Кирило Трильовський
Самобутньою постаттю українського громадського та політичного життя Галичини кінця ХІХ - початку ХХ ст. є Кирило Трильовський. Будучи одним з творців ідеології української радикальної партії, він мав суттєвий вплив на розвиток української правової та політичної думки того періоду. Це був представник т. зв. адвокатської доби в українському русі, коли керівне становище в усіх сферах суспільного, політичного, економічного та культурного життя в Галичині посідали адвокати. Народився Кирило Йосифович Трильовський 6 травня 1864 р. в селі Богутин на Золочивщині в сімї священника. Навчався в школі у Золочеві і Бродах, в гімназії у Бродах і Коломиї. Вже під час навчання в гімназії належав до таємного учнівського гуртка. Вищу освіту здобував на юридичному факультеті Чернівецького, а пізніше Львівського університетів. Докторат захистив у Кракові 1894 року, трохи пізніше у Львові склав адвокатський іспит. Відкрив адвокатську канцелярію в Коломиї, пізніше переніс її до Яблунова.
Адвокатської практики не припиняв упродовж усього життя, захищаючи не тільки українців, але й представників інших народів. Визначальний вплив на формування світогляду Кирила Трильовського ще в дитинстві справив Шевченків «Кобзар». Саме під впливом Великого Кобзаря він захоплюється славним історичним минулим українського народу періоду козацької доби.
Активну політичну діяльність розпочав у 1884 р., коли вперше виступив на зборах (вічу). З тих пір активно займався суспільно-політичними справами. З моменту заснування в 1890 р. Русько-української радикальної партії був її активним членом.
Водночас з політичною, активно займався культурно-просвітницькою та господарсько-організаторською діяльністю. В тому ж 1884 р. виступив одним з засновників читальні «Просвіти» в с. Карлові на Снятинщині, в 1896 р. – бібліотечного товариства «Наука» у Снятині, в 1904 р. – кооперативу «Народна Спілка».
У 1902 р. брав активну участь в організації селянських страйків. В 1905-1907 рр., агітуючи за загальне виборче право, висунув гасла безплатної передачі селянам всієї землі та боротьби з клерикалізмом.
Проте найвагомішим здобутком громадської діяльності Кирила Трильовського було створення «Січей», мережа яких в першому десятилітті ХХ ст. охопила всю східну Галичини та Буковину.
Прийшовши до переконання, що український народ мусить активно боротися за своє національне визволення Трильовський, усвідомлював, що ця боротьба може мати не тільки мирні парламентські форми. З огляду на це, він приходить до переконання, про необхідність для українського народу «себе й військово організувати». А для цього «треба було також боротися проти т.зв. антимілітаристичного комплєксу в народі, треба було старатися відновити старі козацько-визвольні традиції, вивчити народ найголовніших військових вправ!..»
Першу «Січ» було засновано 5 травня 1900 р. в с.Завалля Снятинського повіту. Задекларовані як спортивно-протипожежні товариства, «Січі» ставили перед собою і політичні цілі. Вони виступали за загальне виборче право, включилися в боротьбу за український університет у Львові, за розширення мережі українських шкіл. Це одразу ж викликало переслідування з боку крайової адміністрації. Проте, незважаючи ні на що, січовий рух набрав дійсно масового характеру. На червень 1914 р. діяло 916 січових осередків, які об`єднували в своїх рядах понад 30 тис. членів. В 1907 Кирила Трильовського обрано послом до віденського парламенту. Від початків своєї депутатської діяльності Трильовський намагався піднести українську проблему на загальнодержавний рівень.
На думку К. Трильовського, тогочасні проблеми Галичини полягали в тому, що шляхетський дух, з його зневагою та гнітом народу, нічим не обмеженим свавіллям, ігноруванням права, не тільки не зник з припиненням існування Речі Посполитої, але й поширився.
К. Трильовський не тільки викривав зловживання, що мали місце в Галичині, але й ґрунтовно аналізував їх правовий аспект. В першу чергу це були грубі порушення прав громад, зловживання при формуванні органів місцевого самоврядування та грубе втручання державних адміністративних органів у їх діяльність.
Значну роль Кирило Трильовський відіграв і при створенні 18 березня 1913 р. у Львові суто військового товариства − «Українські Січові Стрільці».
З початком першої світової війни у 1914 р. Кирило Трильовський – голова Бойової Управи Українських Січових Стрільців і член Загальної Української Ради. З проголошенням ЗУНР входить до складу Національної Ради. Після окупації західноукраїнських земель Польщею емігрує до Відня. Тут він був членом Кодифікаційної комісії в уряді ЗУНР.
В 1927 р. повернувся з еміграції, працював адвокатом у Гвіздці, через спротив польської влади та в зв`язку зі станом здоров`я участі в громадському житті в цей період вже не брав.
Він був не тільки, або й не стільки теоретиком права, скільки практикуючим адвокатом та політичним діячем.
Аналізуючи перебіг революції, К. Трильовський звертає увагу на важливий момент. Революція знищила існуючий лад, який базувався на абсолютизмі та становому поділі суспільства. Перед Народним Собором, як представником всієї французької нації, постало завдання будівництва нового ладу. А «для будови нового політичного і соціального ладу, як взагалі до всякої будови, треба доброї програми, то є наперед докладно обдуманого, обговореного і широко поясненого пляну. Коли нема такої суспільно-політичної програми, яку знає і обстоює більшість народу, то по революції не повстане ніякий новий лад, а вернуться старі порядки. Коли ж ця програма є неясна, або коли її вироблюють щойно в бігу революції, то при тім робиться багато помилок та витрачується на марне багато людської енергії»
Андрій Чайковський
Він зробив дуже багато корисного і для українського громадського та політичного життя, і для української літератури, і для пробудження національної свідомості народу і виховання молодого покоління, і для розвитку української правової та політичної думки. Він був не тільки відомим автором історичних повістей з козацької доби, популярним письменником юнацтва і молоді, на творах якого виховалося декілька поколінь, але й провідним адвокатом, організатором громадського життя, вченим і політичним діячем.
Народився Андрій Чайковський в 1857 році. У 1869 вступив до Самбірської гімназії. Вже будучи гімназистом, він активно займається громадською діяльністю. У 1873 – 1877 рр. був членом таємної учнівської громади, а на останньому році навчання її головою.
В 1877 році А. Чайковський вступив до Львівського університету на філософський факультет. Провчившись деякий час, він пішов до війська. Відбувши однорічну службу та отримавши офіцерське звання, повертається до університету і продовжує навчання вже на юридичному факультеті. Будучи студентом другого курсу, він починає працювати у «Просвіті», співпраця з якою тривала протягом всього його життя. А. Чайковський брав активну участь у студентському житті.
В 1884 році склав адвокатський іспит і розпочав адвокатську практику помічником адвоката, спеціалізуючись головно в кримінальних справах.
Спостерігаючи бідність, низький рівень правової та загальної культури, тяжке соціальне становище, він прагне зарадити цьому, допомогти людям в біді. При цьому не обмежується тільки захистом інтересів своїх клієнтів у суді, але й узагальнює набуті знання і враження, прагне знайти шляхи виходу з ситуації, яка склалася. Першим реальним виявом таких прагнень стала фундаментальна стаття А. Чайковського «Причини зубожілості наших селян і міщан через судовництво»
він виділяє низку основних причин зубожіння селян і міщан в Галичині, зокрема: покутне писарство; недосконалість ведення земельних книг; недоліки в повітовому судочинстві; відсутність контролю за забезпеченням дії (занедбання) закону про пияцтво і закону проти «лихви»; шкідливість карних процесів про образу честі і гідності; існуючий порядок оплати судових зборів.
Для усунення цих причин А. Чайковський пропонує ряд заходів, які б могли усунути або мінімізувати їх наслідки. Зокрема, для ліквідації покутного писарства (надання юридичної допомоги некваліфікованими людьми, які не тільки не допомагали, але й часто шкодили людям, головно бідним селянам та міщанам, яким вони за невелику плату бралися полагодити ті чи інші судові справи) необхідно було суворо заборонити повітовим судам приймати до розгляду скарги, укладені ними, а також неухильно дотримуватися вимоги закону про обов`язок суду публічно оголошувати день у суді, коли громадяни можуть подавати усні скарги або інші звернення. Іншими словами, йдеться про особистий прийом громадян суддями та їх обов`язок роз`яснювати сторонам їх права і обов`язки як в матеріальному, так і в процесуальному праві. Відсутність такого механізму, при недостатній кількості кваліфікованих адвокатів та нотаріусів та високому рівні оплати за адвокатські й нотаріальні послуги, призводила до того, що селяни і міщани здебільшого були обмежені або позбавлені можливості ефективно захищати свої права та інтереси.
В 1890 році А. Чайковський з родиною переїхав у Бережани і відкрив тут адвокатську канцелярію.
Крім професійної він починає активно займатися громадською та письменницькою діяльністю.
На цей же період припадає пік його наукової та літературної творчості.
У 1897 р. у єдиному на той час українському науковому юридичному правничому виданні «Часопись правнича» [5, с. 130 – 145] була опублікована наукова праця А. Чайковського «Про старинний грецкий процес кримінальний». У своєму дослідженні А. Чайковський ґрунтовно зупинився тільки на проблемах кримінального процесу в Античній Греції, зазначаючи, що деякі елементи сучасного кримінального процесу беруть витоки саме в цей період.
В цьому ж аспекті значний інтерес складає інша історико-правова праця А. Чайковського «Процес Ісуса Христа», яка побачила світ окремим видання у Тернополі 1897 року. В цій монографії А.Чайковський, наскільки нам відомо, вперше робить спробу проаналізувати суд і страту Ісуса Христа не з точки зору теології, а з юридичних позицій. Підводячи підсумок свого досить цікавого дослідження, А.Чайковський робить висновок, що політичні злочини, в яких звинувачували Ісуса Христа, не були доведені, а отже їх не було взагалі. Під час процесу над Ісусом Христом було грубо порушено ряд засад і принципів кримінального судочинства, зокрема, не дотримано встановленого порядку проведення судового засідання; проігноровано принцип презумпції невинуватості; порушено існуючий порядок слідства і суду, які проводились вночі; свідки заслуховувались без приведення до присяги; обвинуваченому не було надано захисника.
Особливий інтерес з позиції аналізу правових поглядів А. Чайковського викликають ті його твори, в яких є аналіз поведінки людини в ситуації її зіткнення з державно-правовою системою в суді чи місцях позбавлення волі – твори «З судової зали». Будучи адвокатом і письменником водночас, А. Чайковський мав змогу аналізувати цю ситуацію не в чорно-білих тонах «доброго селянина» і «поганої держави», а враховуючи всі аспекти проблеми.
А. Чайковський був тим, ким був – адвокатом, письменником, громадським та політичним діячем, людиною, яка працювала для свого народу, і наявність якої вселяє оптимізм щодо майбутніх перспектив цього народу.