Іван Вагилевич
Іван Вагилевич як один з творців «Руської трійці». Життя і діяльність Івана Вагилевича можна розділити на три періоди. Перший період, який можна назвати добою «Руської трійці», охоплює 30-40 роки. В цей, найбільш широко висвітлений у літературі, період свого життя він пише свої художні твори, розпочинає активно займатися науковими дослідженнями в етнографії, філології, історії.
Другий період надзвичайно короткий, але, можливо, найбільш інтенсивний. Це – 1848 рік – Весна народів, участь Івана Вагилевича в Руському Соборі та редакторство в «Дневнику Руському». Над цим періодом тяжіє негативна оцінка, що її можна окреслити словами Михайла Грушевського, «пішов шукати хліба у польських панів».
Третій період, від кінця 1848 р. до смерті вченого у 1866 р., в аспекті правової думки є, імовірно, найбільш плідним в науковій діяльності Івана Вагилевича. З 1849 р. він входив до комісії, яка займалася перекладом українською мовою законодавства Австрійської монархії.
У 30-х роках ХІХ ст. у Львові починається національне відродження тієї частини українського народу, що проживала в межах Австрійської монархії. Його уособленням, персоніфікацією стає «Руська трійця», творцями якої були студенти Львівського університету та вихованці греко-католицької духовної семінарії Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький.
Найбільший вплив на формування їх поглядів справили ідеї романтизму й слов'янського відродження, які ширилися серед чехів та поляків, і, нарешті, безпосереднє знайомство з творами нової української літератури.
Іван Вагилевич «стояв на радикальніших позиціях у питаннях про методи діяльності гуртка, вимагав діяти рішучіше. Він дорікав Головацькому, що той, зустрічаючись з селянами, був тільки пасивним спостерігачем та реєстратором, а не будив їх до самосвідомості, не ніс під стріху бідняків просвіту і передові думки. Щоб подати своїм друзям приклад, Вагилевич облишив університетські студії і, мандруючи горами, виступав перед селянами як палкий трибун та агітатор. Австрійська поліція арештувала його, а потім повернула додому.
Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів під назвою «Син Руси», у якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком став підготовлений до друку збірник «Зоря».
На перешкоді виходу в світ цього збірника стала і державна, і церковна цензура. Перша боялася розгортання українського руху в Галичині. Друга – з огляду на свій консерватизм та відірваність від народу.
Для учасників Руської Трійці почався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Проте вони не припинили активної діяльності. Результатом стала поява «Русалки Дністрової». Іван Вагилевич опублікував у альманасі два свої пройняті патріотичними мотивами поетичні твори «Мадей», «Жулин і Калина», записані в різних частинах краю народні обрядові пісні, а також першу науково-публіцистичну статтю написану не сумішшю церковнослов’янської, польської, російської, т. зв. язичієм, а народною українською мовою.
Після припинення діяльності «Руської трійці» Іван Вагилевич з 1838 р. і до кінця життя виступав в основному як учений, друкуючи свої цікаві фольклорно-етнографічні та історичні розвідки у чеських і польських виданнях. Проте, це жодним чином не означало відмову від своїх ідейних принципів.
З 1839 р. намагався отримати посаду у Львівському університеті, а коли це не вдалося, у 1846 р. Іван Вагилевич висвятився та отримав призначення до села Нестаничі.
В 1848 р. Іван Вагилевич отримує пропозицію від членів Руського Собору стати редактором періодичного видання – «Днєвникъ Рускій». Редагуючи «Дневник Рускій» Іван Вагилевич своє бачення завдань і цілей видання виклав у «Програмі», яка була поміщена на першій полосі першого номеру за його підписом. На початку програми автор стверджує, що Україна ще не виконала першої вимоги буття народу – українську народність зрозуміло ще дуже мало українців. Тому, завданням Собору є підняти Україну на той рівень політичного життя, на якому вже перебувають інші народи.
Іван Вагилевич, редагуючи «Дневник Руський», продовжував та поглиблював ідею української соборності, єдності всіх українських земель, зароджену діяльністю «Руської трійці».
Одним важливим аспектом правових поглядів Івана Вагилевича є його розуміння народу як суб’єкта державотворчих процесів, політичного життя.
Після 1848 р. Іван Вагилевич відійшов від активної громадської діяльності і зосередив свою увагу на науково-дослідницькій і видавничій роботі. Крім наукової роботи, Іван Вагилевич працює перекладачем офіційних документів українською мовою Галицького намісництва, Крайового Виділу, а також Галицького крайового сейму.
Творча спадщина Івана Вагилевича, як і його побратима з «Руської трійці» Якова Головацького, за своєю суттю започаткувала науково-теоретичну складову розвитку української правової думки в Галичині 30–60-х років ХІХ ст.
Участь Івана Вагилевича в діяльності Руського Собору, як і діяльність цієї організації загалом, є пошуком оптимальних шляхів подальшого державно-правового розвитку українського народу. Пошук порозуміння з польським національним рухом є обґрунтований не менше і не більше, ніж беззастережна лояльність до австрійської влади, зрештою, так само, як і пошук підтримки з боку інших держав.