­ла, як правило, залежна, кріпосна селянська община. Селянські наділи вважалися своєрідною заробітною платою.

Питання 2. Особливості приватнокапіталістичної власності

Приватнокапіталістична власність - історично третій вид класової, експлуататорської за своїм характером приватної власності. Своїм змістом вона принципово відрізняється від ра­бовласницької і феодальної власності.

Основними ознаками приватнокапіталістичної власнос­ті є такі:

ш засоби виробництва і гроші у формі капіталу належать капіталісту (роботодавцю);

• безпосередні виробники є найманими працівниками; найманий працівник є вільною особою, якій належить її робоча сила і якою вона може розпоряджатися на власний розсуд;

• поєднання робітника із засобами виробництва має еко­номічний, товарний характер і виступає у формі продажу робіт­ником своєї робочої сили роботодавцю (капіталісту);

• основою є відношення “наймана праця - капітал”, а її економічна реалізація зводиться до присвоєння капіталістами додаткової вартості, створюваної найманими працівниками.

У межах системи відносин капіталістичної власності до­даткова вартість є об’єктом розподілу і присвоєння суб’єктами промислового, торгового, позичкового та фінансового капіталу. У відносинах між ними додаткова вартість набуває перетворе­них форм - промислового прибутку, торгового прибутку, під­приємницького доходу, позичкового відсотка, дивіденду, зе­мельної ренти тощо.

У процесі розвитку приватнокапіталістична власність на­буває одноосібної (індивідуальної), особистої, групової, держав­ної та змішаної форм організації.

Одноосібна власність - це форма організації відносин приватної власності, що характеризується належністю умов ви-

робництва окремому індивіду, який здійснює процес вироб­ництва, тобто володіння, розпорядження та використання засо­бів виробництва на основі своєї або із залученням чужої (найма­ної) праці.

На основі одноосібної власності створюються так звані приватні (індивідуальні) підприємства одноосібного володіння, наприклад, фермерські господарства тощо.

Від одноосібної приватної власності слід відрізняти осо­бисту власність. Якщо об’єктами одноосібної приватної власно­сті є засоби виробництва та предмети особистого споживання, то об’єктами особистої власності - лише предмети особистого споживання.

Особиста власність - це відносини щодо належності, володіння, розпорядження та використання засобів невиробни­чого, тобто особистого споживання.

Поняття “групова власність” охоплює будь-які форми власності, в яких суб’єктами належності засобів виробництва є дві і більше фізичних та юридичних осіб. У межах групової власності необхідно вирізняти форми, що базуються на спільній сумісній (колективній) належності, та форми, що базуються на спільній частковій (дольовій) належності засобів виробництва їх суб’єктам.

Групова власність - форма організації власності, що ха­рактеризується належністю умов виробництва групі осіб на принципах сумісного або пайового володіння майном та участі у прибутках.

На основі групової власності створюються та функціо­нують підприємства різних економіко-правових форм, а саме: партнерства, кооперативи, акціонерні товариства тощо.

Різновидом групової власності є спільна сумісна влас­ність. За своєю суттю спільна (сумісна) власність є організацій­ною формою спільного типу власності, оскільки її об’єкт є на­лежністю всіх її суб’єктів разом.

За своєю суттю спільна (сумісна) власність є загальною, тобто колективною власністю.

Колективна власність - форма організації групової влас­ності, сутнісною ознакою якої є належність умов виробництва всім її суб’єктам як їх спільної, тобто не дольової власності.

Другим різновидом групової власності є спільна часткова (дольова) власність. На відміну від спільної сумісної, спільна часткова власність органічно поєднує сутнісні риси спільного та приватного типів власності й тому є “змішаною”, тобто спільно-приватною власністю.

Спільна часткова власність набуває форм партнерської, кооперативної та акціонерної власності, на основі яких створю­ються і функціонують партнерства (товариства), кооперативи та акціонерні товариства.

Партнерська (товариська) власність - це форма органі­зації спільної часткової власності, що характеризується належні­стю умов виробництва товариства, з одного боку, всім його чле­нам загалом, а з іншого - кожному партнеру окремо в тій частці, яку він вніс у капітал товариства.

Кооперативна власність - це форма організації спільної часткової власності, об’єкт якої кооперативно формується за ра­хунок вступних та пайових внесків її суб’єктів і належать, з од­ного боку, всім їм разом як їх спільна власність, а з іншого - є дольовою належністю кожного кооператора пропорційно до йо­го паю в капіталі кооперативу.

На відміну від партнерської, кооперативна власність пе­редбачає обов’язкову участь кожного її суб’єкта у виробничій діяльності кооперативу. Економічними формами реалізації коо­перативної власності є прибуток кооперативу, доходи членів ко­оперативу та заробітна плата його найманих працівників.

Акціонерна власність - найбільш розвинута форма спіль­ної часткової власності, суб’єктом якої є акціонери, а об’єктом - реальний та фіктивний капітал акціонерного товариства.

Акціонерна власність - асоційована власність, що харак­теризується належністю реального капіталу акціонерного товари­ства (АТ) всім його суб’єктам загалом, а фіктивного капіталу - кожному акціонеру окремо в тій частці, що відповідає його вкла­ду в капітал АТ

Як асоційована приватна власність акціонерна власність є перехідною формою від приватної до спільної власності, тобто формою, що заперечує та скасовує приватну власність у межах капіталістичного способу виробництва.

Поряд з вищерозглянутимн видами нетрудової приватної власності сучасному ринковому господарству властивий особ­ливий вид приватної власності - трудова приватна власність, тобто приватна власність, заснована на власній праці виробника.

Трудова приватна власність - це власність, що характе­ризується належністю умов виробництва окремій особі або групі осіб, які здійснюють виробництво продуктів на основі власної праці.

Трудова приватна власність виникла в період переходу первіснообщинної власності до форм індивідуальних селянських господарств усередині територіальної общини та супроводжува­ла всю подальшу історію людства, функціонуючи за рабовлас­ницького, феодального і капіталістичного суспільства. Її еконо­мічною основою є такий рівень продуктивності праці, що дає змогу окремій сім’ї, індивідам виробляти принаймні стільки продуктів, скільки їм необхідно для існування.

Особливими, а саме представницькими формами органі­зації відносин належності, володіння, розпорядження та викори­стання, є державна та муніципальна форми власності.

Державна власність - це форма організації відносин власності, за якої її об’єкти належать усьому народу країни - суспільству, а суб’єктом їх управління виступає держава.

За своєю суттю державна власність є загальнонародною власністю, найвищим рівнем спільного типу власності.

Державна власність реалізується в інтересах усіх і кожно­го індивіда суспільства зокрема.

Основними економічними формами реалізації державної власності є такі:

в прибуток державних підприємств та доходи їх праців­ників;

■ дивіденди на пакети акцій, що перебувають у володінні держави;

в присвоєння державою частки ВВП країни через подат­ки у формі державного бюджету;

■ присвоєння певних часток державного бюджету служ­бовцями різних структур держави та працівниками різних дер­жавних інститутів суспільства через їхню заробітну плату;

в трансферні доходи, що присвоюються тими членами суспільства, які потребують соціального захисту.

Муніципальна (комунальна) власність - форма організації відносин власності, за якої її об’єкти належать населенню тери­торіальних громад сіл, селищ і міст країни, а суб’єктом їх воло­діння, розпорядження та використання виступають державні ор­гани адміністративно-територіальних структур країни.

Основними економічними формами реалізації комуналь­ної власності є:

ш прибуток комунальних підприємств; н доходи працівників комунальних підприємств, органі­зацій та установ:

в Доходи місцевих бюджетів.

Загальну схему історичного розвитку типів, видів та форм власності наведено в таблиці.

Таблиця

Тип влас­ності	Вид власності	Форма власності
Спільна власність	Первіснообщинна вла­сність	Племінно-родова влас­ність
	Суспільна власність	Державна власність
	Муніципальна влас­ність	Державна власність
	Колективна власність	Спільна сумісна влас­ність народних підпри­ємств; сімейна власність
Приватна власність	Заснована на чужій праці: • рабовласницька	Одноосібна, групова, державна;

Тип влас­ності	Вид власності	Форма власності
	феодальна капіталістична Заснована на власній праці	державна, одноосібна; одноосібна, групова, державна; одноосібна, колективна
Спільно- приватна власність	3 найманою та без найманої праці	Партнерська, коопера­тивна, акціонерна

Питання 3. Проблема трансформації приватної влас­ності в суспільну

Комуністична власність. Теоретичні засади комуніс­тичної власності сформульовано в працях К. Маркса та Ф, Ен­гельса, які вважали її природним наслідком розвитку та самоза­безпечення капіталістичної власності.

Основи теорії комуністичної власності такі:

'ґ належність основних засобів та умов виробництва сус­пільству. На цій основі привласнення основних засобів вироб­ництва підпорядковується кожному працездатному індивіду су­спільства. Саме в цьому і полягає індивідуальна (але не приват­на) суть суспільної комуністичної власності;

^ привласнення засобів виробництва здійснюється уні­версально розвиненими індивідами, праця яких за своїм харак­тером є не засобом до життя, а внутрішньою потребою та засо­бом самореалізації людських здібностей, а також творчою пра­цею, що виступає стимулом до діяльності. Саме така праця вва­жається економічною основою комуністичної власності;

^ відносини поєднання індивідів із засобами виробни­цтва мають безпосередньо суспільну форму, тобто не опосеред­ковуються купівлею-продажем робочої сили як товару;

розподіл та присвоєння предметів особистого спожи­вання здійснюється за принципом: “Від кожного - за його здіб­ностями, кожному - за його потребами”.

Зміст теоретичних засад комуністичної власності свідчить, що її становлення передбачає якісні зміни у системі суспільних виробничих відносин. Насамперед, це подолання суспільного по­ділу праці та товарної форми виробництва, тобто, перехід до без­посередньо суспільного виробництва, законами якого є зміна праці та універсальний розвиток вільної індивідуальності.

Соціалістична власність. Згідно із поглядами засновни­ків марксизму, соціалістична власність притаманна соціалістич­ному суспільству як неповному комунізму, тобто як його пер­шій, нижчій фазі. Відносинами соціалістичної власності прита­манні властивості, які:

• є загальними для нижчої та вищої фаз комунізму;

• зумовлюються особливостями соціалізму.

Оснобні складові соціалістичних відносин власності такі:

• належність основних засобів виробництва двом суб’єктам - суспільству та колективам кооперативних підпри­ємств;

я суб’єктами привласнення основних засобів виробни­цтва були, здебільшого, однобічно розвинені працівники, а їхня праця за своїм характером була і залишається засобом до життя, а не головною життєвою потребою;

• опосередкування присвоєння продуктів виробництва товарно-грошовими відносинами, оскільки продукти праці мали форму товару;

• адміністративно-командна форма розподілу економіч­них ресурсів;

а відносна економічна відокремленість підприємств державної і кооперативно-колгоспної форм власності;

суб’єктивна за своєю сутністю форма розподілу та присвоєння предметів особистого споживання.

Завдання

1. Вивчіть основні положення питань за даними рекомен­даціями та підручниками.

2. Дайте відповіді на такі запитання (письмово):

   1. Що спільного і відмінного між соціалістичною та ко­муністичною власністю?

   2. У чому полягає різниця між колективною та групо­вою власністю?

   3. Які із розглянутих форм власності історично склали­ся і розвивалися в Україні?

Література

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С, Політична економія. - К.: Иіка-центр, Ельга, 2000. - С. 60 - 63.

2. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємни­цтва. Підруч. - К.: Вища шк., 2003. - С. 128 - 145.

3. Основи економічної теорії. Навч. посіб. - Тернопіль: Ас- тон, 1994. - С. 6 - 9.

4. Основи економічної теорії. Посіб. для студентів ВНЗ / За ред. В.О. Рибалкіна та ін. - К.; ВЦ “Академія”, 2003. - С. 53 - 71.

5. Економічна теорія. Політекономія. Підруч. / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2004. - Р. 1, гл. З, § 3.