Ярослав Старух
Ярослав Старух був, в першу чергу, борцем, революціонером. Проте він, водночас, був теоретиком, мислителем, творцем політичних та правових ідей.
Ярослав Старух (Ярлан, Синій, Стояр, Стяг) народився 17 листопада 1910 року. Освіту здобув у гімназії в Бережанах, яку закінчив 26.05.1928 р. та на юридичному факультеті Львівського університету. На факультеті він навчався з 11.12.1928 р. [21, с. 449]. 23.12. 1934 арештований, як студент 3 року права, за звинуваченням у приналежності до ОУН [22, с. 1].
З гімназійних років бере активну участь в політичній боротьбі та громадській діяльності. На початку 30-х років виступив ініціатором та організатором освітніх курсів молоді при читальнях «Просвіти», які швидко поширилися на всіх західноукраїнських землях і стали однією з найважливіших ділянок праці читалень «Просвіти» [23, с. 329]. Ярослав був активним діячем студентського руху та талановитим публіцистом. Він публікувався в різних періодичних виданнях того часу, зокрема, «Студентський Шлях», «Наш Клич», «Вісті», «Голос Нації», «Голос», був редактором тижневика «Нове Село» [24, с. 88], що виходив у Львові з 1929 по 1939 рр. і був органом Спілки аґрономів, а згодом, Українського селянського союзу.
В 1939 р. стає секретарем Українського комітету в Кракові, який до створення Українського центрального комітету виконував завдання центрального органу для українських комітетів у інших містах і після створення останнього був перетворений в Український допомоговий комітет. У 1940 р. став співзасновником Революційного проводу ОУН, делегат II Надзвичайного збору ОУН у Кракові, референт пропаганди проводу ОУН С. Бандери [13, с. 3035]. Після проголошення 30 червня 1941 р. Акту відновлення Української Держави входить до складу Українського Державного Правління як «Заступник по справах Пропаганди». Після арештів частини членів Правління переходить на нелегальне становище і стає, по суті, одним з ідеологів національно-визвольного руху, організатором і керівником пропагандистської роботи, автором відозв, звернень та інших документів українського підпільного руху Опору. В грудні 1942 р. у Львові був заарештований ґестапо, декілька місяців перебував у відомій львівській тюрмі «на Лонського» (в якій в період нацистської окупації знаходилася слідча тюрма ґестапо) звідки йому, одному з небагатьох за увесь час її існування, вдалося втекти.
Організатор та керівник радіостанції УПА «Самостійна Україна» («Вільна Україна», кодова назва – «Афродіта»), яка діяла від осені 1943 р. та розміщувалася біля с. Ямельниця Сколівського району. Завданням радіостанції було ознайомити західний світ з національно-визвольною боротьбою українського народу. Передачі велися українською, російською, французькою та англійською мовами. Двома останніми мовами говорив молодий бельгійський економіст Альберт Газенбрукс, який під час поїздки по Україні потрапив до УПА і захопився ідеями української боротьби проти німців і російських більшовиків.
З 1945 р. – фактичний керівник національно-визвольної боротьби українського народу на Закерзоння (Лемківщини, Надсяння, Підляшшя). В цей період повною мірою проявляється талант Ярослава Старуха не тільки як теоретика, але й як практика боротьби з тоталітаризмом. Він досягає домовленості з польським протикомуністичним підпіллям в справі координації спільної боротьби проти комуністичної Москви та її ставлеників у Польщі.
Серед праць Ярослава Старуха особливий інтерес викликають дві. Це «Тисяча років життя й боротьби Українського Народу. (Короткий нарис історії України)», що була написана після початку Другої світової війни, і побачила світ у 1941 р., та менша за обсягом, але набагато важливіша концептуально, праця під назвою «Фашистівске страшидло», більш відома з видання польською мовою «Упир фашизму».
Завданням першої з названих праць є «збудувати в серцях тих, що її візьмуть до своїх рук, могутній образ тисячолітньої боротьби українського народу за своє існування і скріпити силу до нових змагань». Перша частина праці охоплює період від найдавніших часів до початку Першої світової війни. Друга частина, з огляду на несприятливі для наукової праці обставини, в яких з початком радянсько-німецької війни опинився автор, очевидно так і не була написана.
Праця «Упир фашизму» була написана в 1945 р. В ній, чи не вперше в світовій політичній науці, на основі ґрунтовного порівняльного аналізу російського більшовизму та німецького гітлеризму, було зроблено висновок про повну тотожність цих тоталітарних систем, та виділено тринадцять базових ознак тоталітарної системи. Серед них: тотальна диктатура і повна відсутність будь-яких конституційних, громадянських прав і свобод; повне ігнорування людської особистості та перетворення людини на гвинтик і раба держави; система всеохоплюючого державного централізму, яка охоплює все до найменших деталей; тотальний поліцейський контроль та поліцейський терор; роздута, монополізована державна пропаганда; ґлорифікація (обожнення) особи диктатора; мегаломанія, дуже сильна схильність до манії величності; монополія єдиної партії; повернення до середньовіччя, пов’язування своєї ідеології з середньовічною історією, пошук у середньовіччі взірців для наслідування; мілітаризація всього життя, посилена розбудова військової промисловості, формування у відповідному напрямку громадської думки; загарбницький імперіалізм; ідея вищості свого народу над іншими народами; повне ігнорування будь-яких моральних засад і цінностей.