1.1.4. Визначення відносної густини

Відносна густина (d) – це відношення середньої густини матеріалу до густини стандартної речовини, що розраховується за формулою:

(1.4)

У будівельному матеріалознавстві як стандартну речовину найчастіше використовують воду, густина якої дорівнює 1,0 гсм³. Відносна густина матеріалу є безрозмірною величиною.

1.2. Визначення пористості та пустотності

Пористість (П) – це ступінь заповнення матеріалу повітряними включеннями у вигляді пор. Найчастіше визначають істинну, або загальну, пористість. Істинна пористість (П_і) – це відношення об'єму всіх пор (відкритих і закритих) до загального об'єму матеріалу. Її вимірюють у відсотках і визначають розрахунковим способом за формулою:

(1.5)

де ρ - істинна густина матеріалу, г/см³;

ρ_m - середня густина матеріалу, г/см³.

Пустотність (V_n) характеризується наявністю порожнин у будівельних виробах або між зернами в сипких матеріалах. Наприклад, пустотність піску визначають за вище наведеною формулою, але замість середньої густини потрібно брати насипну густину ρ_m^нас піску.

1.3.Визначення водопоглинання

Водопоглинання – це властивість матеріалу вбирати й утримувати воду. Визначають водопоглинання за масою та за об’ємом (у відсотках), як відношення маси або об’єму поглинутої зразком матеріалу води відповідно до маси сухого зразка або його об’єму у природному стані.

Для визначення водопоглинання зразок матеріалу висушують до постійної маси, знаходять його розміри (для зразків правильної геометричної форми), зважують, обчислюють об’єм, занурюють у посудину з водою і витримують у воді до повного насичення нею (поки приріст маси не стане менше 0,1% від початкової маси). Тривалість водонасичення для різних матеріалів встановлюється відповідними нормативними документами.

Насичений водою зразок виймають із води і зважують. Масу води, яка витекла на шальку ваг, включають у масу зразка, насиченого водою.

Водопоглинання зразка (Wi) у відсотках обчислюють за формулами:

за масою: % , (1.6)

за об’ємом: % , (1.7)

де m_в- маса зразка, насиченого водою, г ;

m_с - маса зразка, висушеного до постійної маси, г;

V - об’єм зразка у природному стані, см³ ;

- густина води, яка приймається рівною 1 гсм³.

1.4. Визначення теплопровідності

Теплопровідність – це здатність матеріалу передавати теплоту від однієї поверхні до іншої за наявності різниці температур на цих поверхнях. Вона характеризується коефіцієнтом теплопровідності λ і вимірюється у Вт(м·К).

Коефіцієнт теплопровідності – кількість теплоти, що передається через зразок матеріалу завтовшки 1 м, площею 1 м² за 1 секунду при різниці температур на протилежних сторонах зразка в один градус.

Коефіцієнт теплопровідності може бути орієнтовно визначений за емпіричною формулою проф. В.П.Некрасова для матеріалів мінерального походження з природною вологістю до 7%:

λ= , (1.8)

де d - відносна густина матеріалу (див. формулу 1.4).

1.5. Визначення міцності

Міцність – це здатність матеріалу чинити опір руйнуванню від внутрішніх напружень, що виникають під дією різних зовнішніх навантажень. В процесі експлуатації будівель і споруд конструкції в них зазнають різних напружень – стиску, згину, розтягу, кручень, сколювань тощо.

Міцність оцінюють границею міцності R, яка дорівнює максимальному напруженню від дії навантаження, що виникає в матеріалі в момент його руйнування і вимірюється в мегапаскалях (МПа).