3.2. Регулювання майнових відносин за законами Ману

Закони Ману свідчать про глибоке майнове розшарування давньоіндійського суспільства, незважаючи на те, що в них знайшла відображення стійкість. общинних, кастових, патріархально великої іменних їв віків. Це розшарування зачепило і галузь поземельних відносин. Про це свідчить і ряд шлок гл. VIII (248. «Скіпки, колодязі, водойми, канали повинні знаходишся на загальних межах, як і храми»)², присвячених спорам між общинами, общинниками, селянами про межі земельних володінь, общинні колодязі, канали, межові знаки для будинків, садів. Приписи законів Ману спрямовані на всебічну охорону права власності на різні види рухомого майна: рабів, худо-бу, зерно, домашній інвентар. Суворе покарання передбачається за незаконне присвоєння чужого майна, крадіжку, у тому числі рабів, знищення або пошкодження чужого майна. У характерній семизначній манері закони Ману чітко закріплюють сім законних способів придбання майна: шляхом передання речі у спадщину, отримання її у дар, купівлі, завоювання, лихварства, виконання роботи, а також отримання милостині (X, 115. «Існує сім законних способів придбання майна: спадкування, отримання, купівля, завоювання, лихварство, виконання роботи, а також отримання милостині від добродійних»)³. Спад-

1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный

Г.В. Ильиным. - М.. 1960. - С. 226. 2 Див.: Там само. — С. 169. 3 Див.: Там само. — С. 225.

ково-професійний принцип поділу на варни дістає вияв і в уявленнях про законність придбання власності. Якщо перші три способи, як вказують закони, були доступні для усіх варн, то четвертий — лише для кшатріїв, п'ятий і шостий — для вайші-їв, сьомий же — привілей брахманів. Універсальним був спосіб набуття права на річ за давністю володіння.

Власне праву в законах Ману присвячені головним чином VIII та IX глави. Тут робиться певна спроба систематизувати норми права. При цьому за основу беруться ті чи інші види позовів або «приводи для судового розгляду». При цьому змішуються і приватні окремі правопорушення, і злочини. Приводи для судового розгляду, вказані в законах Ману, є такими:

«несплата боргу, (потім) застава, продаж чужого, співучасть (в торговому чи іншому об'єднанні), невіддача даного» (VIII, 4)¹;

«несплата платні, порушення угоди, відміна купівлі-прода-жу, спір господаря з пастухом» (VIII, 5)²;

«дхарма у спорі про межу, наклеп, образа дією, крадіжка, насилля, а також перелюбство» (VIH, 6)³;

«дхарма чоловіка і дружини, поділ майна, гра в кості тоїцо — це вісімнадцять приводів для судового розгляду в цьому світі» (VIII, 7)⁴.

Першу групу приводів для судового розгляду, таким чином, становлять різні порушення договірних відносин.

Далі з певним ступенем послідовності розглядаються договори позики, купівлі-продажу, особистого найму, дарування та ін. При цьому передбачаються гарантії виконання договору, застава, поручительство. Перелік договорів не має вичерпного характеру. Взяті з повсякденної практики, вони подані як приклад.

Витлумачуючи договірні відносини, закони Ману формулюють і загальні принципові положення,- які стосуються усіх договорів. Так, договір виникає лише в силу добровільної свідомої згоди сторін. Не породжує обов'язкових відносин угода, укладена п'яним, божевільним, дитиною, старим (VIII, 163. «Договір, укладений п'яним, божевільним, страждаючим [від хвороби тощо], рабом, дитиною, старим, а також неуповнова-женим, — недійсний»; 164. «Угода, навіть підкріплена письмо­

¹ Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. - С. 147.

² Див.: Там само.

³ Див.: Там само. — С. 162.

⁴ Див.: Там само. — С. 161.

вими документами, дачею застави тощо, не є істинною, якщо вона укладена в порушення дхарми, прийнятої у ділових відносинах»; 166. «Якщо боржник помер, а витрати здійснені для його сім'ї, [борг] має бути сплачений родичами, навіть тими, які поділилися, з [належної їм] власності»), а також угода, укладена внаслідок обману чи насилля (VIII, 165. «Обманну заставу чи продаж, обманний дарунок чи прийняття [його] — усе, де видно обман, потрібно відмінити»). Недійсними є договори, укладені рабами, крім тих випадків, коли вони укладені на користь господаря (VIII, 167. «Навіть якщо раб укладає договір на користь родини, то старшому [в домі], який живе в своїй країні чи за її межами, не належить відмовлятися від нього»)¹. Боргова кабала, яка призводила до рабства, виникала лише в тих випадках, коли боржник мав однакове або нижче становище порівняно з кредитором.

Досить детально розроблений в законах Ману найдавніший вид договору — договір позики. У відповідних положеннях дхармашастри знайшов відображення багатовіковий шлях розвитку цього інституту. З одного боку, вони свідчать про розквіт лихварства, про стягнення високих процентів за позиками, з іншого — зберігають елементи самоуправства, розправи кредитора над боржником. Кредитор мав фактично необмежену владу над боржником. Допускалися такі засоби отримання боргу, як хитрощі, примус (шляхом захоплення його синів, тварин чи облоги його будинку), сила (коли кредитор, схопивши боржника, приводить його у свій будинок і тримає у себе, морячи голодом та б'ючи до тих пір, доки він не заплатить боргу).

Санкція за самоуправство кредитора з боку держави знайшла відображення у шлоці 176 гл. VIII, що встановлювала для царя право штрафувати боржника, який скаржиться на кредитора, що вимагав сплати борга «сваволею». («Той, хто скаржиться цареві на кредитора, який вимагає [сплати боргу] сваволею, має бути примушений царем сплатити четверту частину [боргу як штраф] і суму боргу тому [кредитору]»)².

Особливе місце у давньоіндійському праві посідав договір особистого найму. Напіврабське становище безправних орендарів, сільськогосподарських працівників у ряді випадків було гіршим, ніж становище раба, забезпеченого хоча б мінімально хар-