3.Музичні інструменти
Барокові інструменти: гарді-гарді, віола, лютня, барокова скрипка та барокова гітара. Основним музичним інструментом бароко став орган у духовній та камерній світській музиці. Також широкого поширення набули клавесин, щипкові і смичкові струнні - віоли, барокова гітара, барокова скрипка, віолончель, контрабас, а також дерев'яні духові інструменти: флейти, кларнет, гобой, фагот.
В епоху бароко функції такого поширеного щипкового струнного інструменту, як лютня були в значній мірі зведені до акомпанементу basso continuo, і поступово вона була витіснена у цій ролі клавішними інструментами. Колісна ліра, що втратила в попередню епоху ренесансу свою популярність і ставши інструментом жебраків, отримала друге народження; аж до кінця XVIII століття колісна ліра залишалася модною іграшкою французьких аристократів, що захоплювалися сільським побутом.
4. Географічні центри розвитку .Основні представники бароко В епоху бароко було два основних географічних центру розвитку музики. Один у північній Німеччині та Голландії, композитори Йоганн Фробергер, Йоганн Керлі і, особливо, Дітріх Букстехуде концентрували свої зусилля на мистецтві контрапункту, головним чином на фузі. Голос і орган були тут головними елементами. Іншим центром був південь Європи - Італія, тут формувалися інструментальні форми - сонати і концерт. Кожен період в музиці має свої деякі впізнавані кліше, і багато з того, що типово для музики Бароко - певні каденції і побудова мелодій має єдине походження - Арканджело Кореллі, який, здається, вплинув на всіх, починаючи зі своїх сучасників до Георга Генделя, який був у Римі з 1704 по 1710. З Риму "італійський вплив" поширилося на північ, у той час як суворі німецькі форми текли на південь, змішання виробляло загальний стиль Бароко. Злиття музичних тенденцій в різних частинах Європи було дивно обширним, враховуючи відносно примітивні засоби пересування та зв'язку. Антоніо Вівальді, Франческо Джемініані, Арканджело Кореллі, Алессандро Скарлатті, Георг Гендель і багато інших зустрічалися один з одним або добре знали музику одне одного. Йоганн Себастьян Бах відправився на північ з Тюрінгії та Саксонії - південних земель Німеччини, щоб почути Букстехуде, згодом він подорожував у Дрезден і Берлін. Він нерідко копіював музику інших композиторів, своїх сучасників, обробляючи її для інших інструментів. Це був визнаний метод дослідження, широко практикувався в епоху Бароко.
5. Духовна музика бароко
Поняття ”духовність” походить від слів ”душа“, ”дух“. В.Даль у своєму словнику російської мови розумів під духовністю ”силу духу“ [1, 115], з якою долаються життєві труднощі. Сучасний тлумачний словник української мови поняття ”духовність“ пов'язує з внутрішнім психічним життям людини, її моральним світом [7, 272]. З психологічної точки зору категорія ”духовність“ співвідноситься з потребою пізнання світу, себе, мети свого життя. Людина є духовною настільки, наскільки вона замислюється над моральними питаннями свого життя і намагається отримати на них відповідь. У буттєвому розумінні термін ”духовність“ можна тісно пов'язати з гуманністю. Всі ті гуманні вчинки, які робить людина у процесі свого життя, це і є міра її духовності. Духовній людині притаманні такі риси характеру як доброта, милосердя, щирість, співчуття, вдячність, стриманість, чутливість тощо. І тому невипадково у музичному словнику під терміном ”духовна музика” [6, 102] розуміється церковна музика (лат. musica sacra) - музика християнської церкви. Прийняття християнства Українською Руссю зумовило запровадження церковного співу, який був невід’ємною частиною богослужіння. Водночас християнська віра, що дала світові нове релігійне вчення й духовну практику, спиралася на значний попередній духовний досвід, століттями нагромаджений людством. До ХVП ст. церква залишалася головним центром музичного професіоналізму. В межах церковної культури були створені високі художні цінності, складалися музичні жанри, розвивалися теорія музики, нотація, педагогіка. Загалом духовна музика, яка невідривно пов'язана з гуманістичними ідеями, сприяє звільненню від таких негативних рис, притаманних людській природі як агресія, насильство, грубість, жорстокість, формуючи у людини здоровий життєвий стрижень, стаючи каталізатором її чистих думок і добрих вчинків. У спілкуванні з духовно-музичним мистецтвом людина набуває етично-морального досвіду, що визначає важливі напрямки її подальшої життєдіяльності. До найхарактерніших сфер духовного мистецтва як відбитку церковно-культурних традицій належить музика українського бароко. Наприкінці ХVІ – у 1-й пол.. ХVПІ ст. терміном „бароко" означувалися пластичні види мистецтва вигадливої, примхливої форми (від португальського регоlа bаrосса – перлина неправильної форми); пізніше цей термін знайшов застосування і в музиці. Українська музика пройшла тривалий історичний розвиток, але найбільшого свого розквіту вона набула саме в цей період. В той час на території сучасної України сформувалося кілька осередків розвитку духовної музики – західний-галицький, на який більш впливали західні тенденції розвитку мистецтва, і центрально-східний, київський. Суспільно-історичним підґрунтям бароко в Україні була активізація соціальної та національно-визвольної боротьби, що сприяло виникненню козацько-гетьманської держави. Варто зазначити, що ще століттями раніше серед народних музикантів України утворилася відповідно велика кількість „цехових“ об'єднань – кобзарських, лірницьких, шкіл сліпих, представників яких цінували у вищих сферах, запрошували у придворні музиканти. Перші професійні об'єднання (братства) народних музикантів – музичні цехи – виникають у містах Кам'янці-Подільському (1571 р.) та Львові (1580 р.). Упродовж ХVІ-ХІХ століть музичні цехи діяли майже в усіх великих містах України. Одним з найдавніших в Україні спеціалізованих навчальних закладів була Січова співацька школа, де готували фахівців для церковних хорів. Практика навчання в цій школі ґрунтувалася на вітчизняних традиціях. У півчій студії Покровської церкви на Січі вивчалася нотна грамота, удосконалювалися навички виконання літургійних піснеспівів. Очолювали студію установники Києво-Межигірського монастиря. Основними рисами доби бароко є теоцентричність, глибоке душевне переживання перипетій людської долі, напружені протиріччя між гармонійним та дисгармонійним, плинним і вічним, наявність релігійної містики і схоластики, символами тощо. Мистецтво бароко демонструє свої можливості багатостороннього втілення світу душевних переживань та прагнення переборення особистісних і соціальних пристрастей. Ґрунтовні дослідження Н.О. Герасимової-Персидської (”Хоровий концерт на Україні в XVII - XVIII століттях, ”Партесный концерт в истории музыкальной культуры“, ”Партесный концерт“, каталог творів цього жанру, численні статті, присвячені українській музиці доби бароко), стали визначальними для вивчення цього напрямку музичної історіографії. Архівна діяльність дослідниці сприяла відкриттю такої пам'ятки слов'янської культури як ”Граматика мусикійського співу“ М.Ділецького - українського композитора епохи бароко. Припускалося, що партесний спів побутував у церковно-співацькій практиці до кінця XVIII ст., проте у жанрі партесного концерту на пізньому етапі не сталося суттєвих змін як щодо форм, так і щодо інтонаційного наповнення. Дослідження партесної творчості до середини XVIII століття істотно гальмував брак рукописних матеріалів. У дисертації О.А. Шумиліної [11] партесна творчість 50-60-х років виокремлена у самостійний етап, в якому простежуються особливості переходу від барокового партесного концерту до хорового концерту другої половини XVIII ст. класичного стилю. Плідною виявилася спроба авторки показати перехідні тенденції комплектації партесних творів та їхньої стилістики середини XVIII століття. Аналізові музичних текстів хорового концерту кінця XVII - XVIII століть присвячена дисертація В.Є. Ігнатенко [3], в якій вона висвітлила основні стильові домінанти барокового музичного мистецтва зазначеної доби. Насиченість музичного тексту поетичними тропами, контрасність та антиномічність, на думку дослідниці, породжені уявленнями про прекрасне епохи бароко. У дослідженні О.С. Цалай-Якименко узагальнюється досвід цілісної системи національної музичної барокової культури Київської школи XVII ст., її естетики. Авторка розглядає механізми сучасного прочитання давньої релятивної нотації та запроваджує методи стилістичної ідентифікації національних різновидів співів (київського, болгарського, грецького) [10]. Торкається естетики музичного бароко і Л.Корній, аналізуючи стильові ознаки культури різних історичних епох - Середньовіччя, Відродження, Бароко [5]. Кульмінаційний злет української духовної музики припадає на другу половину XVIII ст. У цей час у національному музичному мистецтві сформувався і розвинувся новий стиль, класиками якого стали українські композитори М.Березовський, Д.Бортнянський та А.Ведель. Вони блискуче опанували композиторську техніку ”латинського“ духовного концерту і, схрестивши її з національними традиціями, створили українську барокову церковну музику без інструментального супроводу. У найкращих творах українська духовна музика не поступалася найкращим зразкам тогочасної європейської. Адже онтологічна будова барокової духовної музичної культури є загальною - це релігійна концепція людини та теоцентрична картина світу. Тип особистості або суб'єкта духовної музики - це людина релігійна: вона є цілісною особистістю, оскільки перебуває в життєвій гармонії і позбавлена внутрішніх конфліктів. Тому й драматургія барокової музичної культури не містить зіткнень антагоністичних сил. Вона відображає процес духовного перетворення віруючої людини через поєднання двох енергій: божественної та людської, використовуючи духовні символи культури для сакралізації простору. Закономірно, що втілена в партесній музичній культурі солярна символіка протиставляється темряві. Бароко має глибинну ментальну укоріненість в українській культурі, і закономірним є те, що немало дослідників знаходять ”барокові” ознаки в сучасному українському музичному мистецтві. Сучасні музиканти поступово повертають і відроджують забуту інструментальну музику українського бароко. З огляду на це у подальших дослідженнях було б коректним глибше дослідити культурно-мистецькі реалії українського сьогодення та виявити світоглядні домінанти збереження барокового ”сліду“ в музичній культурі України.