
- •Лекції з теми:
- •Актуальність теми
- •2. Навчальні цілі
- •3. Виховні цілі
- •4. Міждисціплинарна інтеграція
- •5. План та організаційна структура лекції.
- •6. Зміст лекційного матеріалу.
- •Крапельної –
- •Контроль стерилізації:
- •Підготовка рук до операції
- •7. Матеріали активізації студентів Питання для активізації уваги студентів (міжпредметна інтеграція)
- •Питання для самоконтролю:
- •8. Матеріали для самопідготовки студентів а) Орієнтовна карта для самостійної роботи з літературою
- •Б) Питання з теми наступної лекції „Гемостаз”.
- •На методичну розробку теоретичного заняття з хірургії
6. Зміст лекційного матеріалу.
Розгорнутий конспект змісту теми :
Відкриття асептики й антисептики
До середини ХІХ століття більше 80% оперованих хворих помирали від різних гнійних ускладнень. Одним з перших, хто висловив думку , що зараження відбувається через руки хірурга, був мадярський лікар Ігнац Земельвейс, який у 1847 році вперше застосував для обробки рук медичного персоналу хлорне вапно з метою профілактики післяпологового сепсису. М.І. Пирогов для лікування ран застосовував спирт, йод, ляпіс. У 1867 році англійський хірург Джозеф Лістер (згідно з вченням Луї Пастера) прийшов до висновку, що причиною гнійних ускладнень є мікроорганізми. Для знезараження всього, що контактувало із раною Лістер користувався карболовою кислотою.
Антисептика (від лат. anti - проти, sepsis – гниття) – це комплекс лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на ліквідацію мікробів в рані й організмі.
Розрізняють антисептику
механічну
фізичну
хімічну
біологічну
Таблиця №1: Види антисептики
Механічна антисептика
|
Фізична антисептика |
Хімічна антисептика |
Біологічна антисептика |
Це комплекс механічних заходів, спрямованих на знищення інфекції в рані або створення несприятливих умов для її розвитку. |
Створення несприятливих умов для розвитку і розмноження мікроорганізмів у рані за допомогою фізичних властивостей різних засобів
|
Це основний вид антисептики, при якому для знищення мікробів у рані або у організмі в цілому застосовують різні хімічні або біологічні середники. |
|
Методи:
|
Що застосовують:
|
Що застосовують:
|
Таблиця №2: Антисептики й хіміотерапевтичні препарати
Антисептики
|
Хіміотерапевтичні препарати |
Галоїди. До цієї групи відносяться сполуки хлору та йоду. Галогени, що входять до складу цих речовин прямо взаємодіють із білками, а також викликають утворення атомарного кисню. Дія бактерицидна.
|
Сульфаніламідні препарати – це сполука аміду сульфанілової кислоти (продукт приєднання сірчаної кислоти до паравуглероду аніліну). |
Аліфатичні спирти й альдегіди викликають денатурацію білка й оказують дегідратаційну дію на тканини й клітки.
|
Антибіотики – це органічні сполуки, що утворюються в процесі життєдіяльності мікробних організмів. |
Окислювачі переносять атомарний кисень на субстрат, що окислюється.
|
Ферменти – це речовини, що містяться в біологічних рідинах організму людини чи тварини (шлунковий та панкреатичний сік, жовч та ін.) й здатні до протеолітичної дії. Відносно здорових непошкоджених тканин ферменти неактивні.
|
Детергенти (мила) – поверхнево-активні речовини, що знижують поверхневе натяжіння на розділі двох фаз (водної та жирової).
|
Фітонциди – препарати, що містять рослинні біологічно активні речовини, що мають протимікробну, бактерицидну (чи бактеріостатичну) дію. |
Феноли – це різноманітні сполуки ароматичного ряду, що мають виражені бактерицидні та фунгіцидні властивості, в основі цих властивостей – фізична денатурація білків.
|
|
Сполуки металів. Іони металів, що утворюються під час дисоціації солей, взаємодіють з вільними карбоксильними групами білків та викликають їх денатурацію (при чому не тільки мікробних білків, а й білків організму – шкіри, слизової оболонки та ін.)
|
|
Барвники мають чітку протимікробну виборність. Діють на гноєрідних кокків (грампозитивних). Мають виражену фунгіцидну дію.
|
|
Проізводні нітрофурану активні в відношенні вегетативних форм грам позитивних та грам негативних мікробів, протозоа. В основі дії лежить відновлення нітрогрупи з утворенням активних метаболітів, що ушкоджують ДНК мікробів.
|
|
Основні принципи асептики
Асептика (від лат. а – без, sepsis – гниття) – це комплекс методів, спрямованих на попередження попадання мікроорганізмів у рану, створення стерильних умов для хірургічної роботи за допомогою використання організаційних заходів, технічних засобів, хімічних і фізичних факторів.
Методика асептики була розроблена в 80-90 роках ХІХст. Є. Бергманом та його учнем Е. Шимельбушем
Шляхи попадання інфекції в рану:
Екзогенний шлях – занесення інфекції в рану з зовнішнього середовища
з повітря – повітряна інфекція
з слиною, при розмові й кашлі – крапельна інфекція
з предметів, що стикаються з раною – контактна
з предметів, що залишаються в тканинах (шви, дренажі) – імплантаційна інфекція
Ендогенний шлях – це розповсюдження інфекції з джерел, що є в організмі
гематогенний – по кровоносних судинах
лімфагенний – з течією лімфи
лактогенний – з молоком матері
контактний – при переході інфекції з одного органа на інший
Профілактика різних видів інфекції: