СБІРНИК ЛЕКЦІЙ
"Теорія та методика наведення"
ТЕМА №1. “ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕОРІЇ НАВЕДЕННЯ”
НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ
-
1. Наведення - складова частина бойового управління.
Основні визначення.
2. Закономірності відносного руху цілі і винищувача.
НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА:
1. В.Н.КАМЕНСКИЙ "Наведение самолетов на воздушные и наземные цели". часть1, стр. 6-20.
2. В.Г.ЧЕРНОВ, В.А.ВОЛОБУЄВ, О.К.ЖЕЛЕМ „Наведення літаків на повітряні та наземні цілі”. Навчальний посібник. Харків. 2004 р. с. 9-28.
1. Наведення - складова частина бойового управління. Основні визначення
Наведення винищувачів на повітряні цілі є головною складовою частиною управління винищувачами і має мету забезпечити вивід винищувачів у тактично вигідне положення відносно повітряної цілі на дальність її видимості бортовими засобами або виявлення візуально.
Наведенню винищувачів на повітряні цілі передує виявлення повітряних цілей і оповіщення про їх, прийняття рішення командиром на перехоплення цих цілей і доведення його до підлеглих.
Наведення на повітряні і наземні цілі здійснюється обслугами командних пунктів (КП) і пунктів наведення (ПН) за допомогою технічних засобів шляхом подачі команд наведення, вказівки льотчикам режимів польоту на перехоплення і передачі інформації про положення повітряної цілі.
До технічних засобів управління і наведення відносяться:
наземні (корабельні, літакові, вертолітні) радіолокаційні станції (РЛС) виявлення і наведення;
наземні радіорелейні, тропосферні, ультракороткохвильові та короткохвильові радіостанції, а також літакові ультракоротко-хвильові та короткохвильові радіостанції;
засоби телефонного та гучномовного зв'язку;
апаратура автоматизованих систем оповіщення, керування і наведення;
технічне обладнання командних пунктів та пунктів наведення.
Теорія наведення винищувачів базується на фундаментальних визначеннях, таких як радіолокаційне наведення, радіолокаційний контроль, перехоплення, повітряний бій і інші.
Під радіолокаційним наведенням розуміється забезпечення повітряних суден навігаційними даними у вигляді визначених курсів і висот на основі використання радіолокаційних станцій.
Під радіолокаційним контролем розуміється використання радіолокатора з метою забезпечення повітряного судна інформацією про відхилення від траєкторії польоту.
Наведення літаків (вертольотів) на повітряні та наземні цілі, є комплексом дій розрахунків командних пунктів, ПН і ОБУ (ШН), спрямованих на забезпечення виводу літаків (вертольотів) окомірно (візуально) або з використанням комплексів засобів автоматизації в тактично вигідне положення відносно повітряних (наземних) цілей (об'єктів удару).
Під перехопленням розуміється етап польоту винищувачів назустріч повітряному супротивнику, що виконується за командами з пункту управління (ПУ) до моменту виявлення супротивника бортовими технічними засобами або візуально.
Задача перехоплення в загальному випадку полягає у визначенні параметрів руху винищувача, що забезпечують його зустріч з повітряною ціллю при обмеженому значенні якої-небудь характеристики його руху. В якості такої характеристики можна прийняти, наприклад, витрату палива, яке було затрачене на перехоплення, час перехоплення, місце розташування рубежу перехоплення.
Вирішування задачі перехоплення закінчується виконанням першої атаки в далекому (ракетному) бою. Однак основною формою ведення бойових дій винищувальною авіацією, є повітряний бій, тому поняття перехоплення нами буде використовуватися лише на одному з етапів повітряного бою.
Під повітряним боєм розуміється, - озброєне протиборство в повітрі одиночних літаків (вертольотів), підрозділів та частин авіації з метою знищення повітряного супротивника, відбиття його атак, примушення до відмови від виконання поставленої задачі.
Умова або закон зближення винищувача з ціллю називається методом наведення.
Наведення винищувачів може здійснюватися різними методами, головними з яких є:
паралельне зближення;
пряме зближення;
погоня;
трьохточечний метод;
маневр.
Методи наведення розрізняються між собою закономірностями, покладеними в характер руху винищувача на перехоплення, і способи визначення курсу польоту винищувача. Іншими словами, метод наведення визначає порядок зміни напрямку польоту винищувача для забезпечення його зустрічі з повітряною ціллю.
Вибір того чи іншого методу наведення залежить від тактичної обстановки і характеристик системи озброєння винищувачів, що наводяться.
Метод наведення може бути реалізований окомірно чи обчислювальними пристроями, які за відповідними алгоритмами здійснюють розрахунок команд керування винищувачами за курсом, висотою і швидкістю польоту. Ці команди передаються або голосом по радіотелефонних каналах зв'язку на борт літака, або по спеціальній радіокомандній лінії управління (з використанням АПД) і відображаються на навігаційно-пілотажних приладах і системі єдиної індикації (СЕІ) кабіни літака.
Існує ряд критеріїв, за якими можуть бути класифіковані повітряні цілі та наведення винищувачів на повітряні цілі (рис.).
