Юліан Бачинський

Галичина, на якій довелося жити і творити на першому етапі свого життя Юліану Бачинському, входила до складу Австрійської монархії. Особливість цього регіону полягає в тому, що він ніколи не входив до складу євро-азійських державних утворень та не відчував впливу мусульманського фактору, а завжди був складовою європейської християнської спільноти.

Тільки в Галичині українському народові вдалося витворити повноцінну соціальну структуру сучасної політичної нації, з власною інтелігенцією у всіх сферах.

Тільки в Галичині з кінця ХІХ ст. українська мова тут ніколи не вважалася нижчою за статусом від інших мов. Тобто українська мова саме в Галичині стала мовою науки.

Були наявні певні групи факторів, сукупність впливу яких і зумовив той факт, що західноукраїнські землі на кінець ХІХ - початок ХХ ст. стали «українським П`ємонтом» - центром формування модерної української нації, центром боротьби за національну державу, центром розвитку української правової та політичної думки: це 1державно-правові фактори,

2соціальні та соціально-економічні, 3національні фактори, 4релігійно-духовні та культурологічні фактории. Греко-католицька релігія для українців у Галичині була суттєвим консолідуючим фактором, який водночас відмежовував їх від представників інших народів. Визнання на законодавчому рівні рівності обох католицьких церков зумовлювало потребу відстоювати за допомогою правових механізмів права греко-католицької церкви та духовенства.

Особа Юліана Бачинського – «молодого радикала», людини чітко виражених лівих переконань і, сина греко-католицького священика. Зрештою переважна більшість представників так званої адвокатської доби – провідників українського політичного, економічного та культурного життя в Галичині наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. були вихідцями з священицьких родин.

Праця Юліана Бачинського «Україна irredenta», яка, без перебільшення, є етапним явищем в розвитку ідеї державної самостійності в українській правовій та політичній думці, загалом також виникла під впливом тієї ж таки німецькомовної марксистської, соціалістичної літератури. Її поява стала могутнім поштовхом до подальшого розвитку ідеї державної самостійності України. В цьому відношенні особливо важливим є факт закріплення ідеї державної самостійності України в програмі Русько-Української Радикальної партії та прийняття цієї ідеї другим вічем української студентської молоді, яке відбулося у Львові 1900 року. Вплив ідей Ю. Бачинського на українське студентство є особливо важливим, оскільки, вже в резолюції згаданого віча підкреслювалося, що здобуття державної незалежності є загальнонаціональне завдання й ідеї самостійної України базуються на праві кожного народу на власну державу як оптимальну форму організації буття нації.

В цілому ж після проголошення ідеї державної самостійності в «Україні irredent-i» вона набуває все більшого поширення та нових прихильників. Зокрема, радикальна партія на своєму 4-му з'їзді у Львові 29 грудня 1895 року закріпила в програмі партії, що «здійснення усіх її ідеалів можливе тільки при повній політичній самостійности русько-українського народу і повнім необмеженім праві його рішати самому в своїх справах, що його дотикають».

Поява «України irredent-и» не є випадковістю, так само, як і обґрунтування ідеї державної самостійності України на нових теоретичних засадах не є виключно виявом ініціативи Юліана Бачинського. Це, більшою мірою, результат розвитку українського суспільства, тих головних ідей, які були визначальними в другій половині XIX століття.

Визнавши ціллю всієї політичної діяльності всіх українських сил здобуття державної самостійності, Ю. Бачинський дає глибокий аналіз шляхів та етапів досягнення цієї цілі. І в даному випадку головним є не ідеологічний аналіз ситуації, опертий на марксистській методології, а юридичне розуміння ролі і значення парламенту, інших державно-правових механізмів, зміни та вдосконалення в потрібному напрямку законодавства та державного устрою. Визнаючи найвідповіднішою формою державного устрою сучасної держави конституційну державу з виборним парламентом, Ю. Бачинський підкреслює, що «в державі конституційній... значінє і сила певної кляси зависять уже від сили і впливу єї в парляменті» [1, с. 30]. Саме тому він дуже критично ставиться до представників освічених верств українського народу, які не «пояснювали йому (народові – Т.А.) його становище в державі яко горожанина, його політичні права». Ці критичні зауваження Ю. Бачинського були сприйняті українськими політичними силами, і була розгорнута широка просвітницька діяльність.

Ю. Бачинський підкреслював, що з упадком централізму виникає питання: за яким принципом повинна будуватися федерація. Чи це має бути федерація країв чи народів? І він дає однозначну відповідь – федерація народів. Пояснюючи свою позицію, він підкреслював, що за федерацію країв виступають народи, які є пануючими в окремих краях.

Важливе місце в концепції Ю. Бачинського займає поняття національної держави, її ролі та значення в суспільному прогресі. Перш за все він підкреслює, що національний принцип утворення держав є визначальним після упадку станової, феодальної держави. Національна держава, об`єднання нації в єдину політичну єдність в процесі суспільного розвитку «стає ся впрост, – як підкреслював Ю. Бачинський, – желізною уже конечностю».

Володимир Старосольський

Народився 8 січня 1878 року в Ярославі (нині на території Республіки Польща). Навчався в гімназії, пізніше на юридичному факультеті Краківського, Львівського та Віденського університетів. В студентські роки проявляється організаторський талант. Вже під час навчання в університеті В. Старосольський проявив своє зацікавлення наукою. У 1915 у Відні побачила світ одна з найцікавіших робіт ученого «Національний і соціальний момент в українській історії», в якій окреслено історію розвитку ідеї української державності від княжої доби аж до початку XX століття.

Саме під його керівництвом 14 липня 1900 року у Львові відбулося віче української студентської молоді, на якому було прийнята резолюція, яка полягала в тому, що «справа «самостійної України» перейшла вже із сфери мрій в обсяг життя і боротьби».

Після успішного завершення навчання у Львівському університеті 1901 р. В. Старосольський продовжує в 1901 – 1909 рр. навчання на юридичних факультетах університетів Берліну та Гайдельбургу. В 1909 р. розпочинає працювати адвокатом у Львові і займається адвокатською діяльністю аж до початку першої світової війни. За короткий час В. Старосольський стає відомим і впливовим адвокатом. Справжнє визнання В. Старосольського як адвоката прийшло до нього під час процесу над М. Січинським, який 12 квітня 1908 р. здійснив замах на намісника Галичини А. Потоцького. Навіть ставши січовим стрільцем, В. Старосольський не покидав адвокатської практики. Під час національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. адвокатська діяльність відходить на задній план. Проте, опинившись на еміграції, він починає виїжджати на судові процеси, які відбувались в Галичині.

В. Старосольський стояв біля витоків створення січового стрілецтва.

В 1919 році В. Старосольський переходить на державну службу, виконує обов’язки товариша (заступника) міністра закордонних справ УНР, в цьому ж році він стає професором створеного Павлом Скороподським Українського державного університету в Кам’янець-Подільську. У 1920 році вчений опиняється на еміграції. Тут, разом з іншими українськими вченими, він створює Український (вільний) університет у Відні, який згодом переведено до Праги.

В 1928 році В. Старосольський повертається до Львова і продовжує займатися адвокатською практикою. В 1939 році, після возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною В. Старосольський впродовж двох років працює професором на юридичному факультеті Львівського державного університету. В 1941 вченого заарештовано та засуджено до 10 років позбавлення волі. В тюрмі Мар’їнська, що в західному Сибірі 25 лютого 1942 року обірвалося життя В. Старосольського.

Громадсько-політична діяльність. Навчаючись на правничому факультеті Віденського університету, У середовищі студентського товариства «Січ» розпочинає свою громадсько-політичну діяльність В. Старосольський. 6 лютого 1899 р. на загальних зборах товариства його було обрано заступником голови, а через декілька місяців - головою товариства «Січ» на літній семестр . 13 липня 1899 році у Львові вперше було проведено студентське віче, основною вимогою якого було відкриття в місті українського університету. В. Старосольський був одним з ініціаторів цього віча.

В. Старосольський продовжує активно діяти в межах УСДП. Він часто бере участь у робітничих зібраннях, на яких виголошує свої промови українською мовою.

У 1919 р. В. Старосольський стає членом Української соціал-демократичної робітничої партії. Опинившись на еміграції, він продовжує свою діяльність в її складі.

Особливе місце в громадсько-політичній діяльності В. Старосольського посідає його діяльність в організації січового стрілецтва. У Львові 9 березня 1913 р. було засновано товариство «Українські Січові Стрільці», яке очолив, за порадою Кирила Трильовського, В. Старосольський.

Хотілося б підкреслити важливість і значимість як науково-теоретичної спадщини, так і самої постаті Володимир Старосольський для сучасної України.